Луї Жуве
| Луї Жуве | |
|---|---|
| фр. Jules Eugène Louis Jouvet | |
 Луї Жуве. Фото 1950 | |
| Ім'я при народженні | Жуль Ежен Луї Жуве |
| Дата народження | 24 грудня 1887 |
| Місце народження | Крозон, Фіністер, Франція |
| Дата смерті | 16 серпня 1951 (63 роки) |
| Місце смерті | Париж, Франція |
| Поховання | Цвинтар Монмартр |
| Громадянство |
 Франція |
| Професія | актор, режисер |
| Роки активності | 1922 — 1951 |
| Член у | Q2940550? |
| IMDb | ID 0431212 |
| Автограф |
 |
| Нагороди та премії | |
 | |
 Висловлювання у Вікіцитатах  Луї Жуве у Вікісховищі | |
Жуль Еже́н Луї́ Жуве́ (фр. Jules Eugène Louis Jouvet; нар. 24 грудня 1887, Крозон, Фіністер Франція — 16 серпня 1951, Париж, Франція) — французький театральний та кіноактор, режисер.
Біографія[ред. | ред. код]
Луї Жуве народився 24 грудня 1887 році у Крозоні, департамент Фіністер у Франції. Дитинство провів у Бретані. У 14 років втратив батька, виховувався у дядька-аптекаря в Арденнах. З 1904 ріку навчався в Парижі на фармацевта, але увесь вільний час проводив в театрах. Тричі провалювався на іспитах до Вищої консерваторії драматичного мистецтва. У 1913 році разом зі своїм другом Шарлем Дюлленом поступив у трупу театру Жака Копо «Старий голуб'ятник» (фр. Le théâtre du Vieux-Colombier), де працював режисером, декоратором, актором (при цьому він заїкався, але майстерно приховував свою ваду особливою скандувальною вимовою, яка пізніше стала знаменитою).
У 1914-1917 роках Жуве — лікар на фронтах Першої світової війни. У 1922 році почав самостійно працювати в театрі на Єлисейських Полях. У 1923 році з успіхом поставив п'єсу Жуля Ромена «Кнок, або Урочистість медицини». У 1927 році почалася його багаторічна співпраця з письменником Жаном Жироду.
6 липня 1927 року разом з Гастоном Баті, Ш. Дюлленом і Жоржем Пітоєвим Жуве створив режисерський «Картель чотирьох» (проіснував до 1940), метою якого було повернення на сцену поезії театральної вистави і сучасних авторів. У 1930—1932 роках особистим секретарем Жуве був Жан Ануй[1].
З 1935 року Луї Жуве керував театром «Атеней» (нині цей театр названо на його честь); відмовився від пропозиції очолити «Комеді Франсез». У 1941 році з окупованої Франції він вирушив з трупою до Латинської Америки і повернувся лише наприкінці 1944 року[2].
У 1950 році Луї Жуве було нагороджено орденом Почесного Легіону. У 1951 році він поставив драму Сартра «Диявол і Господь Бог»; підтримував творчі пошуки Жана-Луї Барро і Жана Вілара.
Особисте життя[ред. | ред. код]
З 1912 року Луї Жуве був одружений з Ельзою Коллен, з якою у нього було троє дітей: Жан-Поль, Анн-Марі і Ліза, що стала акторкою (1924—2004). Актор був дбайливим батьком, хорошим сім'янином і одночасно — великим любителем жінок.
Помер Луї Жуве 16 серпня 1951 року від множинного інфаркту на репетиції п'єси Ґрема Ґріна «Сила і слава»[3].
Фільмографія (вибіркова)[ред. | ред. код]
Луї Жуве знявся у 32 фільмах, у тому числі у фільмах Анрі-Жоржа Клузо, Жана Ренуара, Марселя Карне, Марка Аллегре, Жульєна Дювів'є.
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1933 | ф | Топаз | Topaze | Альберт Топаз |
| 1933 | ф | Кнок, або Торжество медицини | Knock, ou le triomphe de la médecine | Доктор Кнок |
| 1935 | ф | Героїчна кермесса | La kermesse héroïque | капелан |
| 1936 | ф | Містер Флоу | Mister Flow | Дюрен, містер Флоу |
| 1936 | ф | На дні | Les bas-fonds | Барон |
| 1937 | ф | Рамунчо | Ramuntcho | Ічуа |
| 1937 | ф | Алібі | L'alibi | Комісар Кала́ |
| 1937 | ф | Віроломство | Forfaiture | Вальфар |
| 1937 | ф | Забавна драма | Drôle de drame ou L'étrange aventure du Docteur Molyneux | Арчибальд Сопер |
| 1937 | ф | Бальний записник | Un carnet de bal | П'єр Вердьє/Джо |
| 1937 | ф | Мадемуазель лікар | Mademoiselle Docteur | Сімоні |
| 1938 | ф | Марсельєза | La Marseillaise | Редерер |
| 1938 | ф | Північний готель | Hôtel du Nord | мосьє Едмон |
| 1938 | ф | Драма в Шанхаї | Le drame de Shanghaï | Авантюрист Іван |
| 1938 | ф | Освіта принца | Éducation de prince | Рене |
| 1938 | ф | Вхід для артистів | Entrée des artistes | професор Ламбертен |
| 1938 | ф | Мальтійський будинок | La maison du Maltais | Россіньйоль |
| 1939 | ф | Примарний віз | La charrette fantôme | Жорж |
| 1939 | ф | Кінець дня | La fin du jour | Рафаель Сен-Клер |
| 1940 | ф | Школа дружин | L'école des femmes | |
| 1940 | ф | Батько і син | Untel père et fils | П'єр Фроман, Фелікс Фроман |
| 1940 | ф | Серенада | Sérénade | барон Гартман |
| 1941 | ф | Підступний лис | Volpone | Моска |
| 1946 | ф | Повернення кохання | Un revenant | Жан-Жак Саваж |
| 1947 | ф | Набережна Орфевр | Quai des Orfèvres | інспектор Антуан |
| 1948 | ф | Закохані самотні на світі | Les amoureux sont seuls au monde | Жерар Фав'є |
| 1949 | ф | Повернення до життя (новела «Повернення Жана») | Retour à la vie | Жан Жирар |
| 1949 | ф | Між одинадцятою і північчю | Entre onze heures et minuit | інспектор Каррель |
| 1950 | ф | Леді Панама | Lady Paname | Гамб'є/Баньоле |
| 1950 | ф | Мікетта і її мати | Miquette et sa mère | Моншаблон |
| 1951 | ф | Кнок | Knock | Доктор Кнок |
| 1951 | ф | Історія кохання | Une histoire d'amour | інспектор Ернест Плонше |
Літературні твори[ред. | ред. код]
- Réflexions du comédien. — Paris: Librairie théâtrale, 1941 (багаторазово перевидавалася)
- Témoignages sur le théâtre. — Paris: Flammarion, 1952.
- Le comʹedien désincarné. — Paris: Flammarion, 1954.
Література[ред. | ред. код]
- Loubier J.-M. Louis Jouvet, le patron. — Paris: Ramsay, 2001.
- Финкельштейн Е. Картель четырёх, французская театральная режиссура между двумя войнами. — Л.: Искусство, 1974.(рос.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Prolific French playwright Jean Anouilh (1910—1987). Архів оригіналу за 16 квітня 2012. Процитовано 31 грудня 2015.
- ↑ Denis Rolland, Louis Jouvet et le Théâtre de l'Athénée: " Promeneurs " de rêves en guerre de la France au Brésil, L'Harmattan, 2000.
- ↑ Адаптація П'єра Боста
