Граф Рамануджана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У спектральній теорії графів граф Рамануджана, названий на честь індійського математика Рамануджана, — це регулярний граф, спектральна щілина[en] якого майже настільки велика, наскільки це можливо (див. статтю «Екстремальна теорія графів»). Такі графи є чудовими спектральними експандерами.

Прикладами графів Рамануджана є кліки, повні двочасткові графи та граф Петерсена. Як зауважує Мурті[1], графи Рамануджана «сплавляють воєдино різні гілки чистої математики, а саме, теорію чисел, теорію представлень та алгебричну геометрію». Як зауважив Тосікадзу Сунада, регулярний граф є графом Рамануджана тоді й лише тоді, коли його дзета-функція Іхари[en] задовольняє аналогу гіпотези Рімана[2].

Визначення

[ред. | ред. код]

Нехай — зв'язний -регулярний графом із вершинами, а власні числа матриці суміжності графа . Оскільки граф зв'язний і -регулярний, його власні числа задовольняють нерівності . Якщо існує значення , для котрого , визначимо

-Регулярний граф є графом Рамануджана, якщо .

Граф Рамануджана описується як регулярний граф, дзета-функція Іхари[en] якого задовольняє аналогу гіпотези Рімана.

Екстремальність графів Рамануджана

[ред. | ред. код]

Для фіксованого значення і великого -регулярні графи Рамануджана з вершинами майже мінімізують . Якщо є -регулярним графом із діаметром , теорема Алона[3] стверджує

Якщо є -регулярним і зв'язним принаймні на трьох вершинах, , а тому . Нехай — множина всіх зв'язних -регулярних графів принаймні з вершинами. Оскільки мінімальний діаметр графа в прямує до нескінченності за фіксованого і збільшення , з цієї теореми випливає теорема Алона й Боппана, яка стверджує

Трохи строгіша межа

де . Суть доведення Фрідмана така. Візьмемо . Нехай -регулярне дерево висоти , і — його матриця суміжності. Ми хочемо довести, що для деякого , що залежить тільки від . Визначимо функцію так: , де є відстанню від до кореня . Вибираючи близьким до , можна довести, що . Тепер нехай і — пара вершин на відстані і визначимо

де — вершина в , відстань від якої до кореня дорівнює відстані від до () і симетрична для . Вибравши відповідні ми отримаємо , для близьких до і для близьких до . Тоді, за теоремою про мінімакс, .

Побудови

[ред. | ред. код]

Побудови графів Рамануджана часто алгебричні.

  • Лубоцькі, Філіпс та Сарнак[4] показали, як побудувати нескінченне сімейство -регулярних графів Рамануджана, коли є простим числом і . Їхнє доведення використовує гіпотезу Рамануджана, звідки й отримали назву графи Рамануджана. Крім властивості бути графами Рамануджана, їхня побудова має низку інших властивостей. Наприклад, обхват дорівнює , де — число вузлів.
  • Моргенштерн[5] розширив побудову Лубоцькі, Філліпса та Сарнака. Його побудова допустима, якщо є степенем простого числа.
  • Арнольд Піцер довів, що суперсингулярні ізогенії графа[en] є графами Рамануджана, хоча, як правило, вони мають менший обхват, ніж графи Лубоцькі, Філліпса та Сарнака[6]. Подібно до графів Лубоцькі, Філіпса та Сарнака, степеня цих графів завжди дорівнюють простому числу + 1. Ці графи пропонуються як базис постквантової еліптичної криптографії[7].
  • Адам Маркус, Даніель Спільман[8] та Нікхіл Срівастава[9] довели існування -регулярних двочасткових графів Рамануджана для будь-якого . Пізніше[10] вони довели, що існують двочасткові графи Рамануджана будь-якого степеня та з будь-яким числом вершин. Міхаель Б. Коен[11] показав, як будувати ці графи за поліноміальний час.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. M. Ram Murty. Ramanujan Graphs // J. Ramanujan Math. Soc.. — 2003. — Vol. 18, no. 1. — P. 1-20.
  2. Terras, 2011.
  3. Nilli, 1991, с. 207–210.
  4. Lubotzky, Phillips, Sarnak, 1988, с. 261–277.
  5. Morgenstern, 1994, с. 44–62.
  6. Pizer, 1990, с. 127–137.
  7. Eisenträger, Hallgren, Lauter, Morrison, Petit, 2018, с. 329–368.
  8. Німецьке прізвище і німецькою воно має звучати як Шпільман
  9. Marcus, Spielman, Srivastava, 2013.
  10. Marcus, Spielman, Srivastava, 2015.
  11. Cohen, 2016.

Література

[ред. | ред. код]
  • Audrey Terras. Zeta functions of graphs: A stroll through the garden. — Cambridge University Press, 2011. — Т. 128. — (Cambridge Studies in Advanced Mathematics) — ISBN 978-0-521-11367-0.
  • Nilli A. On the second eigenvalue of a graph // Discrete Mathematics. — 1991. — Т. 91, вип. 2 (28 липня). — С. 207–210. — DOI:10.1016/0012-365X(91)90112-F.
  • Alexander Lubotzky, Ralph Phillips, Peter Sarnak. Ramanujan graphs // Combinatorica. — 1988. — Т. 8, вип. 3 (28 липня). — DOI:10.1007/BF02126799.
  • Moshe Morgenstern. Existence and Explicit Constructions of q+1 Regular Ramanujan Graphs for Every Prime Power q // Journal of Combinatorial Theory, Series B. — 1994. — Т. 62 (28 липня). — DOI:10.1006/jctb.1994.1054.
  • Arnold K. Pizer. Ramanujan graphs and Hecke operators // Bulletin of the American Mathematical Society. — 1990. — Т. 23, вип. 1 (28 липня). — С. 127–137. — (New Series). — DOI:10.1090/S0273-0979-1990-15918-X.
  • Kirsten Eisenträger, Sean Hallgren, Kristin Lauter, Travis Morrison, Christophe Petit. Supersingular isogeny graphs and endomorphism rings: Reductions and solutions // Advances in Cryptology – EUROCRYPT 2018: 37th Annual International Conference on the Theory and Applications of Cryptographic Techniques, Tel Aviv, Israel, April 29 - May 3, 2018, Proceedings, Part III / Jesper Buus Nielsen, Vincent Rijmen. — Cham : Springer, 2018. — Т. 10822. — С. 329–368. — (Lecture Notes in Computer Science) — DOI:10.1007/978-3-319-78372-7_11.
  • Adam Marcus, Daniel Spielman, Nikhil Srivastava. Interlacing families I: Bipartite Ramanujan graphs of all degrees // Foundations of Computer Science (FOCS), 2013 IEEE 54th Annual Symposium. — 2013.
  • Adam Marcus, Daniel Spielman, Nikhil Srivastava. Interlacing families IV: Bipartite Ramanujan graphs of all sizes // Foundations of Computer Science (FOCS), 2015 IEEE 56th Annual Symposium. — 2015.
  • Michael B. Cohen. Ramanujan Graphs in Polynomial Time // =Foundations of Computer Science (FOCS), 2016 IEEE 57th Annual Symposium. — 2016. — DOI:10.1109/FOCS.2016.37.
  • Guiliana Davidoff, Peter Sarnak, Alain Valette. Elementary number theory, group theory and Ramanjuan graphs. — Cambridge University Press, 2003. — Т. 55. — (LMS student texts) — ISBN 0-521-53143-8.
  • Sunada T. L-functions in geometry and some applications // Lecture Notes in Math.. — 1985. — Т. 1201 (28 липня). — С. 266–284. — (Lecture Notes in Mathematics). — ISBN 978-3-540-16770-9. — DOI:10.1007/BFb0075662.

Посилання

[ред. | ред. код]