Єноти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єнот уссурійський (Nyctereutes procyonoides) — типовий вид хижих ссавців у фауні України та суміжних країн

Єноти — спільна назва для багатьох видів мисливських, зоопаркових та екзотичних видів довгошерстних, пухнастохвостих і нерідко пістрявих середньорозмірних хижих ссавців, а також назва хутра. В Європі назва з'явилася як назва хутра (шкір) африканських вівер — Viverra genetta і стосувалася не так тварини, як забарвлення хутра. В Україні "єнот" - мисливська назва виду Nyctereutes procyonoides (єнот уссурійський).

Походження назви[ред.ред. код]

За етимологічним словником російської мови Макса Фасмера[1], з якої слово могло прийти і в Україну, Єнот (нім. Genettkarze, гол. genetta, ісп. ginetta, араб. jarnait (соболина кішка). Слово «єнот» появилось в російській мові порівняно недавно, тільки в першій половині XIX ст. На думку дослідників, воно було запозичене із арабської мови і ним називають невеликого ссавця з сіро-жовто-чорним хутром і пухнастим хвостом.

Див. також історію класифікації африканських єнотів (Viverra genetta та ін.): Віверові.

Використання назви «єнот»[ред.ред. код]

Єнот, що обернувся чайником (Кацусіка Хокусай, 1840)

Єноти в зоології[ред.ред. код]

Назва «єнот» є збірною для багатьох груп ссавців ряду Carnivora:

Єноти у фольклорі[ред.ред. код]

У японському фольклорі є Єнот-перевертень — чарівний єнот, що має здатність перетворюватися у різні речі й часто дурить людей. Героєм з зоологічної точки зору є єнот уссурійський (Nyctereutes procyonoides), відомий в Японії як "Танукі", або "Тануко". Див. також перевертень.

1974 р. на студії ""ЭКРАН" було створено широко відому 9-хвилинну мультанімацію "Крошка енот" (рос.), в якій головним героєм був маленький ракуноподібний звір (точно не Генета), який любив їсти осоку і жив поруч з мавпами. Попри зоологічні недоладності, мультфільм став дуже популярним через лагідні образи, мелодійний трек та добрі слова головної пісні його героїв.

Єноти як хутро[ред.ред. код]

Єнотом часто називають варіант довгого кудлатого хутра або рябого хутра, з якого шиють верхній одяг (коміри, шуби, шапки). Назва пов'язана є "генетовими" шкірками, або скорочено - "генотами" -> "єнотами" (докл. див. на сторінці Віверові).

"Фінський єнот" (Finnraccoon) - штучно виведена порода єнота уссурійського, якого розводять на звірофермах Фінляндії. Селекційна робота з вирощування фінського єнота проводиться за жорсткими стандартами якості SAGA FURS. Шкури сортуються і продаються виключно на Фінському хутровому аукціоні в Гельсінкі. Хутра марки SAGA є невід'ємною частиною системи якості в індустрії моди, яка гарантує використання сортів хутра найвищої якості [2].

Єноти в Україні[ред.ред. код]

В Україні єнотом мисливці і зоологи називають єнота уссурійського (Nyctereutes procyonoides) — відомий мисливський вид хижих ссавців. Єноти в Україні тепер широко поширені і в окремих місцях є однією з домінантних груп хижих ссавців. Полювання на єнотів обмежено, оскільки єноти залягають у зимову сплячку, а полювання на хутрових звірів в Україні приурочене до зимового часу. На півночі України можливі знахідки ракуна, або «єнота американського», який відомий у Білоруському Поліссі. В зоопарках нерідко утримують різні види вівер, у тому числі й Генет, від яких і походить назва «єнот».

Єнотів вперше випустили в Україні у 1953 році — у Бродівському районі Львівщини. Про це повідомляється у «Хроніках Львова» [3]: „9 жовтня. До відома мисливців і населення. Облконтора «Заготживсировина» завезла і випустила в лісах Бродівського району уссурійського єнота в цілях акліматизації і розведення. Полювання категорично заборонено. За знищення єнота кримінальна відповідальність.“. У суміжній Польщі вид з'явився за два роки — у 1955 році [4].

Джерела[ред.ред. код]

  • Форум «Єнот» [5]
  • Значення слова «Єнот» в російському інтернет-сленгу[6]
  • Єнот в рос. етимолологічному словнику [7]
  • Єноти // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • Хроніки Львова [8]
  • Роди звірів східноєвропейської фауни та їх українські назви // Вісник Національного науково-природничого музею НАН України. — 2001. — Вип. 1. — С. 113–132. [9]

Примітки[ред.ред. код]