Білокур Іван Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Іван Білокур)
Перейти до: навігація, пошук
Білокур Іван Григорович
Bilokur ivan majsternya.jpg
Іван Білокур за роботою
Народився 24 листопада 1934(1934-11-24)
Богданівка Яготинського району Київської обл.
Помер 28 жовтня 1999(1999-10-28) (64 роки)
Херсон

Іва́н Григо́рович Білоку́р (*24 листопада 1934, с. Богданівка Яготинського району Київської обл. — †28 жовтня 1999) — український скульптор.

Основні дати життя і творчості[ред.ред. код]

24 листопада 1934 року народився в селі Богданівка Яготинського району Київської області. Помер у Херсоні 28 жовтня 1999 р.

19541960 — навчався в Київському державному художньому інституті. Майстерня професора Михайла Лисенка. Дипломна робота «Ярослав Галан» була представлена на республіканській та всесоюзній виставках, відзначена премією.

З 1960 — жив і працював у Херсоні.

1961 — участь в обласних, республіканських, зарубіжних (Болгарія, Угорщина) виставках.

1970 — член Спілки художників України.

Обирався членом правління СХ, головою художньої ради.

Пам'ятники К.Білокур (встановлений в с. Богданівка на Київщині), Т.Шевченку (архітектор М.Костюченко) в Залаегерсег (Угорщина). Був присутній на відкритті пам'ятників.

Горельєф «Битва» (інша назва «Солдати Суворова у бою»), виконаний при реконструкції майданчика біля пам'ятника Олександру Суворову (Херсон).

1972 — пам'ятник на честь перших корабелів у Херсоні (у співавторстві з В.Шкуропатом, В. Потребенком), архітектори Ю. Тарасов і Г. Сикула.

1995 — пам'ятний знак «Ніка» в Херсоні, пам'ятник Б.Хмельницькому (співавтор з В. Потребенком) в Бериславському районі Херсонської області.

2001 — групова виставка в Херсонському обласному художньому музеї ім. О. Шовкуненка.

Із творчої біографії[ред.ред. код]

Модель пам'ятника Катерині Білокур. Фото у майстерні зроблено І.Білокуром

Цікавість до творчості у юного Івана Білокура пробудила тітка, Катерина Василівна Білокур, народна художниця України. Коли Івану виповнилося 13 років і в його руках з'явився картон та олівець, тітка вирішила передати йому секрети майстерності. Іван міг годинами стояти за спиною Катерини Василівни, спостерігати за її роботою. Тітка раділа успіхам племінника. Але незабаром Іван Білокур став надавати перевагу ліпленню. Катерина Білокур була розчарована: вона бачила племінника живописцем. А проте вона благословила його на тяжку працю скульптора.

Значно пізніше Іван Білокур створив пам'ятник тітці (встановлений у 1970 році у селі Богданівка на Київщині).[1][2]

Як майстер скульптури І.Білокур заявив про себе у 1960 році своєю дипломною роботою «Ярослав Галан». На двох виставках — республіканській та всесоюзній — скульптура була відзначена преміями.

Характеристика творчості[ред.ред. код]

Обдарованість від Бога, міцна художня освіта дозволили Івану Білокуру в самостійній творчості відразу взятись за соціально вагомі теми і впевнено ввійти у світ монументальної скульптури.

У 1971 році в Херсоні на проспекті Текстильників (зараз — майдан Т.Шевченка) був встановлений пам'ятник Тарасу Шевченку (архітектор Ю.Тарасов). Скульптор обґрунтував свій естетичний ідеал великого поета, зобразив його в стані напруженої творчої праці. На його обличчі виділяються впертість, воля, рішучість і віра в те, що його Батьківщина буде вільною. Цей пам'ятник став центром святкувань знаменних подій.

Т. Шевченко. Погруддя зараз встановлене у м. Залаегерсезі (Угорщина). Фото І.Білокура

Також бюст Тараса Шевченка роботи Івана Білокура встановлений у місті Залаегерсег (Угорщина).[3][4]

Пам'ятник першим корабелам Херсона (у співавторстві з В. Шкуропатом, В. Потребенком, архітектори Ю. Тарасов і Г. Сикула) став візитівкою міста.[5]

Драматичність людської долі, складний внутрішній світ у поєднанні з пластичною виразністю та вмінням узагальнити багатомірність образу в повній мірі розкрились в його композиціях, представлених на республіканських виставках, «На блакитних просторах» (1969), «Повернувся» (1969), «Студент», «В концтаборі» (1967), «Робітник» (1968), «П. А. Комков, керівник підпілля в Херсоні» (1969), «Надгробник П. П. Завгородньому».

Вісті з фронту. Фото І.Білокура

Йому вдались жіночі образи. Трепетно і ніжно передає він чарівність молодості («Портрет медсестри»), напруження, біль, страх за коханого («Вісті з фронту»), беззахисність і всепереможну силу материнства («На барщині»). Сповненою благородства, мудрості ми бачимо народну художницю Катерину Білокур. Суворість композиції, витонченість ритму — все цілеспрямовано примушує глядача милуватися не лише зовнішньою красою образу, а й його поетичною силою.

Просто і разом з тим романтично піднесено виконані медальєрні роботи, присвячені 500-річчю українського козацтва, поету Василю Стусу, гетьману Івану Мазепі, історику Михайлу Костомарову, видатному громадському діячеві Михайлу Грушевському. Глибина й актуальність проблем, піднятих скульптором, завжди знаходять відгук у серцях глядачів.

Деякі твори І.Білокура[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Художники Херсонщини: Шляхом творчого поступу: [Альбом] / Нац. Спілка художників України; Херсонська обласна організація; Гол. ред. В.Чуприна. — К.-Херсон: Просвіта, 2002. — С.12-13. — ISBN 966-7551-55-5.
  • Південна краса України: Альбом. — Київ-Херсон, 1998.
  • Скороход А. Творец монументальной скульптуры // Гривна. — 2005. — № 40 (29 сент.-5 окт.).[6]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]