Народна Республіка Болгарія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Народна Република България
Народна Республіка Болгарія
Сателіт Радянського Союзу
Третє Болгарське царство Flag of Bulgaria.svg
1946 – 1990 Болгарія Flag of Bulgaria.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
Mila Rodino
Розташування Болгарія
Столиця Софія
Мови болгарська
Форма правління Соціалістична республіка, однопартійна комуністична держава
Президент
 - 1946-1947 (перший) Васил Коларов
 - 1989-1990 (останній) Петр Младенов
Голова Рада міністрів
 - 1946-1949 (перший) Георгій Димитров
 - 1990 (останній) Андрей Луканов
Історичний період Холодна війна
 - Засновано 15 вересня 1946
 - Ліквідовано 15 листопада 1990
Площа
 - 1989 110 910 км2
Населення
 - 1989 8 990 055 осіб
     Густота 81,1 осіб/км² 
Валюта Болгарський лев

Народна Республіка Болгарія (НРБ) (болг. Народна Република България (НРБ))— офіційна назва Болгарської республіки у 1946—1990, коли вона була під владою Болгарської комуністичної партії (БКП). В цей час Болгарія була членом Варшавського блоку і РЕВ.

У 1989, були розпочаті ліберальні реформи і Тодора Живкова було відсторонено від влади. У 1990 році БКП змінила свою назву на Болгарська соціалістична партія (БСП), і прийняла лівоцентристську політичну ідеологію замість марксизму-ленінізму. Після перших вільних виборів (виграла БСП), що відбувся в Болгарії, назва країни була змінена на Республіка Болгарія.

Історія[ред. | ред. код]

Перші роки й епоха Червенкова[ред. | ред. код]

Георгій Димитров

Хоча Королівство Болгарія змінила союзників і оголосила війну Нацистській Німеччині 7 вересня, 9 вересня 1944 відбувся державний переворот за підтримки Червоної армії, встановлено новий уряд на чолі з Комуністичним Вітчизняним фронтом.

У 1946, Георгій Димитров, близький друг Йосипа Сталіна, став прем'єр-міністром. У тому ж році проведено референдум, на якому 95 % виборців висловилися за скасування монархії та підтримало створення республіки. Майже відразу ж після цього Болгарія була оголошена Народною Республікою. Юний цар Симеон II втік з країни зі своєю сестрою та матір'ю. Васил Коларов очолив державу до прийняття нової конституції в 1947.

У 1948-1949, мусульманські, православні, протестантські та римо-католицькі релігійні організації було обмежено або заборонено[1].

У 1950 році, після смерті Василя Коларова й за рік до того Георгія Димитрова, Вилко Червенков став прем'єр-міністром. Черников почав процес форсованої індустріалізації. Проте, підтримка курсу Червенкова, навіть у Комуністичній партії, була занадто мала, тому за рік після смерті Сталіна, Червенкова було скинуто і призначено молодого Тодора Живкова. Червенков залишився на посаді прем'єр-міністра до квітня 1956 року, коли він був остаточно звільнений і замінений Антоном Юговим.

Епоха Живкова[ред. | ред. код]

Тодор Живков керував Болгарією протягом наступних 33 років, будучи повністю лояльним до СРСР, але проводив більш помірковану політику. Були відновлені відносини з Югославією і Грецією. Обмежена ступінь свободи вираження думок була відновлена​, гоніння на церкву було припинено.

Повстання у Польщі і Угорщини в 1956 не поширилися на Болгарію, партія обмежила інтелектуальну та літературну свободу, за для запобіганню такому спалаху. У 1960-х роках було прийнято деякі економічні реформи, які дозволили вільний продаж продукції, що перевищувала план. Країна стала найпопулярнішим туристичним напрямом для країн Східного Блоку. Болгарія також стала великою виробничою базою сигарет і шоколаду, які було важко придбати в інших соціалістичних країнах.

Югов пішов на пенсію у 1962 році, Живков став і прем'єр-міністром, і партійним секретарем. У 1971 році з прийняттям нової Конституції, Живков став Головою Державної ради і зробив Станко Тодорова прем'єр-міністром. Живков залишився на посаді при зміні радянського керівництва від Хрущова до Брежнєва в 1964 році, а в 1968 знову продемонстрував свою лояльність по відношенню до Радянського Союзу, беручи участь у вторгненні в Чехословаччину. Болгарія була найлояльнішим європейським союзником СРСР.

Падіння комуністичного режиму[ред. | ред. код]

З огляду на перебудову в СРСР 10 листопада 1989 року Живкова знято з посади й замінено міністром закордонних справ Петром Младеновим.

У лютому 1990, Комуністична партія добровільно відмовилася від своєї абсолютної влади і в червні 1990, було проведено перші, з 1946 року, вільні багатопартійні вибори.

Уряд і політика[ред. | ред. код]

Народна Республіка Болгарія була однопартійною комуністичною державою. Болгарська комуністична партія створила велику номенклатуру на кожному організаційному рівні. Конституція змінювалася кілька разів, проте Живковська Конституції була найдовготривалішою. Згідно зі статтею 1 Конституції, «Народна Республіка Болгарія є соціалістичною державою, на чолі з трудящими села і міста. Провідною силою в суспільстві та політиці є Болгарська комуністична партія».

НРБ функціонувала як однопартійна народна демократія, з народними комітетами, що представляли місцеве самоврядування. Їх роль полягала у здійсненні рішень партії у їх областях, і в той же час спиратися на громадську думку в процесі прийняття рішень. В кінці 1980-х, БКП, за оцінками, мала 1 000 000 членів — більше 10 % населення.

Військо[ред. | ред. код]

Після проголошення Народної Республікаи в Болгарії в 1946 році, військові швидко прийняли радянську військову доктрину та організацію. Країна отримала велику кількість радянських озброєнь. До 1988 року, Болгарська народна армія (болг. Българска народна армия) мала 152 000 вояків[2], — Сухопутні війська, ВМС, ВПС і ППО, ракетні війська.

БНР мала значну кількість озброєння для країни такого розміру — 3000 танків , 2000 броньованих машин, 2500 крупнокаліберних артилерійських систем, понад 500 бойових літаків, а також 67 «Скадів», 24 SS-23 і десяток FROG-7 .[3][4][5]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]