Іван Ольшевський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ольшевський.
Іван Ольшевський
Протоконсультор Василіянського Чину Конґреґації Пресвятої Трійці (1717—1723)
Загальна інформація
Народження сер. XVII століття
Берестейське воєводство
Смерть 9 грудня 1723(1723-12-09)
Битень
Підданство Річ Посполита
Служіння в церкві
Конфесія Унійна церква в Речі Посполитій
Рукоположення 1700

Іван Ольшевський (пол. Jan Olszewski, біл. Ян Альшэўскі; середина XVII століття, Берестейське воєводство? — 9 грудня 1723, Битень[1]) — діяч Унійної церкви в Речі Посполитій, церковний історик, василіянин.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив зі шляхетського роду[2]. Обіймав посаду підсудка Берестейського земського суду. Втратив праву руку під час бійки[3][4]. У 1686 році став ченцем Василіянського Чину[1]. У 1700 році був висвячений на священника. Обіймав посади прокуратора (1690—1706) та вікарія (1704—1705) Віленського монастиря Пресвятої Трійці[1][3]. Настоятель василіянських монастирів у Мінську (1706—1709)[5], Борунах (1709—1716)[6], Тороканах (близько 1718—1721)[5], Жировичах (1718—1719)[7], консультор (з 1709)[8], протоконсультор (1717—1723) Василіянського Чину[9].

Творчість[ред. | ред. код]

Досліджував історію василіянських монастирів Великого князівства Литовського. Писав польською мовою.

У праці «Спростування відомостей полоцьких священників-єзуїтів про майно їхньої колегії» (1699) він помістив задокументовані свідчення про незаконність передачі земель та будівель православних монастирів королем Стефаном Баторієм Полоцькій єзуїтській колегії. У «Меморіалі про Віленський монастир церкви Пресвятої Трійці» (1701—1704) він дав детальний опис монастирських будівель, нерухомості, фондів та архівів. Брошура «Захист Віленського монастиря церкви Пресвятої Трійці» (Вільно, 1702)[10] пов'язана з попереднім твором. У ній автор захищає право чернечої громади на самоврядування, критикує спроби мирян та унійних єпископів послабити роль Василіянського Чину в управлінні монастирем.

Боротьба між василіянами та унійним єпископатом за монастирське майно висвітлюється в «Поясненні деяких конституцій Чину» (близько 1719). Він також подає важливу інформацію про низку монастирів Великого князівства Литовського. Іван Ольшевський — автор літопису Борунського василіянського монастиря[11].

Цінним джерелом історії Василіянського Чину укладений істориком є «Пом'яник…» (1721)[12]. Твір містить короткі біографії 125 ченців, включаючи унійних єпископів та митрополитів з 1686 по 1721 рік. Після смерті Іван Ольшевського «Пом'яник» був продовжений і доведений до 1730 року протоконсультором Василіянського Чину Антонієм Завадським.

Вивчав політичну історію Речі Посполитої. В історичній хроніці «Нарис нещасть батьківщини» (1721) описав події у Великому князівстві Литовському з 1696 по 1721 роки, зокрема громадянську війну (1696—1702) та Північну війну (1700—1721).

Твори[ред. | ред. код]

  • Refutacja informacji XX. Jezuitów Połockich o dobrach do ich collegium należących // Археографический сборник документов относящихся к истории Северо-Западной Руси. — Том XIII. — Вильна, 1902. — С. 47—71.
  • Memoriał abo informacja i objaśnienie klasztoru wileńskiego cerkwi Przenajświętszej Trojcy od jednego zakonnika … sporządzone roku 1701. // Археографический сборник документов относящихся к истории Северо-Западной Руси. — Том X. — Вильна, 1874. — С. 1—211.
  • Obrona monastyra wileńskiego cerkwi przenayswiętszey Troycy y zupełna informacya przez wielebnych OO. Bazylianow wileńskich unitow przy tey że cerkwi zostaiących na przyszłą da Bog generalną tegoż zakonu przpadaiącą kongregacyą sporządzona y do druku w roku 1702 podana: z obiasnieniem iak dawno y przez kogo cerkiew wileńska s. Troycy fundowana iest, iakie ab antiquo nadanie miała, y co zaprzyczyna że one za disuniey utraci. (Wilnio), 1702.
  • Objaśnienie niektorych konstytucyj zakonnych reguły Świętego Ojca naszego Bazylego Wielkiego // Археографический сборник документов относящихся к истории Северо-Западной Руси. — Том XIII. — Вильна, 1902. — С. 1 — 34.
  • Wiadomość niektórych rżeczy, który sie działy w Borunach od roku 1706 od pogorżenia miasteczka i klasztoru…aż do roku 1715 wykonnotowane.
  • Pominnik, abo wizerunek śmiertelności ludzkiej przez opisanie wielebnych ojców i braci, zmarłych w Zakonie Ś-o Bazylego.od roku 1686, aż do roku terażnejszego 1721, od jednego zakonnika tejże reguły… — Російська Національна Бібліотека (Санкт-Петербург). — Відділ рукописів. — Польськ. F.1.47.
  • Abrys domowej nieszczęśliwości i wnętrznej niesnaski, wojny, Korony Polskiej i Wielkiego Księstwa Litewskiego pro informatione potomnym następującym czasom przez iedną zakonną osobę światu pokazany y z żałością wyrażony anno 1721. Opr. Franciszek Ksawery Kluczycki. — Kraków 1899. [Архівовано 29 січня 2018 у Wayback Machine.]
  • O sukcesji metropolitów od Jedności S. w Litwie i Rusi przyjętej z Kościołem rzymskim.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Російська Національна Бібліотека (Санкт-Петербург). — Відділ рукописів. — Польськ. F.1.47. — S. 102.
  2. ↑ Marek Woliński. Lista nazwisk z Indeksu do "Volumina Legum. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 27 жовтня 2020.
  3. ↑ а б Deruga Aleksy. Jeszcze jeden rękopis bazylianina Jana Oleszewskiego (†1723) // Ateneum Wileńskie — Rocznik XI — 1936 — S. 291.
  4. ↑ Диковский Н. Базилианский орден и его значение в западно-русской униатской церкви в XVII и нач. XVIII в. — до Замойского провинциального собора 1720 г. // Гродненские Епархиальные ведомости. — 1906. — № 38 — С. 1023.
  5. ↑ а б Deruga Aleksy. Jeszcze jeden rękopis bazylianina Jana Oleszewskiego (†1723) // Ateneum Wileńskie — Rocznik XI — 1936 — S. 292.
  6. ↑ Археографический сборник документов относящихся к истории Северо-Западной Руси. — Том XII. — Вильна, 1900. — С. 170.
  7. ↑ Stebelski I. Ostatnie prace // Archiwum Komissyi Historycznej. — Tom 1. — Kraków, 1878. — S. 372.
  8. ↑ Археографический сборник документов относящихся к истории Северо-Западной Руси. — Том XII. — Вильна, 1900. — С. 163
  9. ↑ Кульчинский И. Съезды базилиан в Западной Руси. // Вестник Западной России|Вестник Западной России. — 1870. — Кн. IV. — Т. ІІ. — Отд. ІІ. — С. 37.
  10. ↑ W poszukiwaniu autora Obrony monastyra wileńskiego..., wyd. 1702 r. w Wilnie. www.bazylianie.pl. Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 27 жовтня 2020.
  11. ↑ Deruga Aleksy. Jeszcze jeden rękopis bazylianina Jana Olszewskiego (†1723) // Ateneum Wileńskie — Rocznik XI — 1936 — S. 291—297.
  12. ↑ Диковский Н. Базилианский орден и его значение в западно-русской униатской церкви в XVII и нач. XVIII в. — до Замойского провинциального собора 1720 г. // Гродненские Епархиальные ведомости. — 1906. — № 38 — С. 1024.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Диковский Н. Базилианский орден и его значение в западно-русской униатской церкви в XVII и нач. XVIII в. — до Замойского провинциального собора 1720 г. // Гродненские Епархиальные ведомости. — 1906. — № 38 — С. 1023—1026.
  • Deruga Aleksy. Jeszcze jeden rękopis bazylianina Jana Oleszewskiego (†1723) // Ateneum Wileńskie — Rocznik XI — 1936 — S. 291—297.
  • Wojnar M. M. Basilian scholars and publishing houses (XVII—XVIII) // Записки Чина Св. Василія Великого. — Том. 9 — Вип. 1 — 4. — Рим. 1974. — P. 74-75.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іван_Ольшевський&oldid=41101905