Іллєнко Сергій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іллєнко Сергій Михайлович
1282025203 sergejmixilenko.jpg
Сергій Іллєнко. Архів Луганського обласного краєзнавчого музею (бл. 1880 р.)
Народився 1847(1847)
Казань
Помер 1918(1918)
Ростов
Поховання Ростовський міський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Місце проживання Луганськ
Діяльність Голова Луганського комітету Червоного Хреста
Відомий завдяки громадський діяч
Alma mater Казанський університет
Титул проводир Слов'яносербського повітового дворянства
Посада член Луганської міської думи

Іллєнко Сергій Михайлович (1847–1918) — відомий луганець, громадський діяч, меценат.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Сергій Іллєнко був активним громадським діячем, який відомий як:

Добре відома меценатська діяльність Сергія Михайловича. Сергій Іллєнко вклав свої грошові кошти в будівництво залізничної лінії, що з'єднує повітове місто Слов'яносербськ через селище Луганське зі залізничною станцією Міллерово і побудував станцію, згодом названу його ім'ям «Іллєнко»[2].

З ім'ям Сергія Іллєнка пов'язано також будівництво в селі Макарів Яр першої школи та лікарні. Лікарню було відкрито 1900 року, і вона обслуговувала селян з усієї округи.

Чимало цікавого відомо й про його дітей, сина Миколу (офіцер, учасник кількох воєн) та дочку Ганну (попечителька богадільні[3]). Ще один син (старший) мігрував до Югославії (без слідів), ще одного сина (четвертого) репресували в Луганську (деталі та ім'я не відомі).

Біографічні деталі[ред. | ред. код]

Будинок Сергія Іллєнка в місті Луганську, за адресою Наталівський пров., № 9[4]

Сергій Іллєнко — син ректора Казанського університету. Після навчання в Казанському університеті був направлений на службу до селища Луганського (нині місто Луганськ). У 1880-х роках Іллєнко споруджує будинок в Луганскому, у Наталіївському провулку[5], а згодом купує маєток в селі Макарів Яр (нині — село імені комуніста Алєксандра Яковича Пархоменка) в Краснодонському районі Луганщини, за 40 км на схід від Луганского.

Після більшовицького перевороту 1917 року Сергій Михайлович був змушений поїхати з Луганська. Останній рік життя він провів у Ростові-на-Дону, і 1918 року, у віці 70 років помер. Похований на міському цвинтарі Ростова (Покровському?).

Знак залізничної станції «Іллєнко» (фотографія з вагона дизель-потяга)

Пам'ять[ред. | ред. код]

Посадкова платформа на станції Іллєнко

2012 року виповнилося 165 років від дня народження Сергія Іллєнка, про що розміщено відповідний матеріал на сайті Луганської обласної наукової бібліотеки в розділі «Знаменні дати Луганщини 2012 рік»[6].

Ім'ям Сергія Михайловича названо залізничну станцію «Іллєнко» (по-місцевому пишуть «Ільєнко») та біостанцію «Ново-Іллєнко». Назва біостанції є похідною від назви залізничної станції. Жодного пам'ятного знаку про цю людину на станції та на біостанції немає. Очевидно, що розташована на лівому березі Деркула станція «Стара Іллєнко» і є тією станцією, якою користувалися Сергій Іллєнко і жителі Макарова Яру.

Будинок Сергія Іллєнка по Наталіївському провулку 9 Рішенням виконкому Луганської облради № 54 від 20.02.1992 р. став пам'ятником архітектури та містобудування і взятий на державний облік. Зараз цей будинок площею 174,0 м² перебуває у власності територіальної громади міста Луганськ і там знаходиться редакція видання «Жизнь Луганска, 1990»[7]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У містах Лівобережної України та Слобідської України міські думи встановлено з 1785
  2. В дійсності, станцій є дві: одна — «Стара Іллєнка» на лів. березі Деркулу на території нинішньої Ростовської області (48°39'8"N 39°43'37"E), інша — «станція Іллєнка» на прав. березі Деркулу на території Станично-Луганського району Луганщини
  3. Богадільня — благодійна установа, притулок для інвалідів, убогих, непрацездатних, старих людей
  4. Докладніше про історію будинку Іллєнка див.: Дом с мезонином // Галерея Злати Раповой. 29 сентября 2010
  5. Злинько Ю. Є. Топонімія старого Луганська // Лінгвістика № 3 (24), Ч. 1, 2011. — С. 209–213.[недоступне посилання з червень 2019]
  6. Знаменні дати Луганщини 2012 рік // Луганська обласна універсальна наукова бібліотека імені О. М. Горького
  7. Медійна карта (база даних комунальних друкованих засобів масової інформації) (672 видання)[недоступне посилання з червень 2019]

Джерела[ред. | ред. код]