Інтеркосмос-1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтеркосмос-1
Основні параметри
Повна назваІнтеркосмос-1
COSPAR ID1970-01-02
NORAD ID4128
ВиготівникОКБ-586 (СРСР,Чехословаччина, НДР)
ОператорСРСР
Тип апаратаСупутник землі, сонячна обсерваторія
Штучний супутникЗемлі
Дата запуску14 жовтня 1969 09:40:00 UTC
Ракета-носійКосмос-3М
КосмодромКапустін Яр
Схід з орбіти2 січня 1970
Технічні параметри
Маса390 кг
Джерела живленнясонячні батареї
Орбітальні дані
Ексцентриситет0.027261000126600266
Нахил орбіти48.400001525878906°
Вебсторінка
Вебсторінка[1]

Інтерко́смос-1 — перший штучний супутник землі виготовлений в рамках міжнародної програми з дослідження космічного простору Інтеркосмос.

Історія проекту

[ред. | ред. код]

Співпраця соціалістичних країн у вивченні космосу почалося ще в жовтні 1957 року, коли велися спостереження за польотом першого у світі радянського штучного супутника Землі. Дослідження за допомогою ракет і космічних апаратів були доступні не всім країнам через їх складність та вартість. Але освоєння космосу, можливість безпосереднього вивчення міжпланетного простору мають бути надбанням усіх народів. В рамках пропаганди й велася робота спільних досліджень з країнами соціалістичного табору, та й країнами, які в нього не входили.

У квітні 1967 року спеціалістами соціалістичних країн була прийнята Програма спільних робіт в галузі дослідження і використання космічного простору в мирних цілях. Ця дата вважається початком практичної реалізації програми «Інтеркосмос», що отримала свою офіційну назву в 1970 році. У кожній з дев'яти країн — учасниць програми — НРБ, УНР, НДР, Кубі, МНР, ПНР, ЧССР, СРР, СРСР — був створений координаційний орган, відповідальний за виконання програми співробітництва в цілому.

Протягом 1968 — 1969 рр.. проходила підготовка до запуску супутника «Інтеркосмос-1». Чехословаччина взялася за створення рентгенівського фотометра для вимірювання м'якого випромінювання та оптичного фотометра, а потім брала активну участь в обробці та аналізі наукової інформації. На всіх супутниках «Інтеркосмос» встановлювалися виготовлені в Чехословаччині наукові прилади та апаратура для запису й передачі наукової інформації.

Відповідно до програми Радянський Союз безоплатно надав для космічних досліджень свою техніку — ракети і супутники, на які встановлювалася наукова апаратура, створена вченими і фахівцями держав-учасників. Штучні супутники Землі, створені для спільних досліджень, так само як і програма, отримали назву «Інтеркосмос». Базова ракета для виведення супутників цієї серії була створена в КБ, яким керував академік М. К. Янгель.

14 жовтня 1969 був запущений «Інтеркосмос-1». Супутники цієї серії відрізняються один від одного і зовнішнім виглядом, і складом наукової апаратури, хоча в їх основу було покладено уніфікована конструкція.

Конструкція

[ред. | ред. код]

Конструктивно всі супутники серії «Інтеркосмос» (виключаючи останні) виконані з трьох основних частин — циліндра і двох півсфер, у кожній з яких монтується певна апаратура; в центральній циліндричної частини супутника встановлені службові системи, що забезпечують його нормальну роботу на орбіті і роботу наукової апаратури. У задній півсфері розташовані буферні акумулятори, оскільки основними джерелами електроенергії всіх супутників (крім «Інтеркосмос-2 та Інтеркосмос-8») служать сонячні батареї, які кріпляться до зовнішньої частини корпуса. Зовні передньої півсфери знаходиться спеціальна платформа, на якій встановлені датчики наукової апаратури, усередині півсфери розміщені електронні блоки наукових приладів.

Наукова апаратура

[ред. | ред. код]

По комплексу наукових завдань супутники можна розбити на три основні групи:

  • для вивчення Сонця;
  • для іоносферних досліджень;
  • для вивчення магнітосфери Землі.

Саме розбіжність у досліджуваних питаннях і зробило супутники такими несхожими зовні — за компоновкою наукової апаратури, за наявністю або відсутністю сонячних батарей і їх конфігурацією.

Наукова апаратура для супутника «Інтеркосмос-1» створювалася в лабораторіях і цехах Німецької Демократичної Республіки, Радянського Союзу і Чехословаччини. Результати досліджень, отримані супутниками «сонячної» серії програми «Інтеркосмос», були настільки цікаві й значні, що Академія наук Швеції висловила бажання провести з цієї тематики спільний експеримент.

Призначення

[ред. | ред. код]

Супутники «Інтеркосмос-1, −4, −7, −11, −16» були спеціальними космічними обсерваторіями для вивчення короткохвильового випромінювання Сонця. Виконання цієї програми, природно, вимагало направити датчики наукової апаратури на Сонце, тому на ШСЗ встановлена ​​система орієнтації та стабілізації, що забезпечує сонячну орієнтацію на освітленій частині орбіти з точністю 1-2°. Крім того, за допомогою програмного пристрою тричі на кожному витку проводилося сканування апаратурою по всьому сонячному диску.

Джерела

[ред. | ред. код]