Ликович Ірина Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ірися Ликович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ликович Ірина Миколаївна
Народилася 18 серпня 1984(1984-08-18) (39 років)
Батрадь, Берегівський район, Закарпатська область
Діяльність письменниця
Alma mater УжНУ

Ликович Ірися (18 серпня 1984, Батрадь, Берегівський район, Закарпатська область) — українська журналістка і письменниця. Лауреат літературної премії «Дебют-2007».

Життєпис[ред. | ред. код]

У 2001-му році закінчила Берегівську гімназію. У 2005 році закінчила філологічний факультет Ужгородського Національного університету.

Із січня по грудень 2007 року навчалася німецької мови при Гете-інституті міста Кельна (Німеччина).

У 2008-му році працювала в журналісткою газети «Думська площа» міста Одеси. Займається літературними перекладами з німецької та угорської мов.

Мешкає у Відні.

Вивчає германістику у Віденському Національному університеті та груповий психоаналіз в Альтауззе.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Окремі твори у журналах та альманахах[ред. | ред. код]

Друкувалася у журналах:

Книги[ред. | ред. код]

  • Іронічний цикл про закарпатських поетів «Поети і портрети».
  • Збірка новел «Перелітна» (Літературна агенція «Піраміда», Львів, 2006).
  • Ликович Ірися. Твоя дитинка. — Київ : Нора-Друк, 2010. — С. 216. — (ПК (Популярні книжки)) — ISBN 978-966-2961-53-9.
  • Роман "Татцельвурм. Тірольська історія" видавництво "Нора-Друк", 2011
  • Роман "Віртуалка" видавництво "Фоліо", 2012

Нагороди[ред. | ред. код]

Ірися Ликович:

  • Переможниця літературних конкурсів Ужгородського національного університету та радіо «Люкс-ФМ».
  • Лауреатка літературної премії «Дебют-2007».
  • Лауреатка всеукраїнського конкурсу «Сила малого».

Творчий потенціал Ірисі Ликович відзначили шевченківські лауреати Ігор Римарук, Тарас Федюк, Марія Матіос та письменники Оксана Луцишина, Степан Процюк, Людмила Таран.

Київський журнал «Книжник-ревю» помістив її в щомісячному рейтингу у «Чудовій сімці», назвавши авторку «закарпатською Оксаною Забужко».

Джерела[ред. | ред. код]