Авхати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Авхати

Авха́ти (грец. αυχάται лат. Auchetae/ Auchetas/ Euchatae  ) — назва скіфської етногрупи, яка відома нам з двох незалежних джерел — Історії Геродота та дуже коротких повідомлень Плінія Старшого у відомій NATURALIS HISTORIA.[1]

За Геродотом (Іст., IV, 6[2]) авхати були нащадками легендарного старшого сина першолюдини Таргітая Ліпоксая, та були складовою етносу скіфів-сколотів.

У Плінія Ст. авхатів згадано тричі:

Враховуючи наведене, можливо припустити наступне.

Авхати — одна з кочових скіфських етногруп (чи складова орди/ об'єднання), достатньо відома ще з часів перебування у Передкавказзі, що під тиском своїх східних сусідів близько 680 р. до н. е. разом з декількома іншими племенами перейшла Волгу та розселилася у волго-донському межиріччі, і, згодом, у 80-их роках VI ст. до н. е., взяла участь у формуванні етносу причорноморських скіфів-сколотів. Можливим місцем розташування зимівників (чи кочових володінь) авхатів за часів Північної Причорноморської Скіфії були теріторії верхнього Побужжя.

Варто звернути увагу на наступне:

"пов'язування представників будь-якого соціального прошарку до певної території проживання можлива лише в тих випадках, коли соціальний та етнічний розподіл деякою мірою збігається, тобто коли, наприклад, будь-яке підкорене плем'я отримує у структурі суспільства статус нижчої соціальної категорії; приклади такої ситуації в давнину відомі... є певні підстави припускати наявність його і у Скіфії..."[6]

Ймовірно, що саме з часу утворення Північної Причорноморської Скіфії назва етносу авхати стала назвою соціального прошарку чи військово-політичної структури скіфського об'єднання.[7]

Етимологія назви:
грец. αυχάται < скол. *aṷhata- < д.ір. *aṷ(a)h-(a)ta- — укр. сяючий, світлий.[8]

Примітки. Джерела. Посилання[ред. | ред. код]

  1. (рос.)В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947.
  2. (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 6
  3. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22
  4. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50
  5. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», IV, XXVI, 88
  6. (рос.)В. Я. Петрухин, Д. С. Раевский. Очерки истории народов России в древности и раннем Средневековье. М.: Знак, 2004.
  7. (рос.)Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г.
  8. (рос.) Расторгуева В. С., Эдельман Д. И.  Этимологический словарь иранских языков. ИЯ РАН. М., «Восточная литература», 2000. Т.1.

Додатково[ред. | ред. код]