Скіфська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Скіфська мова (мова скіфів європейських, мова сколотів)
Поширена в: Скіфія Європейська
Регіон: Пн. Кавказ (VII ст. до н.е); Степова та Лісостепові зони України (VI ст. до н.е. - II ст. н.е.); Добруджа (II ст. до н.е. - II ст. н.е.)
Носії: Мертва мова
Писемність: неписемна
Класифікація: Індоєвропейські мови
Індоіранська гілка
іранська група
Південно-східноіранська підгрупа (мови "бактрійського кола")
Офіційний статус
Коди мови
SIL за ISO 639 не визначено
Ця стаття містить символи МФА. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість юнікодівських символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки.

Скіфська мова — мова європейських скіфів (сколотів) класичного та еліністичного періоду, яка належить до східних іранських мов, індоіранської групи індоєвропейської мовної родини. Належить до давньоіранських мов.

Інколи під визначенням «скіфська мова» розуміють сукупність «скіфо-сарматських діалектів» — мов (діалектів) «іраномовних сакських чи скіфських племен, розповсюджених на сер. І тис. до н. е. на величезній території — від узбережжя Чорного моря до кордонів Китаю».[1] Саме така сукупність давньо-східноіранських мов має код xsc й у цій статті не розглядається.

Отже, аналіз наявного матеріалу дає підстави для припущень, що скіфська (сколотська) була близька мовам, які згодом лягли в основу таких мов, як пушту, бактрійська, мунджанська-їдга[2] (далі мови бактрійського кола).

Фонетичні особливості скіфської мови[ред.ред. код]

За С. В. Кулландою [2][ред.ред. код]

Початкова
загальноіранська
Похідна
скіфська
Приклади
*d, *d- l
(окрім γd, nd)
Παραλάται = paraδāta-
Παιρίσαλος = Παιρισάδης
*xš- š/s-: Σαιταφάρνης < *Xšaitafarna
Ῥευσίναλος < Ῥευξιναλῶς
θ Σπαργαπείθης < *Spargapaiśa-
Ἀριαπείθης < *Aryapaiśa-
*nt- -d- (?) Μαδύης < *mantu-
Ἀμάδοκοι < *a-mantu-ka-
*θ- -ø- (?) *pāyah < *paθayah (з Ἐξαμπαῖος)
*š- -ø- (?) σποῦ < *spaḱsu
καραρύες < *kərəšaru-
*h- -ø- (?) Ἀτέας < *Hatya-
*tṷ t (?) Τάξακις / Τόξαρις < *Tṷaxša-ka-
Σκόλοτοι < *Skula-tva
*ṷ- -ø- (?) Ὄρικος < *Ṷarika-/Ṵaryaka-

За М. Д. Бухаріним[ред.ред. код]

  • д. іран. *d > сх. іран. > скол. *l (λ);[3]
  • монофтонгізація дифтонгів, що передавалися давньогрецькою за допомоги коротких голосних: д. іран. *au > скол. > грецька *ο;[3]
  • початкове д. іран. *xš- > скол. *s/š.[4]

За С. Р. Тохтасьєвим[ред.ред. код]

Резюмуючи[ред.ред. код]

З більшою чи меньшою впевненістю характерними особливостями мови скіфів-сколотів наразі можна визначити наступне (ір. — пра-/загальноіранська мова).

  • ір. *au > скол. *ō

(Διθαγοιαι < *dṷai- + *hau-).

  • ір. *d > скол. *l

(Σκόλοτοι < *skulatā < *skudatṷa; Πάλακος < Palaka < Pāδaka; Παραλάται < paralata- < *paradāta-; Σαύλιος < *Saulya- < *Saudya- тощо).

  • ір. *dṷ > скол. *d

(’Ιδανθος (-έμις, -ούρας) < ір. *ṷaidṷant-; Διθαγοιαι < *dṷai- + *hau-).[1]

  • ір. *d > скол. *d, але можливо ір. *dṷ > скол. *d

(Μαδύης < Madṷa; Ὀκταμασάδης < *hṷaxšta- + *ćad-ṷa).

  • ір. *gh+t > скол. *γd

(Ἰγδαμπαίης).

  • ір. *-nd- > скол. *-nd-

(Κολανδάκης; Ῥύνδακος).

  • ір. *ršt > скол. *rt

(Par/Bar-ta-tū-a < *paršta- + *taṷa-).

  • ір. *-rt- > скол. ? та ір. *θr- / *-θr- > скол. ?

певної уваги заслуговує повна відсутність у наразі відомих скіфських словах таких сполучень.

  • ір. *śṷ (*ćṷ) > скол. *sp

(ΧΑΡΑΣΠΟΥ, Τράσπιες, Iš-pa-ka-a-a).

  • ір. *tṷ > скол. *t

(Τάξακις (-αμις, -αρις) < *tūxša- < *tṷaxša-; Σκολότοι < *skulatā < *skudatṷa).

  • ір. *ṷa > скол. *u (можливо в анлауті та після голосних *ṷ, за винятком сполучень *dṷa та *tṷa)

(Ἀργότας < *arg-ṷаta та інші з суф. *-ut; ’Ιδανθος (-έμις, -ούρας) < *ṷaid-ṷant-a; αυχάται < *aṷah-(a)t-a, Σαύλιος < *saṷa-*di-ya).

  • ір. *xšt > скол. *xt

(Ἀκτιγαίοˉ < *axšti- + *gai-; Ὀκταμασάδης < *hṷaxšta- + *ćad-ṷa).

  • скол. *u

закрита артикуляція, передача переважно грец. ο, інколи грец. υ
(Κοκονακος; Κολανδάκης; Κοπινακος / ΣКYЛ, Άναχυρςő).

  • Монофтонгізація дифтонгів, що передавалися давньогрецькою за допомоги коротких голосних.

Окремої уваги заслуговують наступні припущення.

1. ір. *ś (*ć) > скол. *θ
(Σπαργαπείθης / Ἀριαπείθος < *paiθa(h) < *paēs(a)-), ґрунтуючись на якому С.Р. Тохтасьєв запропонував виділення скіфської в окрему мову ще до розділу іранських мов на східну й західну мовні групи. [6] Але щодо геродотових грец. -πείθης виникають питання, а саме — тільки попередньо переглянутих на ресурсі Epigraphy.packhum.org — 171 згадка більше десятка грецьких антропонімів з такою складовою. Отже, припущення щодо зазначеної особливості у мові скіфів, побудоване на гіпотетичній відповідності згаданих Геродотом імен скіф. Σπαργαπείθης та масагетського Σπαργαπίσης, за близько півсторічча досліджень не знайшло додаткових підтверджень й власне названі антропоніми у передачі Геродота найімовірніше є елінізованими, найвірогіднішими залишаються етимології М. Фасмера.[8]

2. ір. *xš- > скол. š/s-
У цьому припущенні слабким місцем є власне матеріал дослідження:

  • Σαιταφάρνης - сер. III ст. до н.е., не скіфське;
  • Σατραβάτης Σπιθάμεω - сер. IV ст. до н.е. (CIRB 1066) з азійської частини Боспору - з Гермонаси, тобто є велика ймовірність не скіфського походження (сіндське, меотське, савроматське тощо) на додаток за умови належності Σατραβάτης до сколотської, це було б єдиним наразі відомим прикладом *-θr- у цій мові;
  • Asampatas Плінія («NATURALIS HISTORIA», IV, XXVI, 88), яке походить безумовно з боспорських джерел, можливо, й відображає новий щабель розвитку скіфо-сколотської мови, але для сер. V ст. до н.е. має архаїчніший варіант - геродотове Ἐξαμπαῖος (Ιστορίης, IV, 52, Ιστορίης, IV, 81).

І це не єдине свідчення поступового переходу сколотської від давньо- до середньо-іранського етапу розвитку мови. Починаючи з середини IV ст. до н.е. серед сколотських антропонімів зафіксовано перехід *p (*ph) > *f (Καφακης), який, ймовірно, ще не став регулярним. Якщо прийняти твердження В. Б. Хеннінга щодо африкат у середньоіранських мовах,[9] то в анлауті пізньоскіфського Σεναμωτις ми можемо припустити *c-, яку було відображено на письмі грецькою Σ. Хоча, ці поодинокі факти (за умови, що самі припущення є вірними), найвірогідніше, були тільки початком відповідних змін у фонетиці мови сколотів.


Враховуючи повну відсутність текстів сколотською, наразі є можливість для певних припущень щодо морфології сколотської лише на аналізі власних імен.

Отже, можна констатувати наявність категорії роду (чол. та жін.) принаймні на середину V ст. до н.е. Для жіночих імен епіграфічно підтверджено суфікси *-i (Ταβιτί, Ἀπί), *-ā (Ἀργίμπασα). Для чоловічих - *-a. Щодо числа - будь-які свідчення відсутні. Також відсутні будь-які свідчення щодо відмінків та відмінювання.

Для прикметників невідомі категорії числа, роду та відмінки. Можливо припустити суфікси категорій порівняння *-išta (Βορυσθένης) для найвищого та *-yah (Ἀρίχο̄, Ποριναχο) для вищого.

У словоутворенні дуже поширеним (відповідно до обсягу матеріалу) є суфікс *-m-, ймовірно як суфікс прикметників, відносних чи первинного утворення (але, можливо, й суфікс іменника у знахідному відмінку).

Ймовірними є *-ṷa - суфікс прикметника від основи іменника та суфікси пасивних імен дії: *-ta, *-θa - ( *dita < *dṷai- + ta- - жах від лякати; *gaiθa- < *gai- + θa- - життя від жити).

У префіксальному словоутворенні можливо припустити наступні:

  • *hu- - добро- (*(h)upayā- < *hṷa-*apah-yā);
  • *a- - не- (*anārya- < *a-*nar-ya)
  • *ana- - не-/ без- (*anaxursa- < *ana- + *hṷar-).

Грецький алфавіт та звуки скіфо-сколотської мови[ред.ред. код]

Літера
гр. абетки
Звуки скол. Окремі
сполучення
Скол.
α *a; *ā
β
γ *γ; *h(?)
δ *d
ε *e; *ə ει (?)
ζ *dz; *z; *dž(?); *ž(?)
η
θ *θ; *č(?)
ι *i; *y
κ *k κτ
κσ
κρ
*xt
*xš
*xr
λ *l
μ *m
ν *n
ξ *xš
ο *o; *u; *ō ου
π *p
ρ *r ρρ ?
σ / ς *s; *š; *c; *č(?)
τ *t
υ *u; *ṷ
φ *f
χ *x (kh); *h(?)
ω

Місце мови скіфів-сколотів у східно-іранській мовній групі[ред.ред. код]

1. Скіфо-сколотська та мови «бактрійського кола»[ред.ред. код]

В загальному огляді певних питань іраністики Дж. Едельман зазначає:

«Цікавий в методичному плані історико-фонетичний приклад переходу праіранської *d> *l у низці іранських мов регіону Гіндукушу (в пушту, мунджанській, їдга, бактрійській). Цей перехід традиційно розглядався в низці праць як генетично спільний, поєднуючий ці мови в генетичну підгрупу, відмінну від інших іранських мов. Були також спроби пояснити аналогічний перехід *d> *l в іранських мовах інших ареалів впливом бактрийскої мови або їхньою особливою генетичною близькістю з бактрійською. При цьому не враховувалося, що особливо близька спорідненість мов, що входять, в свою чергу, в одну сім'ю, визначається, як відомо, не артикуляційною схожістю рефлексів одиничного давнього прототипу, а … сукупністю системних інновацій, що відрізняють означену групу мов від інших мов цієї родини, менш близьких генетично. Однак залучення інших, не іранських, мов ареалу Східного Гіндукушу показало, що тут перехід *d> *l — ареальне явище, притаманне різним мовам означеного регіону, незалежно від їхньої генетичної приналежності, не тільки іранським. Крім того, він пов'язаний з певною типологією фонологічних структур і фонетичних змін… »[10]

Докладніше.

1. «Сукупність системних іновацій» — на наявному скіфському матеріалі визначати зарано, але й відомі «іновації» досить переконливі. Слід зауважити, що бактрійська мова — середньоіранська (за часом) південо-східноіранська мова, відома нам з пам'яток І-VII ст.ст. Бактрійська була рідною мовою кушан, ширше тохарів-юечжі[11] й, вірогідно, всі сучасні мови цієї групи (муджанська, пушту, їдга) походять від мов сакаравлів та тохарів-юечжі, які на межі II—I ст.ст. до н. е. розселилися на територіях сучасних Афганістану та Пакистану. Вже на час розселення юечжів та сакаравлів на цих територіях власне скіфську з однієї сторони та мови тохарів та сакаравлів з іншої розділяли більш як 500 років розвитку у різних умовах, в різному оточенні, під різними впливами. Навіть з урахуванням консерватизму кочових народів ми апріорі можемо бачити лише залишки «сукупності системних іновацій».

2. «Ареальне явище» — означений перехід *d > *l залишився без визначення ані природи, ані напрямку запозичень, ані їхнього часу, що, в свою чергу, залишає актуальним припущення щодо «ареальності» цього явища в інші (давніші) часи й у інших ареалах, можливо за часів скіфо-сибірської культурної спільноти, до міграції сколотів до Пн. Кавказу.

Саме таке припущення (принаймні для «діалекту царських скіфів(?)») висловлює А. І. Іванчик, один з найпослідовніших критиків гіпотези спорідненості скіфо-сколотської мови та мов бактрійського кола, аналізуючи запропонований перехід d > δ > l у скіфській.[12]

Щодо «різних» діалектів різних племен скіфської орди, то наразі можна обґрунтовано говорити лише про дві її етноскладові — власне сколотів та залучених кимерійців (доскіфський елемент).[13] Відповідно, логічними були б й дві мови (з можливими говірками). Як приклад — нічого не заважає бачити у таких словах, як грец. Τάναϊς, Βορυσθένης, Σκύϑαι доскіфський (кимерійський) елемент. Щодо скіфів та кимерійців слушною є наступна думка:

«В цілому, мені здається, точка зору, згідно з якою кимерійці в період своїх вторгнень в Передню Азію були носіями „ранньоскіфської“ археологічної культури, залишається найбільш обґрунтованою. До тієї ж культури, очевидно, належали і історичні скіфи. Йдеться про дві групи, які були дуже близькі між собою з культурної, а також, ймовірно, мовної та етнічної точки зору, але все ж досить чітко розрізнялися.»[14]

Фонетичні паралелі мов скіфів-сколотів та бактрійської[11][ред.ред. код]

Праіранська Бактрійська Скіфо-сколотська
*d *l *l
*nd *nd *nd
*xt *γd *γd
*xšt *xt *xt
*ršt *rt *rt
*śṷ *sp *sp

Паралелі відомих антропонімів скіфів-сколотів та саків-сакаравлів (сакарауків) по І ст. до н. е. включно[ред.ред. код]

Сколоти
(скіф. мова)
Сакаравали
(мова індо-скіф.)
Праір. основа
(можливий варіант реконструкції)
ΑΙΛΙΟΣ Ayilisasa[15] (але AZIΛΙΣOY) *haiź- / *xaiź- (?)
Λύκος ΛΙΑΚΟ / liako *di̭ā-
(Li̭āka)
Πατικα Patika *pat-
Σπαλω (?) ΣПAΛYРІОΣ / Spalahoro
Spalagadamasa
*spād-
(Spālūra / Spālaura; Spālaγ(a?)dama)

2. Скіфо-сколотська мова та сармато-осетинські діалекти[ред.ред. код]

Тривалий час скіфську мову розглядали як певний етап розвитку (через сарматську чи сармато-аланську) осетинської мови.[1] У виданні «Етимологічного словника іранських мов» щодо співвідношення скіфської, сарматської та осетинської визначено лише те, що вони східно-іранські й як «скіфо-сарматські діалекти та продовжуючу один з них (або їхню споріднену групу) осетинську».[16] Досліджувачі власне скіфської більш категоричні.

«… Теорію скіфо-сарматсько-осетинського мовного континууму має бути відкинуто. В історичний період мову причорноморських скіфів (власне, „царських скіфів“), з одного боку, і сарматську (і, ймовірно, її раніший щабель — савроматську) з осетинською, з іншого, поєднує тільки те, що обидві вони іранські, а саме східно-іранські …»[6]

Скіфо-сколотські антропоніми у епіграфіці та нумізматиці Північного та Північно-Західного Причорномор'я[ред.ред. код]

Аатаа(?) (грец. AATAA AΛ) — графіті на срібному кубку з кургану Чортомлик.[17]
Айлій (грец. ΑΙΛΙΟΣ) — легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕ ΑΙΛΙΟΣ
Акроса (грец. ΑΚΡΟΣΑ) — легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕ ΑΚΡΟΣΑ
Актігайа (грец. Ἀκτιγαίοˉ) — IGDOlbia 30
Анагерр (грец. Άναγέρρης) — ольвійське графіті грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν][18]
Анахірс (Анахурс) (грец. Άναχυρςő) — ольвійське графіті грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν][18]
Аргот (грец. Ἀργότας) — CIRB 75, IGDOlbia 4
Аріх (грец. Ἀρίχο̄ ) — IGDOlbia 3,1a
Асайї/ Ашайї (грец. Ἀσαίης) — Tolstoi, Graffiti 218
Асар/ Ашар (грец. Ἄσαρος) — CIRB 914
Атай (грец. ΑΤΑΙΑΣ / ΑΤΑΙΑ / Ἀταης) — легенди на монетах; IGDOlbia 106
Атак (грец. Ἀτάκεος / Ἀτακους) — CIRB 914, IGDOlbia 25
Ахакса (грец. Αχαξης) — графіті на котілі з Німфею другої пол. V ст. до н. е.[19]

Бастак (грец. Βαστάκας) — CIRB 171

Дітагойя (грец. Διθαγοιαι) — SEG 37:674

Емінак (грец. Ἐμινακο̄ / [Ἐμι]νάκο̄ ) — IGDOlbia 3,4 SEG 32:803

Ігдампай (грец. Ἰγδαμπαίης) — SEG 30:909
Ідант (грец. ’Ιδ[αν]θος) — CIRB 75
Ідантем (грец. Ιδανθέμις) — SEG 32:724

Каніта (грец. Κανιται / ΚΑΝΙΤΟΥ) — IGBulg I² 41, легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΚΑΝΙΤΟΥ
Кафак (грец. Καφακ) — IGDOlbia 104; IGDOlbia 106
Коконак (грец. Κοκονακος) — SEG 52:742
Коландак (грец. Κολανδάκης) — Tolstoi, Graffiti 7
Копінак (грец. Κοπινακος) — графіті на чорнолаковому кіліку (котілі) датована близько 480 р. до н. е. з Березані грец. Κοπινακος Αγ[---].

Лік (Лук) (грец. ΛYΚΟ / ΛΥΚ / λύκος) — SEG 40:640,12, SEG 37:666,14c,

Маза (грец. Μαζις) — CIRB 200
Мазут (грец. Μάζοτης) — CIRB 196
Мані (грец. Μ(α)νι(ς))

Октамасад (грец. Ὀκταμασάδεα) — IosPE I² 52:740
Октамасіад (грец. Ὀκταμασιάδης)

Палак (грец. Πάλακος) — IosPE I² 352
Патіка (грец. Πατικα) — SEG 27:448
Пінак (грец. ΠΙΝΑΚ) — IGDOlbia 104.
Порінах (грец. Ποριναχο) — сигнатура зброяра-скіфа, відома з пам'яток курганів Куль-Оба та N30 біля с. Велика Білозерка.[19]

Ріндак (Рундак) (грец. Ῥύνδα[κος]/ Ῥύ[νδα]κον) — SEG 44:653, SEG 44:665

Савмак (грец. Σαύμακος) — IosPE I² 352, легенда на монетах грец. ΒΑΣΙ ΣΑΥΜ
Саріак (грец. Σαριακος / ΣΑΡΙΑ / [Σ]αρία) — IGBulg V 5003, CIRB 222, легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΣΑΡΙΑ, IosPE II 116
Сенамоті (грец. Σεναμωτις) — SEG 37:674
Скіл (Скул) (грец. Σκύλεω / ΣКYЛ) — IGDOlbia 4
Скілур (грец. Σκίλουρος) — IosPE I²668, SEG 37:674, легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕ ΣΚΙΛΟΥΡΟΥ
Сколот (грец. Σκ[ο]λότη[ς]) — ольвійське графіті грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν][18]
Спал (?) (грец. Σπαλω ) — SEG 50:702,II
Спаропай (грец. [Σ]παροπάịης) — SEG 40:643

Тануса(л) (грец. ΤΑΝΟΥΣΑ /Τανυσάλου) — CIRB 708, легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΤΑΝΟΥΣΑ
Тапересай (грец. Ταπερεσαίο) — CIRB 219, IosPE IV 388
Тарг(а) (Таркі) (грец. Ταρκῃ / Ταργα / Ταργο) — низка графіті зі святилища в урочищі Джангюль.
Татай (грец. Θαθαίην) — відоме з листа Апатурія Леонакту.[20]
Таторак (грец. Θατορακος) — IGDOlbia 106
Тірбак (Турбак) (грец. Τυρβακ[ος(?)]) — SEG 48:1021,2

Ханак (грец. Χανάκης) — CIRB 943, CIRB 1073
Хараспа (грец. ΧΑΡΑΣΠΟΥ) — легенда на монетах грец. ΒΑΣΙΛΕΩ(Σ) ΧΑΡΑΣΠοΥ; (грец. Χαρασπα[_])[21]
Харсенак (грец. Χαρσενάκεω) — CIRB 1104
Хімінак (Хімунак) (грец. "Χιμυνακης") — SEG 40:635

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[22][ред.ред. код]

  • (рос.) Тохтасьев С. Р. Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005.
  • (рос.) Иванчик А. И. К вопросу о скифском языке. ВДИ № 2. 2009.
  • (рос.) С. Р. Тохтасьев. Иранские имена в надписях Ольвии I—III вв. н.э. COMMENTATIONES IRANICAE. Санкт-Петербург. Нестор-История. 2013.
  • (рос.) Кулланда С. В. Скифы: язык и этногенез. М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2016.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в (рос.) Основы иранского языкознания. Кн. 1. Древнеиранские языки. М., Наука, 1979.
  2. а б (рос.)Кулланда С. В. Уроки скифского. Вопросы языкового родства. 5. 2011
  3. а б (рос.) М. Д. Бухарин. Колаксай и его братья (античная традиция о происхождении царской власти у скифов). Аристей, VIII. 2013
  4. (рос.) М. Д. Бухарин. К дискуссии о языке скифов: переход др.ир. *xš- > *s- и его отражение в древнегреческом. Проблемы истории, филологии, культуры 02 (40). 2013
  5. (рос.) Тохтасьев С. Р. Остракон с поселения ольвийской хоры Козырка XII. Hyperboreus 8/1. 2002.
  6. а б в г д е ж (рос.) Тохтасьев С. Р. Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005.
  7. (рос.)Тохтасьев С. Р. Иранские имена в надписях Ольвии римского времени. COMMENTATIONES IRANICAE. РАН ИВР. 2013.
  8. (нім.) M. Vasmer. Die Iranier in Südrußland. Leipzig. Markert & Petters. 1923.
  9. (нім.) Henning, W. B. "Mitteliranisch", in lranistik 1, Linguistik. Leiden, 1958.
  10. (рос.) Д. И. Эдельман. Некоторые проблемы сравнительно-исторического иранского языкознания. Вопросы языкового родства. М., 2009. № 1.
  11. а б (рос.) Расторгуева В. С. Основы иранского языкознания. Книга 2. Среднеиранские языки. М., Наука, 1981.
  12. (рос.) Иванчик А. И. К вопросу о скифском языке. ВДИ № 2. 2009.
  13. докладніше Сколоти
  14. (рос.) Иванчик А. И. Современное состояние киммерийской проблемы. Итоги дискуссии. ВДИ, 1999, № 2.
  15. латиною — транслітерація з брахмі, палі, кхароштхі.
  16. (рос.) Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. ИЯ РАН. М., «Восточная литература», 2000. Т.1.
  17. (рос.) А. Ю. Алексеев, В. Ю. Мурзин, Р. Ролле. Чертомлык. (Скифский царский курган IV в. до н.э.). Киев. Наукова думка. 1991.
  18. а б в (рос.) Виноградов Ю. Г., Русяева А. С. Граффити из святилища Аполлона на Западном теменосе Ольвии. Херсонесский сборник. 2001. № 11.
  19. а б (рос.) Тохтасьев С. Р. Из ономастики Северного Причерноморья. XXII. Несколько скифских и сарматских имен. 2015.
  20. (фр.) M. Dana. «Lettre sur plomb d'Apatorios à Léanax. Un document archaïque d'Olbia du Pont». 2004.
  21. (рос.) Белоусов А., Дана М., Николаев Н. Два новых заклятия с ольвийской хоры. Аристей, т. XII, 2015.
  22. як джерела використано виключно академічні праці щодо скіфської мови, видані починаючи з публікації Вітчака К. Т., тобто з 1992 р., в яких висловлено різні (часом протилежні) думки