Алексіс Парніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алексіс Парніс

Αλέξης Πάρνης

Народився 24 травня 1924(1924-05-24) (93 роки)
Пірей, Греція
Громадянство Греція Греція
Національність греки
Проживання Афіни
Ім'я при народженні Сотіріос Леонідакіс
Діяльність письменник
Нагороди

Праведник народів світу

Сторінка в інтернеті alexisparnis.com

Алексіс Парніс (грец. Αλέξης Πάρνης, 24 травня 1924, Пірей) — новогрецький поет, прозаїк і драматург.

Біографія[ред.ред. код]

Алексіс Парніс — псевдонім письменника, його справжнє ім'я Сотіріос Леонідакіс (грец. Σωτήριος Λεωνιδάκης). Народився в Піреї 1924 року. Брав участь у грецькому Русі Опору, від вересня 1944 року брав участь у бойових діях у складі ЕЛАС, у грудні отримав серйозне поранення[1].

Через зв'язок із Нікосом Захаріадісом вимушений 1950 року приїхати в СРСР, один рік прожив в Ташкенті, 1951 року поступив у Літературний інститут імені А. М. Горького. Під час навчання познайомився з Борисом Пастернаком, Назимом Хікметом, Костянтином Федіним, Борисом Полевим та іншими видатними письменниками СРСР. 1955 року був учасником V Всесвітній фестиваль молоді і студентів Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Варшаві[2].

1960 року письменник Борис Полевой сприяв постановці п'єси «Остання ніч Афін» Парніса в радянських театрах. Спочатку сам Парніс запропонував цю п'єсу в декілька театрів, але скрізь отримав відмову. Вірогідно, причиною відмови було виключення Паріса з лав Комуністичної партії Греції. Тоді Полевой послав п'єсу зі своїм супровідним листом Софії Гіацинтовій, що була членом художньої ради драматичного театру імені Станіславського.

Однак Софія Володимирівна захворіла, і це завадило їй винести п'єсу на худраду в театрі. Проте вона звела Парніса і режисера Віктора Коміссаржевського, той якраз шукав п'єсу, в якій могла б грати видатна актриса Малого театру Віра Пашенна. Віктор Григорович дав прочитати п'єсу Пашенній, і та вирішила що роль літньої грецької матері саме для неї. Будучи обізнаною із причинами відмови в постановці п'єси в інших театрах, вирішила зателефонувати Микиті Сергійовичу Хрущову, з родиною якого товаришувала. Оскільки питання було вирішене на найвищому рівні, Віктор Комиссаржевський приступив до постановки. У вересні 1960 року п'єсу опубліковали в журналі «Новий Світ». У першому півріччі 1961 п'єсу грали вже в 171 театрі по всьому Радянському Союзу, а в кінці року — в театрі 181 [2].

У грудні 1962 року Парніс повернувся в Грецію[3]. Пізніше його п'єси ставилися в грецьких театрах, зокрема у Національному театрі Північної Греції.

1992 року Алексіс Парніс удостоєний ізраїльською організацією «Яд Вашем» почесного звання Праведника світу[1] за те, що в роки Другої світової війни в його родині переховувалась єврейська сім'я.

Нині Алексіс Парніс мешкає в Афінах.

Основні твори[ред.ред. код]

Авторству Алексіса Парніса належить переклад «Заповіта» Тараса Шевченка грецькою мовою[4].

Серед творів Алексіса Парніса перекладені російською мовою[5]:

п'єси
  • «Остання ніч Афін»
  • «Сухий острів»
  • «Плацдарм»
збірки віршів
  • «До радянської землі»
  • «Серце Греції»
романи
  • «Коректор»
  • «Бульвар Пастернака»
  • «У кожного своя Прага»
інше
  • поема «Про Белоянніса»
  • оповідання «Кремлівський могильник»

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Биография Алексиса Парниса (гр.)
  2. а б Гомеровское родство поэтов. Часть 1-я
  3. Гомеровское родство поэтов. Часть 2-я
  4. Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989
  5. Русский грек Алексис Парнис

Посилання[ред.ред. код]