Полевой Борис Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бори́с Микола́йович Полево́й (рос. Борис Николаевич Полевой, справжнє прізвище Кампов; 17 березня 1908, Москва — 12 липня 1981, Москва) — російський радянський письменник, журналіст, мемуарист, громадський діяч. Герой Соціалістичної Праці (1974).

Головний редактор журналу «Юність» (1962—1981).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 17 березня 1908 року в Москві, в сім’ї юриста і лікаря. В 1913 році сім’я переїхала в Твер, де пройшли його дитинство та юність.

Закінчив в Твері технічне училище та працював на текстильній фабриці. Кар’єру журналіста розпочав у 1928 році, його дуже підтримував Максим Горький.

Б.М.Полєвой був військовим журналістом, але славу йому принесла «Повість про справжню людину», яка присвячена подвигу льотчика О. Маресьєва.

Працював в газетах «Тверская деревня», «Тверская правда», «Пролетарская правда», «Смена». В 1927 році в Твері була видана його перша книга нарисів «Мемуари вошивої людини» - про життя людей «дна». Це єдине видання, підписане іменем Б.Кампов. книга була високо оцінена М. Горьким.

З 1929 року Б. Полєвой стає професійним журналістом. В 1939 році в журналі «Октябрь» вийшла перша повість «Гарячий цех», яка принесла йому відомість в літературі.

В роки Великої Вітчизняної війни знаходився в армії в якості кореспондента газети «Правда», в тому числі на Калінінському фронті (1942). Першим написав про подвиг 83-річного селянина Матвія Кузьмича Кузьміна, який повторив подвиг Івана Сусаніна.

Військові враження лягли в основу книг: «Від Бєлгорода до Карпат» (1945), «Повість про справжню людину» (1946), «Ми – радянські люди» (1948), «Золото» (1949-1950). Б. Полєвой автор чотирьох книг військових мемуарів «Ці чотири роки». Менш відомі матеріали про його присутність на страті за вироком Нюрнбергзького процесу «в кінці кінців» (1969).

З 1961 року і до своєї смерті займав пост голови правління Радянського фонду миру. В 1961-1981 рр. – головний редактор журналу «Юність». В 1974 році Борису Полевому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Член бюро Всесвітньої Ради Мира та Президії Радянського комітету захисту миру. З 1967 року він був секретарем правління Союзу письменників СРСР, з 1952 року був віце-президентом Європейського суспільства культури. За свою громадську діяльність письменник був відмічений в 1968 році Золотою медаллю Миру, а також орденами та медалями зарубіжних країн. Лауреат Сталінської премії (1947, 1949), Міжнародною премією Миру (1959), почесний громадянин міста Калінін (16.03.1978).

Жив і працював в місті Москва. Помер 12 липня 1981 року. Похований на Новодівочому кладовищі в Москві.

Творчий шлях письменника[ред.ред. код]

Перша стаття Б.М. Кампова (сім з половиною рядків і без підпису автора) була надрукована в газеті «Тверська правда» в 1922 році, коли він був учнем 6 класу. В ній розповідалось про відвідування їх школи поетом-селянином С.Д. Дрожжиним. Після цього він почав розміщувати в «Тверській правді» інформацію та замальовки з міського життя. Згодом за пропозицією її редактора А.І. Капустіна, Борис Кампов став підписувати свої матеріали псевдонімом «Полевой».

Після школи Б.М. Полевой закінчив промислово-економічний технікум, у 1926-1928 рр. працював лаборантом, змінним майстром, начальником цеху на каустичному заводі при текстильній фабриці «Пролетарка». Одночасно він співпрацював в тверських газетах та керував фабричною групою раб корів. В 1928 році Б.М. Полєвой звільняється з фабрики та переходить на постійну роботу в обласну газету «Зміна». З цього часу і до 1941 року в «Тверській правді», «Тверской деревне», «Зміні» і в журналі «В наші дні» публікуються багато численні кореспонденції, статті, нариси Б.М. Полевого. Молодий журналіст сміло і захоплено взявся за улюблену справу: він був нариси стом, фельєтоністом, роз’їзним кореспондентом, книжковим глядачем та театральним критиком. Письменник також бере активну участь і в літературному житті Твері: входить в Тверську асоціацію пролетарських письменників (ТАПП) та «літературну групу».

В 1927 році ТАПП видає першу книгу Б.М. Полевого – збірник публіцистичних новел «Мемуари вошивої людини». Історія народження цієї книги досить незвична: літом 1926 року за завданням редактора «Тверської правди» письменник під виглядом московського «крадія в законі» вживається на 20 днів в тверський злочинний світ з метою написання серії нарисів соціального плану. Але блукання по «дну» раптово вивели його на факти контактів злочинців з керівниками партійно-радянських закладів м. Твер. Результатом виконання цього журналістського завдання були декілька публікацій в «Тверській правді», зняття з високих посад багатьох тодішніх посадових осіб та «Мемуари вошивої людини», які журналісти «Зміни» відправили Максиму Горькому в Італію. У своєму листі-відповіді М.Горький відізвався про «Мемуари…» досить критично, але дав письменнику-початківцю багато цінних порад та рекомендував вчитися. Саме в цій книзі Б.М. Полевой сформулював свій головний творчий принцип «Пишу без вимислу» і продемонстрував добре вміння показувати особливості психології та мислення зображених осіб.

В 1939 році в журналі «Октябрь» вийшла повість Б.Полевого «Гарячий цех», яка була відгуком на розвиток стаханівського руху. Сюжетну основу твору склав реальний життєвий конфлікт, який пов’язаний з перевихованням бригадою Калінінського вагоно-будівельного заводу «тяжкої людини».

В 1941-1945 рр. Б.М. Полевой постійно знаходився в армії, з жовтня 1941 року в якості військового кореспондента газети «Правда». Пройшовши бойову дорогу від Калініна (Твер) до Берліна і Праги, він написав багато військових нарисів, репортажі, оповідання, які відображали сувору реальність війни та героїзму нашого народу в боротьбі з фашизмом та стали основою книг «Ми – радянські люди» (1948, Державна премія СРСР 1949) та «Сучасники» (1954). Нариси написані в 1941 році безпосередньо на Калінінському фронті, письменник об’єднав в цикл «В ту тяжку зиму».

Б.М. Полевой був не тільки смілим репортером, але й солдатом, який не боявся передової. Він літав на бомбардувальнику далекої дії на бомбування німецьких міст, був під Сталінградом, в партизанських загонах у тилу ворога, на Курській дузі, в Польщі та Карпатах. А в травні 1945 року письменник за завданням командування на літаку «У-2» приземлився на стадіоні в центрі Праги і повідомляє повстанцям про пересування до міста радянських танкових армій. Тут під вогнем німців Б. Полевой спочатку передав в штаб фронту інформацію про обстановку в місті, а потім – статтю в газету «Правда», диктуючи її рядки за замітками, нашвидкуруч зробленими на цигарковій коробці.

Найбільшу письменницьку відомість і славу Б.М. Полевому принесла «Повість про справжню людину», яка булв опублікована в 1946 році в журналі «Октябрь», а 1947 окремим виданням. Її герой – військовий льотчик, лейтенант О. Маресьєв (в повісті – Мересьєв), після ампутації обох ніг знову вернувся в бойовий стрій. В 1947 році «Повість про справжню людину» була удостоєна Державної премії СРСР. Вона витримала більше 180 видань на 49 мовах загальним тиражем 9 млн. 745 тис. екземплярів. В 1948 на екрани країни вийшов однойменний кінофільм і в цьому ж році геніальний композитор С.С. Прокоф'єв написав за цим твором оперу, яка була поставлена на сцені Большого театру 1960 року.

Після війни письменник в якості кореспондента «Правди» довго працював на великих новобудовах - Ангарі, Волго-Доні та Дніпрогесі, де збирав матеріал для роману «На дикому березі» (1962, екранізований 1966), в художній формі розповів про достовірні події і реальних людей – геологів та гідробудівельників. Він також побував в багатьох країнах і присвятив цим поїздкам книги-репортажі «Американські щоденники» (1956, Міжнародна премія миру 1959), «За тридев’ять земель» (1956), «Тридцять тисяч льє по Китаю» (1957) та ін. Тема війни та героїзму радянських людей займала важливе місце і в наступній творчості Б.М. Полевого – в романах «Золото» (1949-1950, екранізований 1970), «Глибокий тил» (1958), повістях «Лікар Віра» (1966, екранізований 1968), та «Анюта» 1976). Всі ці твори насичені тверськими подіями, географічними та образними реаліями.

Крім того, з фронтових щоденників, які письменник вів всю війну, виросли документально-публіцистичні книги «В великому наступі» (1967), «В кінці кінців: Нюрнберзькі щоденники» (1969), «До Берліну – 896 кілометрів» (1971). Біографічна повість «Полководець» (1974) розповідала про життя та діяльність Маршала Радянського Союзу І.С.Конєва, з яким автор був особисто знайомим. Документальні та художні твори Б.М. Полєвого відрізняються високим патріотизмом, гострим відчуттям часу, затвердженням гуманізму, добра і людської гідності, любов’ю та інтересом до людей праці, поглибленим психологізмом, напруженим сюжетом та живою мовою.