Алоїс Бруннер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алоїс Бруннер
нім. Alois Brunner
Народився 8 квітня 1912(1912-04-08)[1]
Deutsch Kaltenbrunnd, Єннерсдорф, Бургенланд, Австрія
Помер 2001 або не раніше 2001 і не пізніше 2001
Дамаск, Сирія
Країна Flag of Austria.svg Австрія
Діяльність військовослужбовець, мучитель, політик
Знання мов німецька[2]
Заклад Гестапо
Учасник Друга світова війна
Членство СА і СС
Роки активності з 1932
Військове звання гауптштурмфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини

Алоїс Бруннер (нім. Alois Brunner; 8 квітня 1912, Надкут, Австро-Угорщина2010, Дамаск, Сирія) — австрійський нацист, гауптштурмфюрер СС, один з головних соратників Адольфа Айхмана при здійсненні так званого «Остаточного вирішення єврейського питання». Як керівник спеціальних загонів СС з 1939 по 1945 рік відповідав за депортацію понад 100 000 євреїв з Відня, Берліна, Греції, Франції та Словаччини в табори смерті Третього Рейху.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. Відвідував народну школу, навчався на підприємця в Фюрстенфельді. У травні 1931 року вступив у НСДАП, а через півроку і в СА. Вступ в СА коштував Бруннеру, за його власними словами, робочого місця. У травні-вересні 1933 року був орендарем кафе-ресторану «Відень» в Гартбергу. У вересні 1933 року переїхав з Австрії до Німеччини, де записався в Австрійський легіон, в якому служив до червня 1938 року, в тому ж році перейшов з СА в СС.

У листопада 1938 року Бруннер почав працювати в Центральному управлінні з виселення євреїв у Відні. На цій посаді він в 1941-42 роках організовував депортацію віденських євреїв в гетто і табори смерті на Сході. У жовтні 1942-січні 1943 року відправив до таборів смерті 56 000 берлінських євреїв.

У лютому 1943 року переведений в Салоніки, де організував депортацію 50 000 грецьких євреїв.

У липні 1943 року в якості керівника зондеркоманди гестапо був задіяний в транзитному та збірному таборі Дрансі під Парижем, звідки відправив 22 транспорту з євреями в Аушвіц. Всього до серпня 1944 року зусиллями Бруннера з Франції було депортовано 23 500 євреїв. У вересні 1944-лютому 1945 року займався ліквідацією єврейського підпілля в Словаччині, звідки відправив у Аушвіц 12 000 чоловік.

Після Другої світової війни Бруннер втік з Лінца в Мюнхен, де деякий час працював під чужим ім'ям водієм вантажівки американської армії. З 1947 року працював на шахті «Карл Функе» в Ессені. Боячись викриття, в 1954 році втік до Сирії, де жив під ім'ям доктора Георга Фішера і співпрацював з сирійськими спецслужбами. Його неофіційно називали «батьком сирійських спецслужб». За твердженням турецької влади, Бруннер також займався підготовкою збройних загонів Робочої партії Курдистану. У 1961 році служба французької контррозвідки офіційно включила його в список нацистських злочинців, перебування яких в Сирії було встановлено абсолютно точно. Ізраїльські спецслужби неодноразово робили замахи на його життя: Бруннер двічі отримував поштою заміновані пакети. У 1961 році під час вибуху одного з них Бруннер позбувся ока, а в 1980 році — чотирьох пальців на лівій руці.

У 1985 році Алоїс Бруннер в інтерв'ю одному із західнонімецьких тижневиків заявив про свою готовність постати перед міжнародним трибуналом. «Але я ніколи не погоджуся постати перед ізраїльським судом. Я не хочу стати другим Айхманом.»

Французькі військові суди заочно засудили його в 1954 році до смерті. У 2001 році він був знову заочно засуджений, цього разу до довічного ув'язнення.

Сирійський уряд завжди відмовлялося визнати факт проживання Бруннера в Сирії. За деякими даними, аж до жовтня 1991 року жив в сирійській столиці, і лише потім його перевезли в Латакію.

У грудні 1999 року рознеслася чутка, що Бруннер помер ще в 1996 році в Латакії. Ця інформація була спростована німецькими журналістами, які стверджували, що бачили Бруннера живим в Меридіан-готелі в Дамаску. За інформацією Центру Симона Візенталя, помер у 2010 році.

Література[ред. | ред. код]

  • Claudia Brunner, Uwe von Seltmann. Schweigen die Täter, reden die Enkel. — Frankfurt am Main: Edition Büchergilde, 2004. — ISBN 3-936428-26-3.
  • Georg Hafner, Esther Schapira. Die Akte Alois Brunner. — Campus Verlag, 2000. — ISBN 3-593-36569-3.
  • Hans Safrian. Eichmann und seine Gehilfen. — Frankfurt am Main: Fischer-Taschenbuch-Verlag, 1997. — ISBN 3-596-12076-4.
  • Ahlrich Meyer. Täter im Verhör. Die „Endlösung der Judenfrage“ in Frankreich 1940–1944. — Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 2005. — ISBN 3-534-17564-6.
  • Christian Springer. Nazi, komm raus! Wie ich dem Massenmörder Alois Brunner in Syrien auf der Spur war. — München: Verlag Langen Müller, 2012. — ISBN 978-3-7844-3313-4.
  • Klaus Wiegrefe: Herzliche Grüße aus Damaskus. Zeitgeschichte. Der SS-Verbrecher Alois Brunner kam nie vor Gericht. Ihm half ein braunes Netzwerk, das bis in das Parlament, das Auswärtige Amt, den BND und in die Medien reichte, in: Der Spiegel Nr. 9/25. Februar 2017, S. 46–50.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC — 2010.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.