Амон Гет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амон Леопольд Ґьот
Amon Leopold Göth
Амон Леопольд Ґьот
Комендант концентраційного табору Плашув
 
Партія: НСДАП
Народження: 11 грудня 1908(1908-12-11)
Відень, Австро-Угорщина
Смерть: 13 вересня 1946(1946-09-13) (37 років)
Плашув, Краків, Польща
° повішення
Національність: Австрієць
Віросповідання: Католик
 
Військова служба
Роки служби: 1930 - 1945
Рід військ: Ваффен-СС
Звання: Гауптштурмфюрер
Нагороди:
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Амон Леопольд Ґьот (нім. Amon Leopold Göth 11 грудня 1908 — 13 вересня 1946) — гауптштурмфюрер СС і комендант нацистського концентраційного табору у Плашуві (генерал-губернаторство) (територія Польщі). Військовий злочинець, особисто вбив не менше півтисячі ув'язнених.

Рання кар'єра[ред. | ред. код]

Народився у Відні, столиці Австро-Угорщини в сім'ї друкаря. Після закінчення школи вступив до Віденського університету. У 22 роки Ґьот вступив до лав нацистської партії (австрійське відділення). У 1930 він отримав партійний номер 510764 і одночасно з цим вступив до лав австрійських СС, ставши рядовим СС під номером 43673. На початку 1933, рятуючись від переслідування влади, нелегально перейшов австро-німецький кордон, а потім став кур'єром між Мюнхеном і Віднем, переправляючи до Австрії гроші, обладнання та інструкції. Учасник вбивства канцлера Австрії Е. Дольфуса у 1934 році. Був заарештований поліцією, але зумів втекти у Мюнхен, де деякий час працював у газеті. Про ранню діяльності Ґьота в СС відомо небагато, оскільки до аншлюса Австрії нацистською Німеччиною у 1938 австрійські СС були нелегальної підпільною організацією. Між 1932 і 1936 роками Ґьот був членом роти загальних СС у Відні та у 1937 піднявся у званні до унтершарфюрера СС. Між 1938 і 1941 роками він був членом 11-го полку SS-Standarte у Відні. 14 липня 1941 він отримав звання унтерштурмфюрера СС.

Плашув[ред. | ред. код]

Балкон вілли Амона Ґьота у Плашуві. 2008 р.

У серпні 1942 року Ґьот покинув Відень, щоб приєднатися до команди бригаденфюрера СС Оділо Глобочника, голови поліції та військ СС Кракова[1]. Він став офіцером військ СС в службі концентраційних таборів і 11 лютого 1943 отримав наказ побудувати і очолити примусовий трудовий табір у Плашуві. На будівлю табору за допомогою рабської праці пішов один місяць. 13 березня 1943 після ліквідації єврейського гетто у Кракові його мешканці були переселені в цей новий робочий табір. При переселенні загинуло близько двох тисяч чоловік. На суді трибуналу Ґьоту було пред'явлено обвинувачення в тому, що він особисто розстрілював людей в ході переселення[2]. 3 вересня 1943 Амон Ґьот отримав наказ ліквідувати гетто у Тарнуві, число убитих при евакуації невідомо. 3 лютого 1944 Ґьот ліквідував концентраційний табір у Шебні, наказавши вбивати ув'язнених на місці або відправляти їх в інші табори, загинуло кілька тисяч осіб. 20 квітня 1944 Амон Ґьот отримав звання гауптштурмфюрера СС, таким чином, перескочивши через звання оберштурмфюрера. Він також став офіцером військ СС. Його діяльність на посаді коменданта Плашува продовжувалася під прямим управлінням Відділу економіки та адміністрації СС. Амон Ґьот твердо вірив у те, що євреї повинні відшкодовувати витрати по їх знищенню. 11 травня 1942 гестапо віддало наказ євреям невеликого міста Щебжешин сплатити 2 тис. золотих і 3 кілограми кави за боєприпаси, витрачені на вбивства євреїв[3]. Амон Ґьот був з садистськими нахилами, він любив нацьковувати свою собаку на ув'язнених. У Плашуві Амон Ґьот щодня катував і вбивав ув'язнених. За час, проведений у Плашуві, він особисто застрелив понад 500 євреїв. Польдек Пфефферберг, один з євреїв, врятованих Оскаром Шиндлером, заявив: «Коли ви бачите Ґьота, ви бачите Смерть». Однак він пощадив життя єврейської ув'язненої Наталі Хюблер та її сестри, послухавши, як Наталя зіграла ноктюрн Шопена на піаніно через день після її прибуття в табір Плашув[4].

Подальша кар'єра[ред. | ред. код]

Ґьот в 1945 році, після затримання

13 вересня 1944 Амон Ґьот залишив пост коменданта Плашува і був переведений у відділ економіки та адміністрації СС. У листопаді 1944 року, незабаром після переведення, Амон Ґьот був звинувачений в розкраданні єврейської власності (яка за нацистськими законами належала Рейху) і був заарештований гестапо. Він був внесений до списку справ судді СС Георга Конрада Моргена, але в зв'язку з наближенням поразки Німеччини у війні трибунал так і не був зібраний, і звинувачення з нього були зняті. Наступне призначення Амон Ґьот отримав у Бад-Тельц, де він був обстежений лікарями СС у зв'язку з його душевною хворобою і діабетом. Він був відправлений до санаторію, де в травні 1945 року був арештований американськими військами. Незадовго до арешту було заявлено, що він отримав звання штурмбанфюрера СС. У деяких документах його наступних допитів він записаний як «СС-майор Ґьот». Рудольф Гесс також дотримувався думки про те, що Ґьот був підвищений у званні, і, даючи свідчення на суді над Ґьотом, заявив, що той був майором CC в службі концентраційних таборів. Службові записи Ґьота, однак, це спростовують, більшість текстів згадує про нього як про гауптштурмфюрера CC, що відповідає званню капітана.

Страта[ред. | ред. код]

Після війни Національний Верховний трибунал Польщі в Кракові визнав Ґьота винним у вбивстві десятків тисяч людей. 13 вересня 1946 у віці 37 років Ґьот був повішений недалеко від колишнього табору Плашув. Кат двічі помилився в розрахунку необхідної довжини мотузки і успішно повісив Ґьота лише з третьої спроби[5]. Перед смертю Ґьот вигукнув нацистське вітання «Хайль Гітлер!».

Звання СС[ред. | ред. код]

Нагороди гауптштурмфюрера СС Ґьота[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

У 2002 році дочка Ґьота Моніка опублікувала в Німеччині книгу-інтерв'ю «Ich muß doch meinen Vater lieben, oder?» («Я повинна любити свого батька, чи не так?»). Дочка Ґьота пише, що її мати пишалася своїм чоловіком до того, як дізналася про його роль у Голокості, і в 80-х після інтерв'ю покінчила з собою[6]. У 2008 році вийшов документальний фільм[7] режисера Джеймса Молла (James Moll), в якому описуються зусилля дочки Ґьота у дослідженні минулого свого батька і наводяться свідчення Олени Йонас, однієї з рабинь Ґьота на його віллі. По цих подіях, про які багато розповідав польський єврей колишній в'язень Плашува Польдек Пфефферберг, австралійський письменник Томас Кенеллі у 1982 написав книгу «Ковчег Шиндлера», яка була удостоєна Букеровської премії. Діяльність Ґьота у трудовому таборі Плашув отримала всесвітню популярність після виходу в світ фільму «Список Шиндлера». Рейф Файнс, виконавець ролі Ґьота, заслужив номінацію на премію Американської Кіноакадемії в категорії «Найкраща чоловіча роль другого плану» і отримав нагороду BAFTA. Американський інститут кіномистецтва помістив Файнса на 15-е місце у списку 50 кінолиходіїв всіх часів. При перегляді фільму Міла Пфефферберг, одна з живих до того часу «єврейок Шиндлера», була вражена тим, наскільки Файнс при всіх регаліях гауптштурмфюрера СС нагадав їй справжнього Ґьота[8]. Фільм не показує всіх злочинів Ґьота.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Crowe, David (2007). Oskar Schindler. Basic Books. с. 226. ISBN 0465002536. Процитовано 17 December 2008. 
  2. Trial of Amon Leopold Goeth (English). Архів оригіналу за 2012-03-31. Процитовано 17 December 2008. 
  3. http://www.jewishgen.org/Yizkor/belzec1/ bel070.html «JewishGen, Inc. makesnorepresentationsregardingtheaccuracyofthetranslation . The reader may wish to refer to the original material for verification . JewishGen is not responsible for inaccuracies or omissions in the original work and cannot rewrite or edit the text to correct inaccuracies and / or omissions . Our mission is to produce a translation of the original work and we cannot verify the accuracy of statements or alter facts cited.»
  4. Natalia Karp. Telegraph.co.uk (London). 2007-07-11. Процитовано 2010-05-19. 
  5. Isabelle Clarke and Danielle Costelle, La Traque des Nazis 1945—2005, soixante ans de traque (film documentary) (фр.)
  6. Kessler, Matthias (2002). Ich mußdochmeinenVaterlieben, oder ? (German). Eichborn. ISBN 978-3821839141. 
  7. PBS Inheritance website.
  8. The Man Behind the Monster. Time Magazine. 1994-02-21. Процитовано 2008-08-14. 

Посилання[ред. | ред. код]