Андрей Штремфель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрей Штремфель
словен. Andrej Štremfelj
Andrej Štremfelj
Народився 17 грудня 1956(1956-12-17)[1] (67 років)
Крань, Соціалістична Республіка Словенія, ФНРЮ[1]
Країна  Словенія
 СФРЮ
Діяльність альпініст
Знання мов словенська[2]
У шлюбі з Marija Štremfeljd[1]
Нагороди
Сайт stremfelj.com

Андрей Штремфель (словен. Andrej Štremfelj; 13 жовтня 1965(1965жовтня13), Крань, Словенія, СФРЮ) — словенський альпініст, гірський провідник, інструктор. Перший володар «Золотого льодоруба» (1992, за сходження на Канченджанґу південно-західним гребенем [з Марко Презелем]), кавалер найвищої нагороди Словенії за спортивні досягнення — премії Блоудека[sl] (1991), а також премії Альпіністської асоціації Словенії «За досягнення всього життя» (2017)[3][4]. У 2018 році нагороджено «Золотим льодорубом» в аналогічній номінації — «За досягнення всього життя»[5].

Перший словенський (югославський) альпініст, що піднявся на Еверест (1979, разом з Нейцом Заплотником[sl]). Взяв участь у більш ніж двадцяти гімалайських експедиціях. Піднявся на сім із чотирнадцяти восьмитисячників. Усього за альпіністську кар'єру здійснив, за власними підрахунками, понад 3000 сходжень[6].

Живе у Крані. Одружений, має трьох дітей (Катгеріна, Анже та Неза)[7].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 17 грудня 1956 року у Крані, Словенія, у родині робітників місцевої текстильної фабрики Франка та Паули Штремфелей. Альпінізмом почав займатися у 15 років, тоді ж вступив до Кранського альпклубу. Свій перший справжній гірський досвід набув під час мас-старту на вершину Стол на околицях Крані у січні 1972 року. Разом зі старшим рідним братом Марко Андрей лазив переважно у рідних Альпах, і за кілька років досяг виняткових успіхів, які не залишилися непоміченими з боку досвідчених словенських альпіністів. 1983 року закінчив Люблянський університет (факультет фізичної культури). По закінченню працював і продовжує працювати вчителем фізкультури в середній школі в Шкоф'я-Лока. З 1984 до 1987 рік очолював Кранський альпклуб, з 1994 до 1999 рік був головою комісії Альпіністської асоціації Словенії[8]. З 1982 року гірський провідник, інструктор Словенської асоціації гірських провідників (SMGA). У 1997 році отримав ліцензію IFMGA[К 1][9][10][7][11].

Спортивна кар'єра[ред. | ред. код]

Канченджанґ. Південно-західний гребінь зліва на фото, найближча видима вершина — Південна.

У 1977 році на запрошення Нейца Заплотника[sl], який розгледів талант, цілеспрямованість й амбітність молодого альпініста, Штремфель взяв участь у своїй першій гімалайській експедиції — на Хідден-пік (керівник Янез Лончар). Вона ж стала для нього першою успішною — 8 липня разом із Заплотником Штремфель піднявся на вершину новим маршрутом (південно-західним гребенем). За два роки серед учасників югославської експедиції на Еверест (керівник Тоне Шкар'я[sl]) Штремфель 13 травня знову разом зі Заплотником першим зі словенців піднявся на вершину світу. Їхнє сходження (у класичному «облоговому» стилі) за новим найскладнішим маршрутом західним гребенем вершини з наступним спуском по кулуару Горнбайна[en] стало помітною подією у висотному альпінізмі[12][13][14][К 2]. Вдруге він піднявся на Еверест у 1990 році, цього разу зі своєю дружиною Марією — вони стали першою подружжям, що зійшла на третій полюс Землі[3].

У 1981 році Штремфель брав участь в експедиції на Лхоцзе. В одній з перших спроб сходження по Південній стіні він, Заплотник і Павел Підгірник піднялися до висоти 8150 м[15][13]. У 1983 році в чистому альпійському стилі він підкорив Пік Ісмаїла Самані (по ребру Беззубкіна) на Памірі (під час акліматизації також Пік Корженевської)[16], а також організував (невдалу) експедицію на Аннапурну (південною стіною). До кінця десятиліття йому вдалося зійти на Джаулагірі (1985), Броуд-пік і Гашербрум II (1986), Шишабангму (1989, словенці пройшли новий маршрут на вершину в альпійському стилі за південно-західним контрфорсом [2150 м5, IV—V, 55° — 65°]. Крім цього, були здійснені перші сходження на Ньянанг-Рі [Nyanang Ri, 7071 м] та Канг-Рі [Kang Ri, 6200 м])[17][18][13].

У 1991 році словенці організували велику експедицію на Канченджанґу (керівник Тоне Шкар'я[sl]), під час якої Штремфель і Марко Презель в альпійському стилі пройшли дуже складний південно-західний гребінь на південну вершину масиву. Під час акліматизаційних виходів вони також здійснили першосходження на Boktoh Peak (6114 м, першосходження) і на пік Талунг (7349 м, 20 квітня, друге сходження, новий маршрут). Їхнє досягнення було відзначено першою в історії вручення премією «Золотий льодоруб» за найкраще сходження року. Вони також були нагороджені найвищою нагородою Словенії за спортивні досягнення — премією Блоудека[sl][19][20][21][22].

У 1992 році Штремфель з Презелем здійснив першосходження на Мелунгцзе Головну, яку протягом попереднього десятиліття чотири рази безрезультатно штурмували британські й американські альпіністи. У 1995 році з ним же він проклав новий маршрут на Північну вежу в масиві Кордильєра-Пайне, і того ж року разом з дружиною Марією піднявся за класичним маршрутом на Чо-Ойю, що стала сьомим восьмитисячником у його кар'єрі[К 3][12].

6 жовтня 1999 року разом із Марко Чаром, Петером Межнаром і Марко Презелем Штремфель здійснив першосходження на Гьячунг-Канг північною стіною, а у 2000 році під егідою Альпіністської асоціації Словенії очолив навчально-тренувальні збори у Гімалаях. Вони, на жаль, завершилися передчасно — через зрив з Джонгсонга загинув один зі словенських спортсменів-початківців[12][23].

У 2004 році Штемфель разом зі своєю дружиною піднявся на Дхаулагірі (для нього це став 8-й підйом на восьмитисячник, для його дружини 4-й)[6][24][25]. У 2005 році на Деналі, а 6 травня 2006 року здійснив першосходження на Янак-Чулі[de] (7090 м, південно-західним ребром разом зі словенцем Роком Залокаром (Rok Zalokar))[26]. Останнім висотним сходженням Штемфеля в кар'єрі став пік Аконкагуа (6960 м), на який він зійшов у 2010 році[6].

Всього за більш ніж 40-річну кар'єру в альпінізмі здійснив (за власними підрахунками) понад 3000 сходжень[6].

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ Міжнародної асоціації гірських провідників
  2. ↑ У складі учасників експедиції був його старший брат Марко
  3. ↑ Підйом на Канченджангу Південну не зараховується як восьмитисячник (тільки головні вершини).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Obrazi slovenskih pokrajin — ISSN 2712-5408
  2. ↑ CONOR.Sl
  3. ↑ а б Matej Ogorevc (22 березня 2017). Andrej Štremfelj Awarded Lifetime Achievement in Alpinism. BMU Magazine. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  4. ↑ Planinska zveza Slovenije. Himalajec Andrej Štremfelj prejel nagrado za življenjsko delo. Eko dežela. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  5. ↑ 2018 - Andrej Štremfelj. Piolets d'Or. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 12 листопада 2018.
  6. ↑ а б в г Andrej Štremfelj. Biografija. http://www.stremfelj.si. Архів оригіналу за 12 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
  7. ↑ а б About Andrej. Explore-Share.com. Архів оригіналу за 3 квітня 2018. Процитовано 31 березня 2018.
  8. ↑ Štremfelj Andrej. Gorenjci.si. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
  9. ↑ Andrej Štremfelj, Ana Percic. The Himalaya, Observations from the Roof of the World // AAC. — 2001. — 21 квітня. Архівовано з джерела 3 квітня 2018.
  10. ↑ McDonald, 2015, с. 84.
  11. ↑ Andrej Stremfelj. EverestNews.com. Архів оригіналу за 3 квітня 2018. Процитовано 31 березня 2018.
  12. ↑ а б в Andrej Stremfelj. Andrej Stremfelj // Alpinist. — . Архівовано з джерела 10 квітня 2018.
  13. ↑ а б в Andrej Štremfelj. Termania. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 31 березня 2018.
  14. ↑ The Call of Everest: The Climbers of Everest. National Geographic. 25 квітня 2016. Процитовано 31 березня 2018.
  15. ↑ Lindsay Griffin (8 січня 2007). LHOTSE SOUTH FACE IN WINTER—ALMOST. Alpinist. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 31 березня 2018.
  16. ↑ Andrej Štremfelj (12-2001). The Himalaya, Observations from the Roof of the World. AAC. Архів оригіналу за 3 квітня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
  17. ↑ EXPEDITIONS AND NOTES / Harish Kapadia // The Himalayan Journal. — 1990. — Т. (21 квітня). Архівовано з джерела 30 березня 2018.
  18. ↑ McDonald, 2015, с. 197.
  19. ↑ Matjaž Šerkezi. Bloudkovi nagrajenci PZS od 1965 do 2012 (PDF). Planinska zveza Slovenije. Архів оригіналу (PDF) за 28 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2018.
  20. ↑ Tone Škarja, Marko Prezelj. Slovene Kangchenjunga Expedition // The American Alpine Club. — 1992. — 21 квітня. Архівовано з джерела 9 серпня 2020.
  21. ↑ TONE SKARJA. SLOVENE KANGCHENJUNGA EXPEDITION, 1991 / Harish Kapadia // The Himalayan Journal. — 1992. — Т. (21 квітня). Архівовано з джерела 19 березня 2018.
  22. ↑ McDonald, 2015, с. 219.
  23. ↑ Andrej Stremfelj (27 листопада 2006). The Weight of Thin Air. Alpinist. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 2 квітня 2018.
  24. ↑ Savenc, Franci (16 maj 2005). Poročilo o delu KA v letu 2004. gore-ljudje. Архів оригіналу за 2 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
  25. ↑ Tone Škarja, Matjaž Šerkezi (2013). Slovenci v Himalaji od 1954 do 2013. MEDIA CENTER, Marko Gorjup s.p. himalaja.pzs.si. Архів оригіналу за 2 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
  26. ↑ Janak - Southwest Pillar - 2006. Himalayan Climbs. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 1 грудня 2018.

Література[ред. | ред. код]

  • McDonald, Bernadette. Alpine Warriors. — Rocky Mountain Books Ltd, 2015. — 336 с. — ISBN 1771601108.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андрей_Штремфель&oldid=41661276