Анрі П'єрон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Анрі П'єрон
Henri Piéron
Henry Pieron NLM.tif
Ім'я при народженні фр. Louis Charles Henri Piéron
Народився 18 липня 1881(1881-07-18)
Париж
Помер 6 листопада 1964(1964-11-06) (83 роки)
Париж
Громадянство Франція Франція
Діяльність психолог, професор, фізіолог
Сфера інтересів експериментальна психологія, психофізіологія
Заклад Колеж де Франс[1]
Посада президент компаніїd[2] і президент компаніїd[3]
Науковий ступінь агреже з філософіїd[4] і докторський ступінь[4]
Член Зоологічне товариство Франціїd, Американська академія мистецтв і наук і Національна академія наук США
Відомий завдяки: заснував школу об'єктивного дослідження психіки
Нагороди
кавалер ордена Почесного легіону

Анрі П'єрон (фр. Henri Piéron;* 18 липня 1881, Париж — † 6 листопада 1964) — французький психолог, один із основоположників французької експериментальної та фізіологічної психології.

Освіта[ред. | ред. код]

Навчався у Сорбонні у Теодюля Рібо та П'єра Жане.

Професійна діяльність[ред. | ред. код]

Читав лекції з психології у Вищій практичній школі. З 1912 став наступником Біне на посаді директора психологічної лабораторії Сорбонни, на основі якої у 1921 заснував Паризький інститут психології. У 1923 році став професором Колеж де Франс.

У 1928 заснував Національний інститут праці та профорієнтації та психологічні лабораторії з дослідження дитини при Вищій практичній школі[5].

Внесок у науку[ред. | ред. код]

Заснував французьку школу об’єктивного дослідження психіки (psychologie du comportement) за аналогією з американським біхевіоризмом

На початковому етапі своєї діяльності розглядав психологію як біологічну науку про поведінку людини та тварин. Її основним методом дослідження є фізіологічний, гістологічний та морфологічний аналіз мозку. При цьому відштовхувався від концепції французького біолога Клода Бернара про сталість внутрішнього середовища організму. Всі психічні явища розглядав як функціональні елементи пристосувальної поведінки в певному середовищі. Говорив, що соціальний вплив може змінювати форми біологічної поведінки й породжувати нові форми соціальної поведінки, наприклад, вербальну[6].

Стрижень психічного життя – індивідуальний «досвід», переробка та використання якого, а також закони роботи психічних функцій (мислення, сприйняття та інші) ґрунтуються на рефлексі, нервовій асоціації.

В подальшому, під впливом французької соціологічної школи, П'єрон звернув увагу на роль соціальних впливів на психічні функції, але при дослідженні окремих психологічних механізмів не враховував конкретної соціально-психологічної ситуації, в якій відбувається діяльність індивіда.

Основні праці П'єрона присвячені психофізіології відчуттів, займався також питаннями філогенезу психіки, мозкової локалізації психічних функцій та ін.

Розвивав концепцію психології як науки про поведінку організмі в умовах єдності зовнішнього середовища та внутрішніх умов. Відстоював принципи природничого напрямку в різноманітних галузях психології. Вважав, що психофізика без психофізіології не має майбутнього. Доводив неґрунтовність закону Вебера-Фехнера оскільки він не розповсюджується на дуже слабкі чи дуже сильні подразники. Стояв на засадах соціальної детермінації психічної еволюції.

Курси, які викладав у Колеж де Франс з 1923 по 1951 роки[ред. | ред. код]

  • Закони сприйняття часу \ Lois du temps des sensations.
  • Теорія зору \ Théories de la vision.
  • Механізми сприйняття світла та кольору \ Mécanismes de la vision lumineuse et chromatique.
  • Психофізіологічні проблеми сприйняття \ Problèmes psychophysiologiques de la perception.
  • Чутливість шкіри \ Sensibilités cutanées.
  • Афективні сенсорні реакції: біль \ Réactions sensorielles affectives : la douleur.
  • Функції слуху \ Fonction auditive.
  • Теорія слуху \ Théories de l'audition.
  • Основи сенсорної моторики \ Bases sensitives de l'activité motrice.
  • Просторове бачення \ Vision spatiale.
  • Якісні та кількісні аспекти сприйняття \ Aspects qualitatifs et quantitatifs de la sensation.
  • Час сенсорної реакції та затримки \ Temps de réaction et latences sensorielles.
  • Хімічна чутливість \ Sensibilités chimiques.
  • Порушення сприйняття світла та загальні проблеми зору \ Excitation lumineuse et problèmes généraux de la sensation visuelle.
  • Еволюція зорового сприйняття \ Évolution temporelle des sensations visuelles.
  • Сенсорне сприйняття тварин \ Réceptions sensorielles des animaux.
  • Вищі етапи сенсорної еволюції безхребетних \ Stades supérieurs de l'évolution sensorielle des Invertébrés.
  • Особливості сприйняття хребетних \ Fonctions sensorielles des Vertébrés.
  • Сприйняття кольору \ Vision des couleurs.
  • Механізми сприйняття кольору \ Mécanisme de la vision chromatique.
  • Поняття рівня чутливості \ Notion d'échelon de sensation.
  • Рефлексивна чутливість та перцептивна реакція \ Sensibilités réflexogènes et réactions perceptives.
  • Роль мозку в перцептивних реакціях \ Substrat cérébral des réactions perceptives.
  • Внутрішні відчуття \ Sensibilités internes.
  • Пізнання простору \ Connaissance de l'espace.
  • Відомості про сенсорну енергію \ Données actuelles sur l'énergétique sensorielle.
  • Оцінка інтенсивності почуттів \ Estimation des intensités de sensation.
  • Функції патологій сприйняття в психофізіології \ Les données que la pathologie sensorielle fournit à la psychophysiologie[7].

Основні праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]