Астутільйо Мальджольйо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Астутільйо Мальджольйо
Astutillomalgioglio.jpg
Особові дані
Народження 3 травня 1958(1958-05-03) (61 рік)
  П'яченца, Італія
Зріст 180 см[1]
Вага 75 кг[1]
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Позиція воротар
Юнацькі клуби
?-1974
1974—1975
1975—1976
Італія «Сан-Лаццаро»
Італія «Кремонезе»
Італія «Болонья»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1976–1977 Італія «Болонья» 1 (0)
1977–1982 Італія «Брешія» 159 (-142)
1982–1983 Італія «Пістоєзе» 31 (-27)
1983–1985 Італія «Рома» 1 (-2)
1985–1986 Італія «Лаціо» 20 (-24)
1986–1991 Італія «Інтернаціонале» 12 (-15)
1991–1992 Італія «Аталанта» 0 (0)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1979–1980 Італія Італія U-21 0 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Астутильйо Мальджольйо (італ. Astutillo Malgioglio, нар. 3 травня 1958, П'яченца) — італійський футболіст, що грав на позиції воротаря.

Виступав, зокрема, за «Рому», «Лаціо» та «Інтернаціонале», а також молодіжну збірну Італії.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 3 травня 1958 року в місті П'яченца. Вихованець юнацьких команд футбольних клубів «Сан-Лаццаро»[2], «Кремонезе» та «Болонья».

1976 року футболіст був переведений у перший склад «Болоньї» і 22 травня 1977 року дебютував у Серії А в матчі проти «Роми»[3]. Проте Мальджольйо був лише дублером Франко Манчіні, через що цей матч так і залишився єдиним і незабаром гравець перейшов в клуб Серії Б «Брешія». Відіграв за клуб з Брешії наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. У сезоні 1979/80 Мальджольйо допоміг команді зайняти 3 місце та вийти в Серію А[4], завдяки чому сезон 1980/81 став єдиним сезоном Мальджольйо як основного воротаря клубу Серії А, оскільки клуб не уникнув вильоту, а в наступному сезоні 1981/82 Астутільйо втратив місце у воротах через розбіжності з тренером Маріно Перані[5][6].

Через це футболіст покинув клуб і протягом сезону 1982/83 років захищав кольори «Пістоєзе» у Серії Б[7]. 1983 року уклав контракт з «Ромою», у складі якої став дублером Франко Танкреді[8][5], через що на поле майже не виходив. За цей час виборов титул володаря Кубка Італії.

У 1985 році Мальджольйо погоджується відправитись в Серію Б, щоб отримати ігрову практику, і перейшов до складу головних ворогів «вовків» — «Лаціо», де його хотів бачити новий тренер Луїджі Саймоні[9], знайомий з можливостями воротаря по спільній роботі у «Брешії». Проте у складі «орлів» Мальджольйо зіткнувся з невдоволенням фанатів клубу, через виступи у «Ромі»[5][6][9], тому змушений був наступного року покинути клуб[5].

Влітку 1986 року Джованні Трапаттоні запросив Мальджольйо на роль дублера Вальтера Дзенги в «Інтернаціонале»[10][5]. У складі «неррадзуррі» воротар провів п'ять сезонів[11], вигравши чемпіонат Італії в сезоні 1988/89 та Суперкубок Італії, зігравши за цей час 12 матчів у Серії А.

У 1991 році Мальджольйо покинув «Інтер»[12] і перейшов в «Аталанту» як дублер Фабріціо Феррона[8]. Астутільйо перебував в команді з Бергамо лише на один сезон, але так і не зіграв за клуб в чемпіонаті, після чого завершив професійну ігрову кар'єру в 1992 році, у 34 роки[8].

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

Протягом 1979—1980 років залучався до складу молодіжної збірної Італії і він взяв участь у молодіжному чемпіонаті Європи 1980 року замінивши Джузеппе Дзінетті, який був відсторонений через корупційний скандал[13]. А втім, Мальджольйо був дублером Джованні Галлі і на поле не виходив.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Інтернаціонале»: 1988-89
«Інтернаціонале»: 1989
«Рома»: 1983–1984
«Інтернаціонале»: 1990-91, 1993-94

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений, дружина Рафаелла. Має дочку Єлену[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Panini, ред. (2012). Calciatori ‒ La raccolta completa Panini 1961-2012. Vol. 4 (1987-1988). с. 37. 
  2. P.Gentilotti, G.Rubini, Dal Farnese a Barriera Genova, ed.Libertà, vol.3, pag.163
  3. Rocca scatenato e la Roma vince, L'Unità, 23 maggio 1977, pag.8
  4. Tra i cadetti molti giovani bravi (ma nessun campione), L'Unità, 11 giugno 1980, pag.15
  5. а б в г д Storia di Astutillo Malgioglio, il portiere che difendeva gli ultimi Uildmve.it
  6. а б Se il mostro si chiama Malgioglio, La Repubblica, 16 marzo 1986, pag.29
  7. Malgioglio, un triste ritorno «Che pena il mio Rigamonti» Bresciaoggi.it
  8. а б в г Astutillo Malgioglio, riserva sul campo e campione nella vita Tuttoatalanta.com
  9. а б «Sputai contro un calcio folle», L'Unità, 3 marzo 1990, pag.27
  10. Astutillo Malgioglio - Intervista Asromaultras.org
  11. Malgioglio n.2: "Io, controfigura del portierone", L'Unità, 27 novembre 1987, pag.26
  12. Pellegrini, Troglio & C., banda dei senza pallone, L'Unità, 24 luglio 1991, pag.29
  13. Malgioglio sostituisce l'accusato Zinetti, L'Unità, 25 marzo 1980, pag.15

Посилання[ред. | ред. код]