Аукштайти
Аукштайти (лит. aukštaičiai, біл. аўкштайты) ― локальна назва населення східної та центральної частини Литовської республіки. Цей термін зазвичай відносили до назви південно-східної частини литовців, але іноді аукштайтів зараховували до литвинів[1][2]. Серед аукштайтів виділяють локальну групу дзуків, які характеризуються особливостями мови (дзекання) та етнографічним походженням[1].
Етимологія терміну[ред. | ред. код]
Назва походить від лит. aukštas, aukštis[1] «високий, верхній» на відміну від назви жемайтів (<žemas «низький, низинний»), що традиційно пов'язується з розселенням за течією річки Німан[3]. Однак Зіґмас Зінкявічус вважає, що дане протиставлення доречніше пов'язувати з тим, що жемайти жили в низинах, а аукштайти були мешканцями височин[4].
Перша згадка[ред. | ред. код]
У письмових джерелах цей термін вперше згадується в Хроніці Дусбурга при описі подій 1294 р.[5].
Еволюція[ред. | ред. код]
Аукштайтами називали населення східних і центральних районів території сучасної Литви[1]. Під назвою «аукштайти» зазвичай мали на увазі етнографічну групу литовців, іноді зараховували їх до литвинів[2][6].
Антропологічний тип західних аукштайтів характеризується вираженою доліхокронією, вузьким, середньо-високим, сильно-профільованим в горизонтальному напрямку обличчям, низькими орбітами і виступаючим носом. Аукштайти відрізняються від синхронних їм жемайтів вираженою доліхокранією, більш вузьким (на 6 мм) обличчям і низькими очними орбітами. Невеликі розміри вилицевого діаметра, що не дозволяють зближувати антропологічний тип аукштайтів з типом жемайтів і балтійськими племенами в цілому, що свідчить про різне їхнє походження[7].
У розмові сучасних аукштайтів прослуховується так звана аукштайтська говірка (лит. aukštaičių tarmė), верхньо-литовський діалект. Це стосується одної з двох головних говірок литовської мови — нарівні з жемайтським. Цією говіркою говорять у Ауштайтіі, Дзукії та Сувалкії[8][9].
У XX столітті у складі аукштайтів виділяють локальну групу дзуків, яка характеризується особливостями мови (дзекання) і етно-генетичним походженням[10][11]. Дзукійський діалект (південно-аукштайтський діалект — лит. pietų aukštaičiai) є діалект аукштайтської говірки[12].
Тісні міжетнічні контакти між аукштайтами та білорусами зумовили близькість і схожість їх матеріальної і духовної культури.
Займалися землеробством, скотарством. В епоху середньовіччя аукштайти склали ядро стародавньої литовської народності[1]. Надалі з жемайтами (жмудинами) та іншими балтськими групами Литви консолідувалися в єдиний литовський етнос.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Чаквін, 1989, с. 41.
- ↑ а б Киркор, 1858.
- ↑ Звяруга, 1993, с. 231.
- ↑ Aukštaičių, 2006.
- ↑ «Chronicon terrae Prussiae von Peter von Dusburg» // «Scriptores rerum Prussicarum». — T. I. — Leipzig, 1861 (мирний договір Гедиміна з Ливонським орденом) (нім.)(лат.)
- ↑ Kazakevièius V. Aukðtaièiø kapinynas þemaièiø etnokultûrinëje periferijoje // Lietuvos archeologija. — Vilnius, 1999. — С. 57-67. (лит.)
- ↑ Денисова, 1975, с. 180.
- ↑ Аукштайтское наречие. Исследования стран Балтии. Терминологический словарь. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 10 жовтня 2014. (рос.)
- ↑ Otrebski J. Gramatyka jazyka litewiego. — Warszawa, 1958. — Т. 1. — С. 6. (пол.)
- ↑ ДАБМ, 1963.
- ↑ Janina Jašinskienė. Tradicijos. Iliustruota Lietuvos enciklopedija. — Kaunas : Šviesa, 2005. — С. 55. — ISBN 5-430-04158-0. (лит.)
- ↑ Дзукийский диалект. Исследования стран Балтии. Терминологический словарь. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 10 жовтня 2014. (рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 2: Аршыца — Беларусцы / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1996 г. — 480 с.: іл. ISBN 985-11-0061-7 (т. 2), ISBN 985-11-0035-8 (біл.)
- Дыялекталагічны атлас беларускай мовы / Пад рэдакцыяй члена-карэспандэнта Акадэміі навук СССР Р. І. Аванесава, акадэміка Акадэміі навук БССР К. К. Крапівы і доктара філалагічных навук Ю. Ф. Мацкевіч. — Мн. : Выдавецтва Акадэміі навук БССР, 1963. — 353 с. (біл.)
- Звяруга Я. Г. Аўкштайты // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т.. — Мн. : БелЭн, 1993. — Т. 1 (А — Белица). — С. 231-232. — ISBN 5-85700-074-2. (біл.)
- Чаквін І. У. Аўкштайты / Рэдкал.: І. П. Шамякін і інш. // Этнаграфія Беларусі. Энцыклапедыя. — Мн. : БелСЭ, 1989. — С. 41. (біл.)
- Tomas Baranauskas. Aukðtaitija XIII–XV amþiuje // Lietuvos istorijos institutas [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (лит.)
- Pietro U. Dini. Baltų kalbos: lyginamoji istorija. — Vilnius, 2000. (лит.)
- Aukštaitijos regioninė etninės kultūros globos taryba. Aukštaičių tapatumo paieškos. — Žiemgalos leidykla, 2006. — С. 46. — ISBN 9955-434-16-3. (лит.)
- Ареальные исследования в языкознании и этнографии (язык и этнос). ― Л., 1983 г. (рос.)
- Денисова Р. Я. Антропология древних балтов. — Рига : Зинатне, 1975. — 404 с. (рос.)
- Загорульский Э. М., «Древняя история Белоруссии: Очерки этнической истории и материальной культуры». ― Мн., 1977 г. (рос.)
- Киркор А. Этнографический взгляд на Виленскую губернию // Этнографический сборник. — СПб., 1858. — Вип. 3. (рос.)
- Седов В. В. Балты // Археология ССР. Финно-угры и балты в эпоху средневековья. — М., 1987. — С. 382, 387. (рос.)
