Бабенко Костянтин Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бабенко Костянтин Степанович
Бабенко Костянтин Степанович.JPG
Народження 7 червня 1922(1922-06-07) (97 років)
Толока, Решетилівський район
Смерть 13 жовтня 2011(2011-10-13) (89 років)
Полтава, Україна
Поховання Полтава
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Приналежність СРСР СРСРУкраїна Україна
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоної ЗіркиОрден Червоної ЗіркиОрден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеняОрден Вітчизняної війни II ступеня Орден Богдана Хмельницького II ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль «За відвагу» Медаль «За відвагу»

Костянти́н Степа́нович Бабе́нко (1922—2011) — радянський військовик, учасник Другої світової війни, генерал-лейтенант артилерії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1922 року в селі Толока Решетилівського району. Закінчив Сухорабівську середню школу, 1941 року призваний до лав Радянської армії (у якій служив до 1985-го), пройшов шлях від солдата до генерал-лейтенанта.

У лютому 1942 року закінчив Сорочинське зенітно-кулеметне училище, отримав звання молодшого лейтенанта. Направлений в діючу армію, командир взводу зенітно-кулеметної роти 30-ї танкової бригади. Воював на Західному та Воронезькому фронтах. В складі 3-ї танкової армії дійшов до Берліна.

Після закінчення війни служив в складі радянських військ — в ЧССР, Австрії, НДР, потім на Чорноморському флоті.

1966 року закінчив Ленінградську військово-артилерійську академію, призначений командиром полку, по тому — 14-ї дивізії ППО.

Проходив службу на посаді замісника командуючого військами Бакинського округу ППО.

Старший радник по ППО в Сирії, виконував місії у В'єтнамі та Лівані.

На пенсії дружиною Зінаїдою Михайлівною проживали у Полтаві.

1996 року очолив Полтавську обласну організацію ветеранів. Входив до складу ради ветеранської організації України; співпрацював з радою ветеранів Решетилівського району та допомагав у вирішенні питань ветеранів.

Підтримував тісний зв'язок із Сухорабівською школою. Майже щороку проводив зустрічі з учнями, на яких розповідав про вчинки воїнів.

2002 року доклав зусиль до проведення капітального ремонту Сухорабівської школи, якій вже було виповнилося 70 років та вона була непридатною для навчання.

Помер 2011 року.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

  • два ордени Червоного Прапора
  • три ордени Червоної Зірки
  • орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
  • орден «За заслуги» III ступеня
  • двома орденами Вітчизняної війни
  • орденом Богдана Хмельницького
  • 18-ма бойовими медалями, з них дві — «За відвагу».
  • почесний громадянин Решетилівського району (2004)

Джерела[ред. | ред. код]