Багамойо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Багамойо
суах. Bagamoyo

Bagamoyo ruins 2007.jpg
Основні дані
6°26′ пд. ш. 38°54′ сх. д. / 6.433° пд. ш. 38.900° сх. д. / -6.433; 38.900Координати: 6°26′ пд. ш. 38°54′ сх. д. / 6.433° пд. ш. 38.900° сх. д. / -6.433; 38.900
Країна Танзанія Танзанія
Регіон Пвані
Столиця для Німецька Східна Африка (Колонія, залежні території, історична держава)
Населення 35 000
Висота НРМ 0 м
Міста-побратими Вальєхо
Часовий пояс UTC+3
GeoNames 161290
Мапа
Багамойо. Карта розташування: Танзанія
Багамойо
Багамойо
Багамойо (Танзанія)


Багамойо у Вікісховищі?

Багамойо (суах. Bagamoyo) - місто в Танзанії в складі області Пвані, центр однойменного району. Багамойо був центром торгівлі слоновою кісткою і рабами, а в 1889 - 1891 роках столицею Німецької Східної Африки. Відповідно до прийнятої в Танзанії програми децентралізації, місто управляється не власною муніципальною радою, а комітетом регіональної ради за допомогою місцевих адміністраторів. З 2006 року Багамойо - кандидат на включення в список Світової спадщини ЮНЕСКО як кінцевий пункт шляху работорговельних караванів, що починався в Уджиджі поблизу озера Танганьїка.

Географія[ред. | ред. код]

Місто Багамойо розташоване за 75 км на північний захід від найбільшого міста Танзанії Дар-ес-Салам на узбережжі Індійського океану неподалік від острова Занзібар. Багамойо є адміністративним центром однойменного району, де, крім нього, налічується ще дев'ять сіл [1] і в 2012 році проживало в цілому близько 312 тисяч чоловік [2].

Море поруч з Багамойо досить мілководне, що перешкоджає прийому великотоннажних суден і послужило однією з основних причин перенесення столиці Німецької Східної Африки в Дар-ес-Салам (яке мало глибоководну гаваннь) у 1891 році [3]. На початку другого десятиліття XXI століття уряд Танзанії прийняв рішення про будівництво в районі Багамойо нового океанського порту, яке має завершитися в 2017 році і обійдеться в 10 мільярдів доларів США. Розрахункова пропускна здатність нового порту (20 мільйонів контейнерів на рік) в 25 разів перевищує пропускну здатність порту Дар-ес-Салама. Одночасно з будівництвом порту планується будівництво залізничних гілок, які з'єднають Багамойо з Мландізі (містом-супутником Дар-ес-Салама) і Танзанійський-замбійських залізницею [4]. До теперішнього часу Багамойо пов'язаний з Дар-ес-Саламом швидкісним шосе, що дозволяє добиратися з одного міста в інше менш ніж за годину [1].

Клімат Багамойо тропічний, середня річна температура - 26,6°C. Річна норма опадів - 1015 мм; дощі частіші влітку, ніж взимку [5].

Історія[ред. | ред. код]

Багамойо (ілюстрація з книги 1891 року)

До середини XVIII століття Багамойо являв із себе дрібне поселення, де здійснювалася торгівля рибою, сіллю і камедю. Населення Багамойо складалося в основному з рибалок і хліборобів. Економічна роль Багамойо різко зросла, коли арабські торговці в регіоні обрали його в якості кінцевого пункту торгового шляху, по якому йшли каравани рабів [3]. Починався цей 1200-кілометровий шлях від Уджиджі в районі озера Танганьїка. А з Багамойо раби потім перевозилися кораблями на Занзібар [6]. Неофіційно саме з цих часів веде своє походження назва Багамойо (слова «Буага-Мойо» можна перекласти з суахілі як «Залиш своє серце», що трактується, як звернення до рабів, які назавжди залишають свою батьківщину [1]; інший можливий переклад - «дай собі відпочинок» - імовірно пов'язаний з тим, що носії, які йшли з караваном, позбавлялися тут від свого 20-кілограмового вантажу [4]).

Будівля католицької місії в Багамойо (світлина початку XX століття)

У другій половині XIX століття постійне населення Багамойо досягло тисячі чоловік і в основному складалося з аборигенів, а також оманських арабів та індійців. У місті проживала велика громада ісмаїлітів (137 осіб до 1870 року). До цього часу тут діяла перша в Східній Африці місія, заснована Братством Святого духа в 1868 році. Місто почали відвідувати європейські дослідники, багато з яких (в тому числі Лівінгстон, Спік, Річард Бертон, Джеймс Грант та Стенлі) починали звідси свій шлях вглиб Африканського континенту [3] [7].

У 1880-ті роки, після заборони на работоргівлю і заснування Німецької Східної Африки Багамойо - основний торговий центр регіону на той момент - став столицею нової колонії, але вже через два роки мілководнийй порт перестав задовольняти колоніальну владу, і столиця була перенесена в більш зручну гавань Дар-ес-Салам [3]. Після себе німці залишили хороші дороги, щось на кшталт міського планування і першу в регіоні сучасну лікарню, але близькість до нової столиці зіграла з Багамойо злий жарт: економічне зростання міста зійшло нанівець [8]. У 1929 році Багамойо отримав від нової метрополії - Великої Британії - статус міста [9], а в 1961 році, після отримання Танганьїкою незалежності - статус районного центру [3]. У 80-ті роки місто стало одним з місць, де була апробована нова реформа місцевої влади «Деволюція через децентралізацію». В результаті в Багамойо немає власної міської ради, і містом керує комітет регіональної ради [9].

Економіка[ред. | ред. код]

Після перенесення столиці в Дар-ес-Салам економіка Багамойо переживала тривалий період стагнації. Населення займалося традиційними промислами, такими, як риболовля та землеробство, при цьому цінних культур в цих місцях не вирощувалося і урожай йшов на потреби самих мешканців [8].

Ситуація почала змінюватися в 1990-ті роки. З прокладкою якісного шосе, скорочується час шляху між Дар-ес-Саламом і Багамойо, останній став привабливішим як для туристів, так і для заможних столичних мешканців, які стали обзаводитися в ньому нерухомістю [1]. Прискореними темпами, проте, стали рости і нетрі, населення яких до кінця першого десятиліття нового століття становило 65% від загального міського населення району [10].

Рибальські доу в гавані Багамойо

Багамойо є центром будівництва вітрильних рибальських суден - доу [4]. Рибальство залишається однією з основних галузей господарства Багамойо; більшість сільського населення займається рибальством, видобутком креветок і крабів, всього в районі налічується близько 650 дрібних риболовецьких господарств, а число ліцензованих рибалок зросла з 8 сотень до 1,9 тисячі між 1988 і 2004 роками. Проте вже до середини 90-х років стала вимальовуватися картина виснаження морської фауни, що, ймовірно, пов'язано з початком лову тралами за два десятиліття до цього. Середній улов одного рибалки за два десятиліття скоротився втричі - від 75 кг в день в 1985 році до 25 кг в 2004 році [1].

Паралельно з рибальством в Багамойо розвивається морське рослинництво. Збір дикорослих водоростей видів Eucheuma spinosum і Kappaphycus striatum, які послуговують сировиною для виготовлення каррагінанів, ведеться з 1950-х років, а з 80-х років почалося їх розведення [1].

Туристична індустрія почала розвиватися в Багамойо з 1993 року, коли тут був побудований перший готель, і потік туристів зріс із закінченням будівництвом Дар-ес-саламського шосе в 2003 році. У 2005 році довколишній мисливський заповідник Саадані отримав статус національного парку [1], а в 2006 році Багамойо був включений в заявку Танзанії в ЮНЕСКО про присвоєння статусу об'єкта Світової спадщини старому шляху работорговельних караванів [6].

Дохідною, хоча й незаконною, галуззю економіки району є вирубка мангрових гаїв з подальшим вивезенням деревини і деревного вугілля. Мангрові в Танзанії знаходяться під охороною закону з 1898 року, але хижацьке вирубування лісу, що веде до ерозії ґрунтів, триває [1].

Значні зміни в структурі економіки Багамойо очікуються із завершенням будівництва сучасного океанського порту, яке заплановане на 2017 рік. Порт, розрахований на прийом 20 мільйонів контейнерів на рік, стане найбільшим в Танзанії і перетворить місто на важливий транспортний вузол [4].

Культура[ред. | ред. код]

В рамках збільшення привабливості Багамойо для туристів ведеться інтенсивна робота по консервації та реставрації архітектурних пам'яток колоніальної епохи [4]. З початку 80-х років проводиться щорічний міжнародний фестиваль мистецтв. Тривалість феестіваля - один тиждень на рік, він привертає виконавців з різних країн Африки та Європи. Основний майданчик фестивалю - амфітеатр, розрахований на 2000 глядачів[11].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Elin Torell, Aviti Mmochi, and Penny Spiering. /1834/1325/1/Bagamoyo_baseline.pdf {{{Заголовок}}}. — Coastal Resources Center, University of Rhode Island. — P. 4.
  2. Район Багамойо, область Пвані Архівовано 2014-03-11 у Wayback Machine. на сайті Національної перепису населення Танзанії (англ.)
  3. а б в г д The History of Bagamoyo. Bagamoyo Friendship Society. Процитовано 2014-03-11. 
  4. а б в г д Malela Kassim. (3 January 2014). New Bagamoyo port to restore town's lost glory. IPP Media. Архів оригіналу за 2015-09-24. Процитовано 2014-03-11. 
  5. Багамойо на сайті Climate-data.org (англ.)
  6. а б The Central Slave and Ivory Trade Route. UNESCO. February 20, 2006. Процитовано 2014-03-11. 
  7. Багамойо // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)
  8. а б H. Sosovele. Bagamoyo Area Economic and Social Briefing. Institute of Resource Assessment, University of Dar es Salaam. Процитовано 2014-03-11. 
  9. а б UN-HABITAT, 2009, с. 13
  10. UN-HABITAT, 2009, с. 15
  11. Mike Mande. (October 5 2012). The world goes to Bagamoyo. The East African. Процитовано 2014-03-12.