Балабко Олександр Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Балабко Олександр Васильович
Балабко.jpg
Народився 24 квітня 1955(1955-04-24) (64 роки)
Лісконоги, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, Україна Україна
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність публіцист, прозаїк, поет-пісняр, журналіст
Мова творів українська
Премії «Золоте перо» (1986), ім. Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2006), «Незалежність» (2010), ім. Михайла Коцюбинського (2015), Мистецька премія «Київ» ім. Анатолія Москаленка (2018).

Олекса́ндр Васи́льович Бала́бко (нар. 24 квітня 1955, с. Лісконоги, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область) — український публіцист, прозаїк, поет-пісняр, журналіст. Член Національної спілки журналістів України з 1982 року та Національної спілки письменників України з 2006 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

З п'ятирічного віку разом з батьками проживав на острові Сахалін, де закінчив початкову школу. 1966 року сім'я повернулася в Україну. Закінчив середню школу м. Вільнянськ Запорізької області, потім — факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1977). 1977—1993 рр. — кореспондент, редактор відділу, заступник головного редактора республіканської газети «Культура і життя». Упродовж 1994—2001 рр. працював на керівних посадах у редакціях газет «Край», «Столиця», журналів «Місцеве самоврядування», «Людина і влада». 2001—2006 рр. — головний редактор газети «Вечірній Київ». По завершенні контракту на посаді головного редактора «Вечірнього Києва» працює відповідальним секретарем Київської організації Національної спілки письменників України. З 2007 року очолює редакцію культури, мистецтва і літератури у тижневиках Укоопспілки «Вісті» й «Порадниця». Голова журі секції «Літературна творчість» Малої академії наук. Мешкає в м. Київ.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Почав друкувати свої дописи й вірші у Вільнянській районній газеті «Дніпровські вогні», згодом — в обласних виданнях «Запорізька правда» і «Комсомолець Запоріжжя». Автор низки публіцистичних статей із проблем культури, духовності, українського державотворення й історії. Здійснив подорожі до багатьох країн Західної та Східної Європи, Близького Сходу, Південно-Східної Азії. Тематика його публікацій — український слід за кордоном, видатні українці, які прославили Батьківщину у світах — після кількох поїздок до Італії і Франції було опубліковано його документальні повісті у «Вечірньому Києві» — «Римське щастя Миколи Гоголя», «Острів Капрі: відкриття Коцюбинського», «Винниченко: забута могила в Провансі». Цими творами він започаткував цикл повістей, есе, подорожніх нарисів із циклу «Стежками українців у світах». 2007-го після подорожі Блакитним узбережжям Франції було видано есе «Променад з мадемуазель Марі», п'єсу «Сон Марії Башкирцевої». Натрапивши у Києві на неопубліковані листи і документи Сержа Лифаря, три роки працював над книжкою «Київ, Іринінська, Лифарям». Повість за листами митця". 2014 р. до 150-річчя Михайла Коцюбинського видав есеїстичну повість про останні роки життя класика «Рай і Пекло Коцюбинського». Упродовж 10 років працював над романом-есе у трьох книгах «Олександр Вертинський, нащадок Гоголя», — першу книгу було вміщено в журнал «Київ» 2011 р., другу у 2015—2016 рр., третю — 2017 р. Як поета-пісняра О.Балабка представлено у виданій французькою мовою антології української поезії «Clarinettes solaires», виданій у Парижі видавництвом «Editions Institut culturel de Solenzara» 2013 р.(друге видання — 2014 р.). Після виходу його перших книжок літературна громадськість звернула увагу на відроджуваний Балабком у вітчизняній літературі жанр подорожньої прози. Високу оцінку доробку автора дали відомі українські письменники і літературознавці Борис Олійник, Микола Жулинський, Анатолій Дімаров, Володимир Панченко, Анатолій Погрібний, Михайло Слабошпицький, Людмила Таран та інші. Пише пісенні тексти — пісні на його слова композиторів Леоніда Нечипорука, Олександра Швидкого, Олександра Лісенчука виконують Народні артисти України Віктор Шпортько, Олександр Василенко, Світлана Мирвода, Ольга Макаренко, Заслужені артисти України Павло Мрежук, Анатолій Кобзар, Каріна Карасьова та інші.

Книги[ред. | ред. код]

  • «Синьйор Ніколо й синьйор Мікеле. Рим Гоголя й Капрі Коцюбинського» (есеї) (Київ: Факт, 2006);
  • «Мальви у Вічному місті» (есеї) (Київ: Фенікс, 2006);
  • «З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка» (есеї, п'єса) (Київ: Факт, 2007);
  • «Київ, Іринінська, Лифарям…» (Повість за листами митця) (Чернівці: Букрек, 2011);
  • «Рай і Пекло Коцюбинського» (Есеїстична повість. Новели) (Чернівці: Букрек, 2014);
  • «Микола Гоголь. Між пеклом і раєм» (повість)" (Київ: COOP Media, 2016);
  • «Олександр Вертинський, нащадок Гоголя. Шляхами артиста» (роман-есе у трьох книгах) (Чернівці: Букрек, 2017).
  • «Як тебе не любити…»: Коротка проза про сучасний Київ та киян. Передмова О.Балабка. О.Балабко: Біла лінія живота.(Київ: Фенікс, 2017);
  • «Замовляння крові»: Антологія оповідань журналу «Київ». О.Балабко: Сині коні на городі…; Марійка, що проковтнула Леніна; Спадщина зі Стамбула; Прощання з яблунею; Це солодке слово — Сахалін. (Київ: Фенікс, 2017).

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

Лауреат низки премій:

Лауреат Всеукраїнського фестивалю сучасної естрадної пісні «Пісенний вернісаж-2011». Нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України (2005), Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2006) та медаллю «Почесна відзнака» Національної спілки письменників України (2010).

Перемога в номінації «Життя славетних» Всеукраїнського конкурсу «Найкраща книга України» 2014 року за книжку «Рай і Пекло Коцюбинського».

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Ірина Тиран. У «Вечірнього Києва» — новий головний редактор. // Хрещатик. — 21.09.2001.
  2. Телефільм «Олександр Балабко — журналіст і письменник» у 2 частинах. ДТРК Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення».
  3. Ольга Унгурян. «В предместье Парижа на могиле великого танцовщика я увидел надпись: „Серж Лифарь из Киева“». Беседа с А. Балабко // Факты. — 01.04.2011.
  4. Ольга Унгурян. «Лифаря хотели ликвидировать и агенты Сталина, и фашисты гестапо». О новой книге А. Балабко // Факты. — 25.12.2011.
  5. Людмила Яновська. Завжди казав: «я — українець!». Нові подробиці з життя Сергія Лифаря та його рідних… Про нову книжку О.Балабка. // Урядовий кур'єр. — 27.01.2012.
  6. Людмила Таран. «Олександр Балабко: Зараз „хворобу безпам'ятства“ намагаються прищепити тим, хто нею ще не вражений» // «День». — № 41-42. — 07.03.2012.
  7. Лідія Віценя. Імена, поєднані у вічності // Зоря Полтавщини. — 24.04.2012.
  8. Людмила Яновська. "Олександр Балабко: «Йому здавалося, кохана народилася для того, щоб зустрілися їхні душі». Про нову книжку О. Балабка «Рай і Пекло Коцюбинського» // Урядовий кур'єр. — 17.09.2012.
  9. Людмила Таран. "Між Пеклом і Раєм. До 150-річчя Михайла Коцюбинського розмова з Олександром Балабком — автором книги «Рай і Пекло Коцюбинського» // «День». — № 179. — 26.09.2014

[[Категорія:]]‎