Барин Степан Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Якович Барин
Барин С. Я.jpg
Народився 14 листопада 1914(1914-11-14)
Дзигівка, Ямпільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 3 червня 1983(1983-06-03) (68 років)
Нижній Тагіл, Свердловська область, РРФСР, СРСР
Поховання Нижній Тагіл
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність українець
Діяльність сталевар
Заклад АрселорМіттал Кривий Ріг
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден «Знак Пошани»

Степан Якович Барин (нар. 14 листопада 1914, Дзигівка — пом. 3 червня 1983, Нижній Тагіл) — радянський сталевар, новатор виробнитва, Герой Соціалістичної Праці.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 14 листопада 1914 року в селі Дзигівці Ямпільського повіту Подільської губернії Російської імперії (тепер Могилів-Подільський район Вінницької області, Україна). З 1933 року працював на Криворізькому металургійному комбінаті електросталеплавщиком в фасонно-ливарному цеху. 1937 року його, як досвідченого сталевара, перевели на Харківський тракторний завод для пуску електросталеплавильних печей.

У 1941 році з заводом евакуйований в місто Нижній Тагіл. Працював в цеху дрібного сталевого лиття Уралвагонзаводу майстром, старшим майстром сталеплавильного відділення. У 1958 році закінчив Нижньотагільський машинобудівний технікум за спеціальністю «Електрообладнання промислових підприємств і установок». В ході трудової діяльності ініціював впровадження нового методу футерування електросталеплавильних печей вогнетривкою пластичною масою замість цегли, що привело до підвищення їх працездатності без зупинки на холодний ремонт з 60—80 плавок до 40 тисяч. Метод знайшов широке застосування в металургійній промисловості як в СРСР, так і в країнах Європи.

Обирався членом ЦК профспілки працівників транспортного машинобудування, членом Пленуму ЦК КПРС. У 1960-ті роки очолював на заводі раду новаторів, яка займалася питаннями передачі і впровадження досвіду передовиків, залучення робітників до управління виробництвом.

Помер у Нижньому Тагілі 3 червня 1983 року. Похований на міському кладовищі «Піхтові гори».

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]