Безбожник (газета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Безбожник»
Зразок газети від 1923 року.
«Боротьба проти релігії — є боротьба за соціалізм».
Тип
Формат A2

Головний редактор Ярославський Омелян Михайлович (1878—1943)
Заснована 1922
Припинення публікацій 1941
Головний офіс нині не існує
Наклад початковий 15 000, 200 000 (1932)

«Безбожник» — щотижневе російськомовне періодичне видання в СРСР антирелігійного спрямування в період 19221941 років.

Назва[ред.ред. код]

У п'ятирічний період політико-економічного хаосу і ламання старого режиму (1917-1922) в більшовицькій країні з'явились і антирелігійні видання. Одним з антирелігійних журналістів був Ярославський Омелян Михайлович (1878—1943): він працював водночас в декількох періодичних виданнях, що його не задовольняло. Мету мати хоча би одне періодичне видання, підконтрольне одному головному редакторові і виконало заснування газети «Безбожник» наприкінці 1922 року.

Антирелігійна пропаганда почалась в країні, де більшість мешканців була неписьменною або з примітивною і початковою освітою. Запропонована наукова назва «Атеїст» була відхилена як незрозуміла більшості неписьменних мешканців, головного контингента, котрого планували відірвати від релігії і зробити атеїстами. Були скликані збори Московського комітету партії більшовиків, де і розглядали питання назви нової газети антирелігійного спрямування. Ярославський, присутній на зборах, виявив ініціативу і нагадав присутнім — «Коммунисты никогда не скрывают своих убеждений. Зачем? Нужно, чтобы нас знали. Пусть будет название — „Безбожник“». Твердження Ярославського — не було правдою. Російські комуністи постійно приховували частку власних планів і власних дій від пересічних членів партії і до 1917, і після 1917 року. Прихована частина помітно збільшилась після захоплення влади в країні і в обстановці однопартійної системи, яку агресивно запровадили.

21 грудня 1922 року вийшло з друку перше число недільної ілюстрованої газети «Безбожник». Водночас припинили друкування антирелігійного журналу (російською) «Наука и религия».

Посилення комуністичного партійного контролю[ред.ред. код]

Про посилення партійного контролю над радянською журналістикою свідчило заснування ще в грудні 1921 року журналу російською «Красная печать» («Червоний друк»). Програмна стаття першого числа видання була названа «Наші завдання», де були оприлюднені заяви на головування «Червоного друку » - від імені всієї партії («Красная печать» будет стремиться руководить всей работой в области печатного дела»).

Про посилення партійного диктату в галузі державного друку свідчили також майже всі рішення, котрі приймали у відповідності до настанов В. І. Леніна про діяльність державного друку в умовах однопартійності. Це цілком стосувалось і галузі боротьби з релігією в країні.

Газета «Безбожник» та її відділки на шпальтах[ред.ред. код]

І редакція газети «Безбожник» , і всі її тематичні додаткові видання керувались принципом « Боротьба проти релігії – є боротьба за соціалізм ». Офіційно газета була органом створеного в Москві — Центрального Союзу войовничиих безбожників. Майже постійним її редактором і дописувачем і став О. М. Ярославський.

Перше число газети «Безбожник» відкрила редакційна і програмна стаття «Релігія – опіум для народа». Стаття була створена відповідно до настанов статті В.І. Леніна «О значении воинствующего материализма», а також керуючись рішеннями XII партійного з'їзду ВКП (б).

На шпальтах газети «Безбожник» побутували специфічні сатиричні розділи —

  • «Павуки і мухи»
  • «Сільська пітьма»
  • «У церковників»
  • «Пролетарський віник»

Боротьба за незрілу молодь і нищення пам'яток історії і культури[ред.ред. код]

Пильну увагу комуністичий уряд Москви та газета «Безбожник» приділяли атеїстичному вихованню молоді в школах. До боротьби був активно залучений і комсомол, вступ до якого вимагав обов'язкового атеїстичного світогляду. В школах запроваджують створення атеїстичних стінгазет. Комсомольська молодь і міліціянти згодом будуть залучені до закриття сакральних споруд та конфіскацій майна релігійних установ.

І більшовики, і комуністична пропаганда удалися до примітивізації антирелігійних заходів з міркувань швидких і вигідних уряду результатів. Внаслідок цього комуністичний уряд без значної напруги отримав колосальні матеріальні ресурси у вигляді золота і коштовного каміння, старовинних видань, живопису з релігійних установ та старовинних ікон. Розбиті дзвони були пущені на переплавку як металобрухт. Частка особливо старовинних дзвонів та художньо вартісних вівтарів продана на закордонних аукціонах. Серед них:

Особливу увагу новітніх шахраїв привернули старовинні ікони. Ставленя до конфіскованих ікон мало певні градації.

  • Найменша - в радянські музеї.
  • товарна — на продаж за кордон.
  • найбільша - на переробку чи на дрова.

Цілком був проігнорований висновок науковців, що в історії був період повної монополії церкви на культуру. Тобто, нищення сакральних споруд в СРСР та нищення старовинних ікон було — нищенням цілих періодів вітчизняної культури середньовіччя. До періоду войовничого атеїзму є чимало болючих питань і не існує переконливих відповідей. Як не існує переконливих відповідей на причини сталінських репресій.

Шкільна ланка антирелігійної пропаганди[ред.ред. код]

Антирелігійна боротьба була перенесена і в радянську школу. Антирелігійна газета почала друкувати цілеспрямовані шкільні сторінки під назвою «Геть поповщину зі школи» (російською «Гоните поповщину из школы».) В період 19241925 років газета провела тематичний конкурс на кращого вчителя-антирелігійника. Гаслом конкурсу став вислів «Не треба до слова «вчитель» додавати слово «безбожник», потрібно, аби інакше і не було» ( російською «Не надо к слову «учитель» добавлять слово «безбожник», надо, чтобы иначе и быть не могло»).

Термін існування видання[ред.ред. код]

Газета «Безбожник» проіснувала за підтримки комуністичного уряду з 21 грудня 1922 до 20 липня 1941 року. Припинення видання пов'язали з початком війні з фашиською Німеччиною. В повоєнний період видання газети «Безбожник» — не було відновлене.

Галерея[ред.ред. код]

Видання газети «Безбожник ». Музей новітньої історії.

Джерела[ред.ред. код]

  • [1] (Кузнецов И. В. История отечественной журналистики (1917—2000).— М.: Флинта: Наука, 2003 г.— ISBN 5-89349-369-9)

Див. також[ред.ред. код]