Безбожник (газета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Безбожник»

Зразок газети від 1923 року.


«Боротьба проти релігії — є боротьба за соціалізм».
Тип періодичне видання
Формат A2

Головний редактор Ярославський Омелян Михайлович (1878—1943)
Засновано 1922
Припинення публікацій 1941
Мова російська мова
Головний офіс нині не існує
Наклад початковий 15 000, 200 000 (1932)

Безбожник у Вікісховищі?

«Безбожник» — щотижневе російськомовне періодичне видання в СРСР антирелігійного спрямування в період 19221941 років.

Назва[ред.ред. код]

У п'ятирічний період політико-економічного хаосу і ламання старого режиму (1917—1922) в більшовицькій країні з'явились і антирелігійні видання. Одним з антирелігійних журналістів був Ярославський Омелян Михайлович (1878—1943): він працював водночас в декількох періодичних виданнях, що його не задовольняло. Мету мати хоча би одне періодичне видання, підконтрольне одному головному редакторові і виконало заснування газети «Безбожник» наприкінці 1922 року.

Антирелігійна пропаганда почалась в країні, де більшість мешканців була неписьменною або з примітивною і початковою освітою. Запропонована наукова назва «Атеїст» була відхилена як незрозуміла більшості неписьменних мешканців, головного контингенту, котрого планували відірвати від релігії і зробити атеїстами. Були скликані збори Московського комітету партії більшовиків, де і розглядали питання назви нової газети антирелігійного спрямування. Ярославський, присутній на зборах, виявив ініціативу і нагадав присутнім — «Коммунисты никогда не скрывают своих убеждений. Зачем? Нужно, чтобы нас знали. Пусть будет название — „Безбожник“». Твердження Ярославського — не було правдою. Російські комуністи постійно приховували частку власних планів і власних дій від пересічних членів партії і до 1917, і після 1917 року. Прихована частина помітно збільшилась після захоплення влади в країні і в обстановці однопартійної системи, яку агресивно запровадили.

21 грудня 1922 року вийшло з друку перше число недільної ілюстрованої газети «Безбожник». Водночас припинили друкування антирелігійного журналу (російською) «Наука и религия».

Посилення комуністичного партійного контролю[ред.ред. код]

Про посилення партійного контролю над радянською журналістикою свідчило заснування ще в грудні 1921 року журналу російською «Красная печать» («Червоний друк»). Програмна стаття першого числа видання була названа «Наші завдання», де були оприлюднені заяви на головування «Червоного друку» — від імені всієї партії («„Красная печать“ будет стремиться руководить всей работой в области печатного дела»).

Про посилення партійного диктату в галузі державного друку свідчили також майже всі рішення, котрі приймали у відповідності до настанов В. І. Леніна про діяльність державного друку в умовах однопартійності. Це цілком стосувалось і галузі боротьби з релігією в країні.

Газета «Безбожник» та її відділки на шпальтах[ред.ред. код]

І редакція газети «Безбожник», і всі її тематичні додаткові видання керувались принципом «Боротьба проти релігії — є боротьба за соціалізм». Офіційно газета була органом створеного в Москві — Центрального Союзу войовничих безбожників. Майже постійним її редактором і дописувачем і став О. М. Ярославський.

Перше число газети «Безбожник» відкрила редакційна і програмна стаття «Релігія — опіум для народа». Стаття була створена відповідно до настанов статті В. І. Леніна «О значении воинствующего материализма», а також керуючись рішеннями XII партійного з'їзду ВКП (б).

На шпальтах газети «Безбожник» побутували специфічні сатиричні розділи —

  • «Павуки і мухи»
  • «Сільська пітьма»
  • «У церковників»
  • «Пролетарський віник»

Боротьба за незрілу молодь і нищення пам'яток історії і культури[ред.ред. код]

Пильну увагу комуністичний уряд Москви та газета «Безбожник» приділяли атеїстичному вихованню молоді в школах. До боротьби був активно залучений і комсомол, вступ до якого вимагав обов'язкового атеїстичного світогляду. В школах запроваджують створення атеїстичних стінгазет. Комсомольська молодь і міліціянти згодом будуть залучені до закриття сакральних споруд та конфіскацій майна релігійних установ.

І більшовики, і комуністична пропаганда удалися до примітивізації антирелігійних заходів з міркувань швидких і вигідних уряду результатів. Внаслідок цього комуністичний уряд без значної напруги отримав колосальні матеріальні ресурси у вигляді золота і коштовного каміння, старовинних видань, живопису з релігійних установ та старовинних ікон. Розбиті дзвони були пущені на переплавку як металобрухт. Частка особливо старовинних дзвонів та художньо вартісних вівтарів продана на закордонних аукціонах. Серед них:

Особливу увагу новітніх шахраїв привернули старовинні ікони. Ставлення до конфіскованих ікон мало певні градації.

  • Найменша — в радянські музеї.
  • товарна — на продаж за кордон.
  • найбільша — на переробку чи на дрова.

Цілком був проігнорований висновок науковців, що в історії був період повної монополії церкви на культуру. Тобто, нищення сакральних споруд в СРСР та нищення старовинних ікон було — нищенням цілих періодів вітчизняної культури середньовіччя. До періоду войовничого атеїзму є чимало болючих питань і не існує переконливих відповідей. Як не існує переконливих відповідей на причини сталінських репресій.

Шкільна ланка антирелігійної пропаганди[ред.ред. код]

Антирелігійна боротьба була перенесена і в радянську школу. Антирелігійна газета почала друкувати цілеспрямовані шкільні сторінки під назвою «Геть поповщину зі школи» (російською «Гоните поповщину из школы».) В період 19241925 років газета провела тематичний конкурс на найкращого вчителя-антирелігійника. Гаслом конкурсу став вислів «Не треба до слова „вчитель“ додавати слово „безбожник“, потрібно, аби інакше і не було» (російською «Не надо к слову „учитель“ добавлять слово „безбожник“, надо, чтобы иначе и быть не могло»).

Термін існування видання[ред.ред. код]

Газета «Безбожник» проіснувала за підтримки комуністичного уряду з 21 грудня 1922 до 20 липня 1941 року. Припинення видання пов'язали з початком війні з фашистською Німеччиною. В повоєнний період видання газети «Безбожник» — не було відновлене.

Галерея[ред.ред. код]

Видання газети «Безбожник». Музей новітньої історії.

Див. також[ред.ред. код]


Джерела[ред.ред. код]

  • [1] (Кузнецов И. В. История отечественной журналистики (1917—2000). — М.: Флинта: Наука, 2003. — ISBN 5-89349-369-9)