Безпалко Йосип Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Безпалко Йосип Іванович
Осип Безпалко.jpg
Народився 13 травня 1881(1881-05-13)
Чернівці, Герцогство Буковина, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер 1950
ГУЛАГ[d], СРСР
Діяльність політик
Партія Українська соціал-демократична робітнича партія

Безпа́лко Йосип (Осип) Іванович (нар.13 травня 1881 — пом.1950) — український політичний і державний діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у місті Чернівці, Північна Буковина у бідній міщанській родині.

Через політичну діяльність виключено з гімназії. У 1899 році — заснував таємний гурток гімназійної та студентської молоді. У 1901-1902 роках редагував газету «Буковина» - орган буковинської національної організації. У 1903 році розпочав педагогічну діяльність. Засновник одного з перших на Буковині товариств «Січ» і редактор учительського часопису «Промінь» (1903). У 1907-1908  роках крайовий секретар профспілок Буковини.

У 1907–1914 роках засновник і голова крайової організаціі Української соціал-демократичної партії на Буковині, у 1908-1914 роках редактор місцевого партійного органу - газетою "Борба".

У 1915-1916 роках — голова просвітньої комісії у таборі для українських військовополонених (Раштатт, Німеччина).

Делегат Української Національної Ради Буковини і ЗУНР — ЗУНР-ЗОУНР (грудень 1918 — квітень 1919), УСДРП (1919), Трудового Конгресу, в листопаді 1918 — комісар Чернівців. Не погоджувався разом з Семеном Вітиком, підтримуваний Симоном Петлюрою, з реорганізацією системи державного управління під керівництвом диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича[1]. У 1919–1920 роках міністр праці в урядах Бориса Мартоса[2] та Ісаака Мазепи.

11 лютого 1920 р. в Кам'янці-Подільському був арештований польською владою разом з представниками уряду УНР Мазепою Ісааком, Андрієм Лівицьким, Іваном Огієнком відповідно до наказу польського головного комісара Волині й Подільського фронту А. Мінкєвича. Офіційне вибачення за «прикрий випадок» арешту було надано польським МЗС 11 березня українській дипломатичній місії в Варшаві.[3]

У 1920 році — емігрував до Чехословаччини, викладав німецьку мову в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехія). Автор наукових розвідок з історії українсько-німецьких відносин. Автор численних політичних статей, розвідок про німецько-слов'янські взаємини на початку XIX століття.

У 1938 році — обрано головою Українського січового союзу.

У 1947 році схоплений спецслужбами СРСР, доправлений до Радянського Союзу та репресований НКВС СРСР. Загинув у концтаборі (Казахстан).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 197
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 травень 2008. Процитовано 30 жовтень 2009. 
  3. Сайт Інституту історії. 11 лютого 1920 р.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9
  • Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами, ч. 1. Прага, 1942
  • Підкова І., Шуст Р. Довідник з історії України, т. 1. К., 1993