Безпалко Йосип Іванович
| Безпалко Йосип Іванович | |
|---|---|
 Знімок Осипа Безпалка з анкети Українського громадського комітету в Чехословацькій республіці. | |
| Народився |
13 травня 1881 Чернівці, Герцогство Буковина, Цислейтанія, Австро-Угорщина |
| Помер |
1950 ГУЛАГ[d], СРСР |
| Діяльність | політик |
| Партія | Українська соціал-демократична робітнича партія |
Безпа́лко Йосип (Осип) Іванович (нар.13 травня 1881 — пом.1950) — український політичний і державний діяч.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у місті Чернівці, Північна Буковина у бідній міщанській родині.
Через політичну діяльність виключено з гімназії. У 1899 році — заснував таємний гурток гімназійної та студентської молоді. У 1901-1902 роках редагував газету «Буковина» - орган буковинської національної організації. У 1903 році розпочав педагогічну діяльність. Засновник одного з перших на Буковині товариств «Січ» і редактор учительського часопису «Промінь» (1903). У 1907-1908 роках крайовий секретар профспілок Буковини.
У 1907–1914 роках засновник і голова крайової організаціі Української соціал-демократичної партії на Буковині, у 1908-1914 роках редактор місцевого партійного органу - газетою "Борба".
У 1915-1916 роках — голова просвітньої комісії у таборі для українських військовополонених (Раштатт, Німеччина).
Делегат Української Національної Ради Буковини і ЗУНР — ЗУНР-ЗОУНР (грудень 1918 — квітень 1919), УСДРП (1919), Трудового Конгресу, в листопаді 1918 — комісар Чернівців. Не погоджувався разом з Семеном Вітиком, підтримуваний Симоном Петлюрою, з реорганізацією системи державного управління під керівництвом диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича[1]. У 1919–1920 роках міністр праці в урядах Бориса Мартоса[2] та Ісаака Мазепи.
11 лютого 1920 р. в Кам'янці-Подільському був арештований польською владою разом з представниками уряду УНР Мазепою Ісааком, Андрієм Лівицьким, Іваном Огієнком відповідно до наказу польського головного комісара Волині й Подільського фронту А. Мінкєвича. Офіційне вибачення за «прикрий випадок» арешту було надано польським МЗС 11 березня українській дипломатичній місії в Варшаві.[3]
У 1920 році — емігрував до Чехословаччини, викладав німецьку мову в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехія). Автор наукових розвідок з історії українсько-німецьких відносин. Автор численних політичних статей, розвідок про німецько-слов'янські взаємини на початку XIX століття.
У 1938 році — обрано головою Українського січового союзу.
У 1947 році схоплений спецслужбами СРСР, доправлений до Радянського Союзу та репресований НКВС СРСР. Загинув у концтаборі (Казахстан).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 197
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 травень 2008. Процитовано 30 жовтень 2009.
- ↑ Сайт Інституту історії. 11 лютого 1920 р.
Посилання[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Осташко Т.С. БЕЗПАЛКО Йосип Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 213. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Література[ред. | ред. код]
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9
- Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами, ч. 1. Прага, 1942
- Підкова І., Шуст Р. Довідник з історії України, т. 1. К., 1993
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
