Бенедишин Любов Євгенівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Любов Євгенівна Бенедишин
DSC05053.jpg
Любов Бенедишин. 2009 рік.
Ім'я при народженні Любов Євгенівна Омелян
Народилася 20 березня 1964(1964-03-20) (55 років)
Сокаль
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українка
Діяльність поетеса, перекладачка
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»
Мова творів українська
Роки активності від 1991 до сьогодні
Напрямок реалізм
Жанр поезія
Премії Див. у тексті статті
Сайт: Авторська сторінка на сайті «Поетичні майстерні»

Любо́в Євге́нівна Бенеди́шин (* 20 березня 1964, Сокаль) — українська поетеса й перекладачка, член Національної спілки письменників України.

Біографія[ред. | ред. код]

Любов Бенедишин народилась у сім'ї інженера-технолога Євгена Омеляна (*1936 — † 1997) і кравчині Галини Омелян (* 1941). У 19711981 роках навчалася в Сокальській середній школі № 1. 1987 року закінчила хіміко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту. 1996 року — бухгалтерські курси при Харківському фінансово-економічному інституті (заочно).

У 19881989 роках Любов Бенедишин працювала майстром зміни в Сокальському заводоуправлінні цегельних заводів, з 1991 по 2003 рік обіймала різні посади на ВАТ «Сокальська панчішна фабрика». З 2003 року працює бухгалтером, а з 2005-го — головним бухгалтером Сокальської приватної агрофірми «Птахівник». Також із червня 2012 року по березень 2015-го працювала літературним редактором у сокальській районній газеті «Голос з-над Бугу». Провадила і провадить громадську роботу, належить до членів благодійного фонду «Майбутнє України. Сокальщина». Любов Бенедишин проживає в Сокалі. Заміжня. Чоловік — Леонід Бенедишин (* 1959), донька — Олена-Вікторія (* 1985), син — Сергій (* 1992).

Творчість[ред. | ред. код]

Першого вірша Любов Бенедишин написала у 1991 році. Друкувалась у сокальських районних часописах «Голос з-над Бугу» та «Храм серця», в колективному збірнику «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень», «Соколиний край», «Ірпінські поетичні зустрічі», у газетах «Літературний Львів», «Літературна Україна» та інших, видала дев'ять збірок поезій: «Феєрія весни», «Крізь роки і сузір'я», «Вік Ангела», «По той кінець веселки» і «…віще, неповторне, головне». Любов Бенедишин перекладає російських поетів, зокрема Анну Ахматову, Роберта Рождественського, Іллю Сельвінського, Вероніку Тушнову та Марину Цвєтаєву (альманах «Соколиний край», № 4, 2004). Її переклади віршів сокальського російськомовного поета Геннадія Родичева опубліковано у збірках віршів для дітей «Мій лагідний тигр» (Львів, «Кобзар», 1999), «Чому білочка не біла» (Львів, «Кобзар», 2002) та «Лелеки» (Львів, «Кобзар», 2003). 2006 року вийшла друком збірка її поезій у російських перекладах Валерія Черткова «Как это было» (Санкт-Петербург, ООО «Издательский дом „Стелла“»). У 2016-му в Польщі (Зелена Гура; видавець — Дім культури імені Фридерика Шопена в Сулехові) опубліковано антологію європейської поезії «Zieleni się drzewo pokoju». У це видання увійшли вірші 60 поетів із 23 європейських країн мовою оригіналу, польською й англійською мовами. Серед них є вірш Любові Бенедишин «Розгойдали небо…»[1].

З 1997 року Любов Бенедишин обіймає посаду відповідального секретаря Сокальського районного літературно-мистецького об'єднання «Колос». З березня 2017 року вона очолює цю організацію. З 2001 року вона заступник головного редактора й голова редакційної колегії альманаху «Соколиний край». У 2006 році Любов Бенедишин вступила в Національну спілку письменників України. У 2011 році вона стала однією з лауреатів конкурсу «Золотий тризуб».

Критика творчості[ред. | ред. код]

«Правдива і мужня її громадянська лірика, щира і зворушлива лірика інтимна. Змальовуючи природу і почуття, вона вміло передає ті нюанси та півтони, з яких тче полотно своєї поезії — ліричної і жіночної, стриманої і виваженої»[2].

«Неординарне сприйняття світу виливається у довершені вірші, (…) бо духовний вектор творів поетеси спрямований у найпотаємніші глибини людської душі. Талант, помножений на працьовитість, — ось складові успіху та визнання поетеси»[3].

«…її змістовна, виважена, лаконічна поезія свідчить про працелюбність і талант…»[4].

«…помітно, як із часом міцнішає голос поетеси, набираючи нових цікавих обертонів. Мужня і вдумлива її громадянська лірика, щира і зворушлива лірика інтимна. Любов Бенедишин уважна до слова, отже маємо перед собою уже сформованого і цікавого поета»[5].

«Поетеса вправно володіє словом, вміє творити художній образ, настрій, правду життя, що не залишає читача байдужим… Поезія Любові Бенедишин серйозна, багатовимірна, щира, зболена. У ній наш час, який хоче зрозуміти і облагородити авторка»[6].

«…не криве „дзеркало строфи“ поетеси відображає всю різноманітність і складність людського буття із його мріями і сподіваннями, болями і розчаруваннями, контрастами і парадоксами. Тут — і переживання за долю блакитної планети, і непідкупна любов до рідної землі, і висока жертовність нерозтраченого кохання, і поступове наближення до Істини через миті єднання з Природою»[7].

«Сміливість і свіжість думки, незвичні ліричні переходи, лаконічність висловлення, глибина мислення — все це вирізняє її з-поміж інших, додає неповторної самобутності»[8].

«Несподівані ракурси минулого, незбагненні сентенції майбутнього, філософські рефлексії дня сьогоднішнього — невидимим промінням заламуючись у призмі поетичного світобачення — творять зримий пучок яскравих відчуттів, образів і силуетів…»[9].

«Слово Любові Бенедишин — емоційне, пристрасне, як у Ліни Костенко. Недарма її називають сокальською Ліною Костенко. Але ні, у неї власна творча манера. Поетеса у віршах інколи використовує тезу, яка „провокує“ антитезу. У поєднанні двох діалектично протилежних позицій синтезує мораль, висновок»[10].

2017 року у львівському видавництві «Сполом» вийшла книжка літературознавчих досліджень, есеїв, статей та рецензій Богдана Завідняка «Золотисті клейноди», у якій є стаття «„Пори року“ Любові Бенедишин» про збірку віршів цієї поетеси «Літа проминальна літургія».

Поетичні твори[ред. | ред. код]

  • Поезії в альманаху «Соколиний край», № 1 — 7
  • «Феєрія весни» (Львів, «Кобзар», 2000)
  • «Крізь роки і сузір'я» (Івано-Франківськ, «Захід-Інформ-Експрес», 2002)
  • «Вік Ангела» (Івано-Франківськ, І. Косович, 2004)
  • «По той кінець веселки» (Львів, «Край», 2006)
  • «…віще, неповторне, головне» (Львів, «Край», 2010)
  • «Нотабене. З нестримних нотаток» (Івано-Франківськ, «Лілея-НВ», 2013. — 114 с.)
  • Добірка віршів «Літа п(р)оминальна літургія» (журнал «Дзвін», № 9, 2015. С. 99-105)
  • Добірка віршів «Майдану священне цунамі» (журнал «Дзвін», № 6, 2016. С. 5-11)
  • «Зачаття неба» (Львів, «Плай», 2016. — 64 с.)
  • Поетична сторінка у книжці «Шлях до Воскресіння» (С. 31-34). Видавництво: Добра книжка, 2016. — 34 с.
  • Збірка віршів «Літа проминальна літургія» (видавництво «Плай», 2017, 120 с.)
  • Збірка поезій — 10 випуск серії «25 улюблених віршів» (видавництво «Каменяр», 2017, 52 с.)
  • Збірка віршів «Шлях до воскресіння» (видавництво «Плай», 2019, 72 с.)

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Наталія Родичева. «Призначене побачення» («Голос з-над Бугу», 16 травня 2003)
  • Тарас Лехман. «Життя поета — недаремне!» («Голос з-над Бугу», 30 липня 2004)
  • Левко Різник. «Над безоднею» (альманах «Соколиний край», № 6, 2006 р.)
  • «Вірші, що не мовчать» (Оксана Проць, «Голос з-над Бугу», 23 січня 2007)
  • Тарас Лехман. «Читайте Любов Бенедишин!» («Голос з-над Бугу», 2 листопада 2010)
  • Ігор Павлюк. «Любов Бенедишин: вибирати чи виборювати…»[11]
  • Євген Баран. «Слова і миті Любові Бенедишин»[12]
  • Мирослава Товкало. «Про „довоєнну“ поезію й передчуття змін: нота бене» («Голос з-над Бугу», 18 лютого 2016)
  • Ярослав Чорногуз. «Творче літо на злеті». «Літературна Україна», № 23 (5704), 08.06.2017, стор. 14
  • Богдан Залізняк. «Любов Бенедишин: Головне — бути почутим». «За вільну Україну», № 22, 08.06.2017, стор. 3
  • Богдан Залізняк. «Любов Бенедишин: Головне — бути почутим». «Слово Просвіти», № 24, 15-21 червня, стор. 13
  • Богдан Завідняк. «Золотисті клейноди» // стаття «„Пори року“ Любові Бенедишин» (стор. 392—395). Львів, «Сполом», 2017, 400 стор.

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

  • 2011 — лауреатка конкурсу «Золотий тризуб»
  • 2014 — переможиця 1-го Міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора» на найкращий поетичний твір до 200-ліття Тараса Шевченка[13]
  • 2014 — відзнака в номінації «Дар Божий» на літературному конкурсі «Pro Patria!» («За Батьківщину!»)
  • 2015 — друге місце на Всеукраїнському літературному конкурсі імені Володимира Дроцика в номінації «Поезія»[14]
  • 2015 — перше місце на Всеукраїнському літературному конкурсі імені Володимира Дроцика в номінації «Альманахи. Колективні видання»[14]
  • 2015 — лауреатка Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Чабанівського в номінації «Поезія»[15]
  • 2016 — перше місце на Всеукраїнському літературному конкурсі імені Леся Мартовича в номінації «Поезія. Книга» (за збірку поезій «Нотабене»)
  • 2016 — Всеукраїнська літературна премія імені Івана Низового — за книжку «Зачаття неба»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дані про антологію «Zieleni się drzewo pokoju»
  2. (Марія Людкевич, рецензія на збірку «Феєрія весни»)
  3. (Дмитро Веркалець, передмова до збірки «Крізь роки і сузір'я»)
  4. (Неоніла Стефурак, із рекомендації в НСПУ, 4 жовтня 2002)
  5. (Роман Кудлик, із рекомендації в НСПУ, 17 жовтня 2002)
  6. (Марія Людкевич, із рекомендації в НСПУ, 4 березня 2003)
  7. (анотація до збірки поезій «Вік Ангела»)
  8. (Оксана Проць, «Голос з-над Бугу», 2007)
  9. (анотація до збірки «…віще, неповторне, головне»)
  10. (Тарас Лехман, «Голос з-над Бугу», 2010)
  11. Передмова до книжки «Нотабене. З нестримних нотаток»)
  12. Євген Баран. «Слова і миті Любові Бенедишин», сайт «Золота пектораль», 18.03.2014. Архів оригіналу за 25.03.2014. Процитовано 30.12.2014. 
  13. «Названо переможців I-го міжнародного поетичного конкурсу „Чатує в століттях Чернеча Гора“». Сайт «Жінка-українка», 27.05.2014
  14. а б Юля Сорочук (14 вересня 2015). «12 вересня Червоноградська центральна міська дитяча бібліотека...». «Сокаль і Сокальщина». Процитовано 25 вересня 2015. 
  15. «До річниці від дня народження письменника-земляка Михайла Чабанівського». Харківська обласна універсальна наукова бібліотека. 18 вересня 2015. Процитовано 25 вересня 2015. 

Зовнішні зв'язки[ред. | ред. код]