Битва на Кошарах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва на Кошарах
Косовська війна
Зруйновані у Кошарі казарми югославської армії
Зруйновані у Кошарі казарми югославської армії

Зруйновані у Кошарі казарми югославської армії
Координати: 42°27′00″ пн. ш. 20°12′12″ сх. д. / 42.4500611111387726737° пн. ш. 20.20351111113877707° сх. д. / 42.4500611111387726737; 20.20351111113877707
Дата: 9 квітня — 10 червня 1999
Місце: Кошаре[sr], громада Джяковиця, Косово і Метохія, Союзна Республіка Югославія (де-факто Республіка Косово)
Результат: Кумановська військово-технічна угода
Територіальні зміни: * Втрата ЗС Югославії контролю над кордоном з Албанією
  • Захоплення АВК прикордонного посту в Кошарі[1][2]
  • Обмеження подальшого просування АВК
Сторони
* Армія визволення Косова
Підтримка
 *  Союзна Республіка Югославія
Підтримка
Командувачі
* Агім Рамадані † *  Союзна Республіка Югославія Небойша Павкович
(командир 3-ї армії)
Військові сили
;Албанці
  • 3-я оперативна група GO-3 (пізніше перейменована на 138-у бригаду імені Агіма Рамадані)[5]
Підтримка
Разом
  • Албанія 136 людей спочатку[8], близько 6 тисяч людей наприкінці (косівські албанці та добровольці з Албанії)
 * Збройні сили Союзної Республіки Югославії
Разом
Втрати
від 114 до 200 убитих[10][11] (у тому числі 67 убитих у результаті вогню по своїм)[12]
понад 300 поранених
5 одиниць бронетехніки 		108 убитих[13][14] (у тому числі два добровольці з Росії: Віталій Булах та Федір Шульга)[15]
понад 150 поранених
1 одиниця бронетехніки

Битва на Кошарах (серб. Битка на Кошарама/Bitka na Košarama; алб. Beteja e Kosharës) — битва Косівської війни, що відбулася між ЗС Союзної Республіки Югославія та Армією визволення Косова, що підтримувалася ВПС країн НАТО та Сухопутними військами Албанії. Битва йшла з 9 квітня по 10 червня 1999 року в районі містечка Кошаре[sr], під час бомбардувань Югославії. Ця битва вважається однією з найбільш кровопролитних в історії Косівської війни[16] й отримала в югославській історіографії назву «Пекло Кошар» (серб. Пакао Кошара/Pakao Košara).

Початковий план АВК полягав у висуванні в Косово з боку Албанії, перерізанні ліній комунікацій для югославських військ та захопленні Метохії. Повстанці зуміли захопити прикордонний пост у Кошарі та певні території завдяки артпідготовці, проведеній албанськими військами, та авіанальотам НАТО на югославські стратегічно важливі об'єкти[17]. Проте подолати другу лінію оборони югославських військ албанці не зуміли.

Підготовка до операції[ред. | ред. код]

Між югославськими та албанськими прикордонниками ще до початку бомбардувань НАТО сталося кілька перестрілок, причому на боці албанських прикордонників нерідко виступали члени АВК. Приводами для перестрілок були випадки, коли югослави ловили контрабандистів, які незаконно ввозили зброю на територію Косова та Метохії. До кінця 1998 року АВК була відтіснена сербськими армією та поліцією, пішовши на територію Албанії і продовживши звідти здійснювати вилазки на території СРЮ. Після провалу переговорів у Рамбуйї участь НАТО у вирішенні конфлікту стала неминучою, і з 24 березня 1999 року територія Югославії та великі міста країни (зокрема Белград) зазнавали бомбардувань з боку авіації НАТО.

Для надання військової допомоги албанцям до Албанії було направлено 12 тисяч солдатів контингенту НАТО (у тому числі 5 тисяч солдатів збройних сил США) і доставлено техніку у вигляді понад 30 танків і 26 гелікоптерів Apache. Албанці, використовуючи військову допомогу НАТО, планували атакувати позиції ЗС Югославії біля прикордонного посту в Кошарі, щоб забезпечити прорив частин АВК та албанських добровольців за допомогою збройних сил Албанії та виманити частини ЗС Югославії на відкритий бій, щоб забезпечити можливості для авіанальотів НАТО, оскільки літаки НАТО не досягли успіху в знищенні сухопутних підрозділів югославів. Підсумком мали стати захоплення Джяковиці, перетин дороги між Джяковицею і Призреном із перспективою захоплення всієї Метохії.

Хронологія[ред. | ред. код]

9 — 13 квітня[ред. | ред. код]

9 квітня 1999 року о 3 годині ранку з албанського боку албансько-югославського кордону в напрямку прикордонного поста Кошаре, контрольованого югославськими військами, були зроблені перші постріли з артилерії[16]. Албанці атакували з трьох боків: у напрямку Раса-Кошарес (алб. Rrasa e Koshares), у напрямку прикордонного посту Кошаре та у напрямку Майя-Глава. Першу атаку на югославські позиції розпочали 136 солдатів АВК[8]; на своїх позиціях перебувало не більше 200 солдатів югославської армії. Упродовж першого дня, за албанськими джерелами, було вбито 4 членів АВК і 23 солдати югославської армії[18]. Члени АВК зайняли позиції на горі Раса-е-Кошарес та обкопалися. Згідно з сербськими джерелами, бійцям АВК допомагали інструктори зі спецпідрозділів Великобританії, Франції, Німеччини та Італії[19].

Бій тривав до наступного ранку: завдяки артпідготовці албанці зайняли Майя-Главу і продовжили обстріл прикордонного посту в Кошарі, змусивши югославських солдатів залишити свої позиції (за наказом майора Драгутіна Димчевські югослави залишили Майя-Главу та одну з прикордонних застав). О 19:00 албанці зайняли прикордонний пост, а пізніше албанців на прикордонному посту зняли на плівку іноземні журналісти з Associated Press[20], CNN та BBC. Югослави відступили до другої лінії оборони, яку було легше захищати. Третього дня югославські резервні частини прибули на допомогу 1-й армії; Тієї ж ночі загін АВК перерізав одну лінію комунікації югославських військ і вивів з ладу БТР BOV, а основні сили албанців атакували позиції югославів в Опіязі, проте зазнали великих втрат і відступили. Наступні атаки албанців на другу лінію оборони югославів закінчувалися невдало, тоді як югослави чекали підходу підкріплень у вигляді підрозділів артилерії та спецназу. 13 квітня 1999 року на югославсько-албанському кордоні стався інцидент[en] у Крумі.

14 квітня — травень[ред. | ред. код]

Артилерія сухопутних військ Албанії та АВК продовжувала обстріл югославських позицій із захоплених Майя-Глави та Раса-Кошарес. 14 квітня югослави здійснили контратаку на Майя-Главу: відстань між окопами югославів та албанців не перевищувала 50 м. Югослави не зуміли повністю відбити Майя-Главу, проте не дозволили албанській артилерії вести обстріли. Ця ділянка фронту стабілізувалася до кінця війни. Водночас на Раса-Кошарі змін не було, а обидві сторони зазнали тяжких втрат: югослави гинули під артилерійським вогнем, албанці гинули при спробі прорвати другу лінію оборону югославів.

На початку травня югослави кілька разів намагалися відбити блокпост Кошаре, проте через те, що албанці постійно накривали артилерійським вогнем їх позиції, атаки зазнавали невдач. 6 травня чергова югославська контратака і спроба нейтралізувати артилерію не мали успіху і обернулися великими втратами з боку югославів. 10 травня югославами було відправлено два танки Т-55, які прорвалися за лінію оборони албанців і просунулися на 100 м, хоча албанці тримали висоту. У ніч з 10 на 11 травня під час авіанальоту НАТО було скинуто касетні бомби на югославські позиції: жертвами нальоту стали 8 солдатів і один офіцер, близько 40 були поранені. Албанці, користуючись цим, відкинули югославів.

У середині травня югослави після серії сутичок закріпилися у містечку Мрчай, а наступних сутичках АВК змушена була відступити і цим дозволила югославам зайняти незахищені позиції. 22 травня черговий авіаналіт НАТО обернувся бомбардуванням позицій АВК: унаслідок помилкової атаки жертвами бомбардувань стали 7 або 67 бійців АВК[12], причому дехто з албанських бійців стверджував, що авіація НАТО навмисно атакувало албанські казарми[21]. Авіанальоти НАТО тривали упродовж травня, під час деяких нальотів гинули і мирні жителі[22].

Загалом у битві за Кошарі з югославського боку, за деякими даними, взяли участь близько 1000 військовослужбовців ЗС Югославії[23].

Наслідки[ред. | ред. код]

Члени АВК повертають зброю Корпусу морської піхоти США 30 червня 1999 року

Політичні[ред. | ред. код]

Куманівська військово-технічна угода поклала край і битві за Кошаре та бомбардуванням Югославії. Згідно з угодою, збройні сили Югославії, воєнізовані організації та військова поліція мали залишити Косово, щоб поступитися місцем миротворчому контингенту KFOR. Незважаючи на роззброєння Армії звільнення Косова, багато її членів, залишивши Косово, продовжили свою військову та політичну діяльність, взявши участь у конфлікті у Прешевській долині та сутичках у Македонії.

Втрати[ред. | ред. код]

Згідно з заявою генерала Живановича, командира 125-ї мотострілецької бригади, в районі Кошарі загинули 108 бійців збройних сил Югославії (18 офіцерів, 50 рядових солдатів, 13 резервістів і 24 добровольці)[24][25][26]. Відповідно до книги «Герої Вітчизни» (серб. Јунаци Отаџбине/Junaci Otadžbine), в битві на Кошарах в 1999 році втрати югославського війська становили 96 осіб, а з урахуванням солдатів, загиблих в 1998 році, це число сягає 108 осіб[25].

Серед загиблих у боях за Кошару згадувалися двоє громадян Росії (Віталій Глібович Булах[27] та Федір Федорович Шульга[28]) та громадянин України Сергій Іванович Старцев[29], а також громадянин Фінляндії Пітер Олак та громадянин Данії на прізвище Нільсен[30]. Під час бою в Кошарі загинуло також кілька службових собак югославських прикордонників[25]. Багато із загиблих солдатів були відзначені державними нагородами.

Список бійців Збройних сил Югославії, які загинули та зникли безвісти у битві на Кошарах з 9 квітня по 14 червня 1999 року (96 осіб)[25]
9 квітня 1999
  • рядовий Никола Попович (1979 р.н.)
  • рядовий Мирослав Стоянович (1978 р.н.)
11 квітня 1999
  • старший сержант Іван Васоєвич (1975 р.н.)
  • рядовий Дарко Белобрк (1979 р.н.)
  • рядовий Миленко Божич (1979 р.н.)
  • рядовий Предраг Богосавлевич (1979 р.н.)
  • рядовий Іван Богосавлевич (1978 р.н.)
  • рядовий Радіша Іліч (1978 р.н.)
  • взводний 1-го класу Драган Комаріца, контрактник (1969 р.н.)
  • рядовий Сімо Попович (1979 р.н.)
14 квітня 1999
  • капітан 1-го класу (капітан) Крунослав Іванкович (1964 р.н.)
  • лейтенант Бобан Міліч (1974 р.н.)
  • молодший лейтенант Предраг Леовац (1975 р.н.)
  • молодший сержант Стоядин Томашевич (1979 р.н.)
  • рядовий Десимир Селімович (1978 р.н.)
  • рядовий Браніслав Негіч (1978 р.н.)
  • рядовий Мирослав Паунович (1978 р.н.)
  • рядовий Борислав Димитріч (1978 р.н.)
  • рядовий Драган Трошич (1978 р.н.)
  • рядовий Саша Йоргован (1978 р.н.)
15 квітня 1999
  • рядовий Драган Мілічевич (1978 р.н.)
  • взводний 1-го класу Бехлюль Усені (1972 р.н.)
  • рядовий запасу Деян Петкович (1970 р.н.)
  • рядовий запасу Янош Раук, доброволець (1954 р.н.)
  • рядовий запасу Новіца Станкович, доброволець (1959 р.н.)
16 квітня 1999
  • лейтенант Івіца Петкович (1968 р.н.)
  • рядовий Ненад Голубович (1976 р.н.)
  • рядовий Предраг Бойович (1979 р.н.)
  • рядовий Любіша Божилов (1978 р.н.)
  • рядовий запасу Джуро Гределевич, доброволець (1935 р.н.)
  • рядовий запасу Милан Йокич, доброволець (1968 р.н.)
  • рядовий запасу Івіца Іванович, доброволець (1955 р.н.)
  • рядовий запасу Йосип Сич, доброволець (1953 р.н.)
  • рядовий запасу Мілосав Йошович, доброволець (1960 р.н.)
  • рядовий запасу Стоян Попович, доброволець (1968 р.н.)
16 квітня 1999 — все пропали без вести
  • старший сержант Деян Мітич (1976 р.н.)
  • рядовий Златко Ацич (1979 р.н.)
  • рядовий Саша Іванкович (1979 р.н.)
  • рядовий Душан Костич (1979 р.н.)
  • рядовий Зоран Міятович (1979 р.н.)
17 квітня 1999
  • рядовий Желько Михайлович (1979 р.н.)
  • рядовий Славіша Міцич (1979 р.н.)
  • рядовий Денис Джурич (1971 р.н.)
19 квітня 1999
  • капітан 1-го класу (капітан) Срджан Кошанін (1968 р.н.)
  • рядовий Насер Вучель (1977 р.н.)
  • рядовий Іван Михайлович (1977 р.н.)
20 квітня 1999
  • старший взводний 1-го класу Йован Тепавац (1957 р.н.)
  • взводний 1-го класу Мирослав Маринков, контрактник (1971 р.н.)
  • взводний 1-го класу Зоран Филипович, контрактник (1971 р.н.)
  • взводний 1-го класу Зоран Милоевич, контрактник (1970 р.н.)
  • молодший сержант Томіслав Костич, контрактник (1969 р.н.)
  • рядовий Станоє Йованович (1978 р.н.)
  • рядовий запасу Александр Кісін, доброволець (1972 р.н.)
21 квітня 1999
  • молодший сержант Боян Богоєвич (1978 р.н.)
27 квітня 1999
28 квітня 1999
  • рядовий запасу Радован Перич, доброволець (1950 р.н.)
  • рядовий запасу Драган Петкович, доброволець (1953 р.н.)
  • рядовий запасу Зоран Стаїч, доброволець (1964 р.н.)
  • рядовий запасу Новіца Станкович, доброволець (1959 р.н.)
  • рядовий запасу Владимир Несторович, доброволець (1977 р.н.)
29 квітня 1999
  • молодший сержант Предраг Мілянич (1977 р.н.)
  • рядовий запасу Живан Петрович (1966 р.н.)
  • рядовий Мілован Йованович (1977 р.н.)
  • рядовий Івіца Серафінович (1978 р.н.)
  • рядовий Лазар Тішма (1978 р.н.)
4 травня 1999
  • рядовий запасу Нікола Йосіч, доброволець (1956 р.н.)
5 травня 1999
  • взводний 1-го класу Предраг Міланович (1970 р.н.)
  • рядовий запасу Деян Місирлич (1976 р.н.)
  • рядовий Дарко Милошевич (1978 р.н.)
6 травня 1999
  • лейтенант Александр Джурович (1974 р.н.)
  • взводний 1-го класу Горан Трифунович (1973 р.н.)
  • рядовий Славко Крунич (1978 р.н.)
  • молодший сержант Саша Коматович, контрактник (1972 р.н.) — пропав без вісти
  • єфрейтор Владан Станойлович, контрактник (1974 р.н.) — пропав без вести
9 травня 1999
  • рядовий Бобан Міленкович (1978 р.н.)
11 травня 1999
  • рядовий Ізет Чолакович (1977 р.н.)
  • рядовий Роберт Стошич (1976 р.н.)
  • рядовий Милан Євтович (1978 р.н.)
  • рядовий Боян Йованович (1978 р.н.)
  • рядовий Олівер Таричич (1977 р.н.)
  • рядовий Владімір Джорджевич (1978 р.н.)
  • рядовий Саша Василевич (1979 р.н.)
  • рядовий Драган Маринкович (1978 р.н.)
  • молодший сержант запасу Мілан Кенич (1974 р.н.)
  • рядовий запасу Міладін Доганджич (1960 р.н.)
  • рядовий Саша Шкилевич (1971 р.н.)
13 травня 1999
  • рядовий запасу Раде Антонич (1976 р.н.)
  • молодший сержант Боян Радойкович (1977 р.н.)
16 травня 1999
  • рядовий Зоран Іліч (1977 р.н.)
19 травня 1999
  • старший лейтенант ВС РФ Віталій Глібович Булах, доброволець ЗС Югославії (1965 р.н.)
  • рядовий запасу Зоран Веселич, доброволець (1972 р.н.)
  • рядовий запасу Драги Лаліч, доброволець (1965 р.н.)
20 травня 1999
  • рядовий Радіша Іліч (1978 р.н.)
21 травня 1999
  • рядовий запасу Срджан Спасоєвич (1974 р.н.)
3 червня 1999
  • рядовий запасу Любомир Роміч, доброволець (1949 р.н.)
6 червня 1999
  • рядовий запасу Владислав Булатович (1974 р.н.)

За югославськими даними, АВК втратила близько 200 убитими, близько 80 % убитих членів АВК — косовські албанці (точна частка албанців з Албанії та Македонії не встановлена). Сербами також називаються два солдати країн НАТО, убиті в бою — француз Арно П'єр (1971 р.н.) та італієць Франческо Джузеппе Бідер (1961 р.н.) — і алжирець Мурад Мухаммед Алія, який бився на боці албанців; стверджується про знищення 5 танків сухопутних сил Албанії. Албанці стверджують про загибель не менше 113 солдатів АВК у боях за Кошаре.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Графіті в Ниші із зображенням учасників бою: Івана Васоєвича, Предрага Леоваца, Деяна Мітича та Драгана Грубича

Події присвячено кілька документальних фільмів РТС, у тому числі фільм з елементами реконструкції «Військові вісті з Кошари» (серб. Ratne priče sa Košara)[31]. У районі Нові-Бєлград названо вулиця[sr] на честь загиблих у боях солдатів.

14 червня 2020 року режисер Бальша Джього[sr] та сценарист Джьордже Милосавлевич[sr] оголосили про майбутній початок зйомок художнього фільму про події в Кошарі[32][33].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Janina di Giovanni. Madness Visible; A Memoir of War. — A&C Black, 2012. — С. 22.
  2. ↑ KLA shock at Nato blunder. The Guardian. 24 травня 1999. Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 2 липня 2020.
  3. ↑ ピルは種類で使い分け！賢く使って「できる」女性になろう。[недоступне посилання з 04. 2020]
  4. ↑ Mitrovica odaje počast palim mučenicima u bici na Košarama - KoSSev. Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 2 липня 2020.
  5. ↑ Muhamet Çetta. Me UÇK-në në Koshare: nga vija e parë të frontit dhe nëpër Kosovën e pasluftës : 3. — Prishtina : Faik Konica, 2003. — С. обложка.
  6. ↑ HEROJSTVO KOJE SE NE MOŽE ZABORAVITI (серб.). Prokuplje na dlanu. 23 червня 2016. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.
  7. ↑ Steele, 1999.
  8. ↑ а б Musa Gjakova (9 квітня 2017). Rrëfimi për Kosharen (алб.). Telegrafi.com. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 23 травня 2018. Brigada 138 në krye me komandantin Agim Ramadani kishte arritur ta thyente kufirin me vetëm 136 ushtarë në njësi të veta.
  9. ↑ Gashi, 2006, с. 158—159.
  10. ↑ Pesëmbëdhjetë vjet nga Beteja e Koshares. Telegrafi. 9 квітня 2014. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 9 листопада 2015.
  11. ↑ Na današnji dan počela bitka na Košarama – poginulo 108 pripadnika VJ. Građanin. 9 квітня 2015. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 2 липня 2020.
  12. ↑ а б A Kosovo Chronology - War In Europe. PBS. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 2 липня 2020.
  13. ↑ Mondo, 2016.
  14. ↑ Građanin, 2015.
  15. ↑ Кошаре, неиспричана прича на YouTube (с 23:40)
  16. ↑ а б Knaus et al., 2017, с. 205.
  17. ↑ Washingtonpost.com: NATO Gives Air Support to KLA Forces (англ.). The Washington Post. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 травня 2018.
  18. ↑ Demaj, 2003, с. 79–80.
  19. ↑ “THE HELL OF KOSHARE”- THE DAY WHEN “300 HUNDRED SERBIAN SPARTANS” STOOD UP AGAINST NATO… (англ.). Serbian FBReporter in English. 11 квітня 2015. Архів оригіналу за 15 травня 2018. Процитовано 15 травня 2018.
  20. ↑ KOSOVO: KOSHARE: KLA FIGHTERS ON PATROL на YouTube
  21. ↑ Haradinaj: NATO bombardoi qëllimisht kazermën e UÇK-së në Koshare (Video) – Almakos.com. web.archive.org. 13 квітня 2021. Процитовано 18 квітня 2024.
  22. ↑ Nardulli et al., 2002.
  23. ↑ Jelena Đondović (24 березня 2019). BOG MI JE DAO DA KOMANDUJEM NEBESKIM HEROJIMA Ispovest čoveka koji je vojevao najkrvavije bitke na Kosovu! Da su Šiptari tada probili Košare, pili bi kafu u Beogradu (серб.). alo.rs. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.
  24. ↑ STAREŠINA SA TRI RATNA SRCA (серб.). Krug. 19 квітня 2017. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 2 липня 2020.
  25. ↑ а б в г НЕБЕСКИ СТРАЖАРИ, погинули припадници Војске Југославије у реону карауле Кошаре током 1998. и 1999. године. СВЕ НА ЈЕДНОМ МЕСТУ (серб.). srpskaistorija.com. 15 травня 2019. Архів оригіналу за 3 жовтня 2021. Процитовано 3 жовтня 2021.
  26. ↑ S OVOG BOJA, MAJKO, POVRATKA MI NEMA! Ovo je spisak svih poginulih junaka sa Košara (FOTO) (серб.). espreso.rs. 14 травня 2019. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 жовтня 2021.
  27. ↑ «Ад Кошары»: 17 лет спустя. Info-Balkan.ru. 10 квітня 2016. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 23 липня 2018.
  28. ↑ КОЛИКО СМО СЕ ОДУЖИЛИ ЈУНАЦИМА: Три улице за хероје са Кошара! (серб.). iskra.co. 25 квітня 2016. Архів оригіналу за 12 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.
  29. ↑ Сербские герои Косова на Кошарах (рос.). kosovo-front.ru. 14 квітня 2020. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.
  30. ↑ Predsednik SRJ od 24. marta do danas, u šest navrata, dodelio oko 4.200 odlikovanja (серб.). Glas javnosti. 19 липня 1999. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  31. ↑ Ratne priče sa Košara на YouTube
  32. ↑ Radmila RADOSAVLjEVIĆ (14 червня 2020). U našoj epopeji o Košarama nema mržnje: Reditelj Balša Đogo o snimanju drame koje počinje, simbolično, na Vidovdan (серб.). Вечерние новости. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  33. ↑ Sećanje na Košare, dvadeset godina kasnije (серб.). Радио и телевидение Сербии. 9 квітня 2019. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

ЗМІ[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битва_на_Кошарах&oldid=42341454