Бодончар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бодончар
монг. ᠪᠣᠳᠤᠨᠴᠠᠷ
Alân Qû'â et ses fils.jpeg
Народився 970 рік
Громадянство Монголія Монголія
Мати Алан-гоа
Діти Habich Baghaturd

Бодончар, Бодончар Мунгхаг («Бодончар-простак») — в міфології монгольських народів син Алан-гоа, праматері монголів-нірун[ru] («власне монголів»), легендарний засновник роду Борджигін, предок Чингісхана.

Біографія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Згідно з монгольським істориком Х. Перлее, Бодончар народився в 970 році[1]. Після смерті чоловіка, Добун-Мергана[ru], Алан-гоа, будучи незаміжньою, народила трьох синів: Бугу-Хадагі, Бухату-Салчжі і Бодончара. Старші брати (що народилися від Добун-Мергана), Бельгунотай і Бугунотай, стали підозрювати, що ці діти могли народитися від слуги в будинку Алан-Гоа, вихідця з роду Мааліх-баяуд.[2]

Дізнавшись про це, Алан-Гоа зібрала синів і розкрила походження Бодончара і двох його братів; згідно її розповіді, їхнім батьком була вимпромінююча світло жовта людина, «посланець неба», який щоночі приходив до Алан-гоа через димник юрти; на ранок незнайомець йшов, «у подобі жовтого пса»[3]. Існує припущення, що під «жовтою людиною» слід розуміти Наран-тенгрі — божество-творець Сонця, яке особливо шанувалося в монгольській міфології. Крім того, з «жовтою людиною» монголи часто порівнюють сонячні промені. Згадка про жовтого пса, ймовірно, свідчить про шанобливе ставлення Алан-гоа до легендарного прабатька монголів Борте-Чіно[ru]; оскільки серед монгольських народів слово вовк є табуйованим, до нього використовуються такі епітети, як «Хангайська», «степова» або «жовта собака».[4]

Незважаючи на це, деякі дослідники, такі як П. Рачневський, дотримуються версії походження Борджигинів від Мааліх-баяудайського слуги[5]; Е. І. Кичанов також вважає цю версію допустимою[6][7]. Е. І. Кичанов, в свою чергу, припустив, що батько Бугу-Хадагі, Бухату-Салчжі і Бодончара міг бути киргизького походження. При цьому дане припущення спростовується сучасними дослідженнями генетиків, в яких зазначається належність предків Борджигинів до гаплогрупи C2[ru][8]. Гаплогрупа C2, як зазначено в роботах з популяційної генетики, маркує демографічну експансію монголомовних популяцій Центральної Азії.[9]

Подальше життя. Нащадки[ред. | ред. код]

Після смерті матері брати почали ділити майно, при цьому нічого не залишивши Бодончару. Відкочувавши від них, Бодончар оселився в урочищі Балчжун-Арал і став займатися соколиним полюванням; часом, не маючи їжі, Бодончар був і зовсім змушений стріляти в загнаних вовками звірів і харчуватися вовчими недоїдками. Коли по річці Тунгелік підкочувало плем'я, Бодончар став щодня приходити в їхнє стійбище. Пізніше, будучи знайденим братами, Бодончар разом з ними здійснив набіг на це плем'я, що не мало володаря, і підкорив його, зробивши полонених людей своїми рабами.[10]

Синами Бодончара були Хабічев-Багатур і Баарідай, що дав початок роду Баарін[ru][11]. Від Джадарая, прийомного сина Бодончара, пішов рід Джадаран[ru][12]; з цього роду походив Джамуха — спочатку побратим, а потім головний противник Чингісхана в об'єднанні монгольських племен. Від другого сина, Чжоуредая, пішов рід Чжоуред[13]. Брати Бодончара, Бельгунотай, Бугунотай, Бугу-Хадагі і Бухуту-Салчжі заснували роди Бельгунот[ru], Бугунут[ru], Хатагін[ru] і Салджіут[ru] відповідно; сам же Бодончар став родоначальником Борджигинів.[14]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гумилёв Л. Н. [1] — М. : Айрис-пресс, 2002. — С. 98. — ISBN 5-8112-0021-8. Архівовано з джерела 27 жовтня 2020
  2. [2] Архівовано з джерела 19 липня 2019
  3. [3] Архівовано з джерела 19 липня 2019
  4. Чингисиана: свод свидетельств современников / Пер., сост. и коммент. А. Мелехина. — М. : Эксмо, 2009. — 728 с. — (Тайны древних цивилизаций) — 5000 прим. — ISBN 978-5-699-32049-3.
  5. Ratchnevsky P. Činggis-khan: Sein Leben und Wirken. — Münchener Ostasiatische Studien, Bd. 32. Wiesbaden, 1983.
  6. Кычанов Е. И. Жизнь Темучжина, думавшего покорить мир. Чингис-хан: личность и эпоха. — М. : Издат. фирма «Восточная литература», 1995. — С. 16, 255. — 20000 прим. — ISBN 5-02-017390-8.
  7. Монголын нууц товчоо [Архівовано 18 травня 2022 у Wayback Machine.]. — 1995. — С. 198.
  8. Распространенность мужских линий «чингизидов» в популяциях Северной Евразии // Генетика. — 2007. — Т. 43, вип. 3 (12 серпня). — С. 422—426. — ISSN 0016-6758. Архівовано з джерела 21 березня 2019. Процитовано 23 листопада 2020.
  9. Харьков В. Н. Структура и филогеография генофонда коренного населения Сибири по маркерам Y-хромосомы. Автореферат. — Томск, 2012. — С. 31.
  10. [4] Архівовано з джерела 19 липня 2019
  11. [5] Архівовано з джерела 19 липня 2019
  12. [6] Архівовано з джерела 19 липня 2019
  13. [7] Архівовано з джерела 19 липня 2019
  14. [8] Архівовано з джерела 19 липня 2019

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Кичанов Е. І. Жизнь Темучжина, думавшего покорить мир. Чингис-хан: личность и эпоха. — М. : Издат. фирма «Восточная литература», 1995. — С. 10, 15, 16, 17, 20, 49, 50, 57, 82. — 20000 прим. — ISBN 5-02-017390-8.
  • Лубсан Данзан. Алтан Тобчи. Золотое сказание. Перевод Н.П. Шастиной / Румянцев Г.Н. — Москва : Наука, 1973. — 440 с.
  • Монгольский обыденный изборник / Перевод С. А. Козіна // Сокровенное сказание. Монгольская хроника 1240 г. ЮАНЬ ЧАО БИ ШИ.. — М.-Л. : Издательство АН СССР, 1941. — Т. I (12 серпня). Архівовано з джерела 7 червня 2019. Процитовано 23 листопада 2020.
  • Неклюдов С. Ю. Бодончар // Мифы народов мира : энциклопедия. — М. : Российская энциклопедия, 1994. — Т. 1 (12 серпня). — С. 180. — ISBN 5-85270-016-9.
  • Неклюдов С. Ю. Бодончар // Мифы народов мира : энциклопедия. В 2 т./ под ред. С. А. Токарева. — репринт. изд.. — М. : Научное издательство «Большая Российская энциклопедия»; Дрофа, 2008. — Т. 1 (12 серпня). — С. 180. — ISBN 978-5-358-04213-1.
  • Рашид ад-Дін. Сборник летописей / Перевод с персидского Л. А. Хетагурова, редакция профессора А. А. Семенова. — М., Л. : Издательство АН СССР, 1952. — Т. 1, кн. 1. Архівовано з джерела 19 жовтня 2019
  • Чингисиана: свод свидетельств современников / Пер., сост. и коммент. А. Мелехина. — М. : Эксмо, 2009. — 728 с. — (Тайны древних цивилизаций) — 5000 прим. — ISBN 978-5-699-32049-3.
  • Ratchnevsky P. Činggis-khan: Sein Leben und Wirken. - Münchener Ostasiatische Studien, Bd. 32. Wiesbaden, 1983.