Бойко Олег Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про російського підприємця. Про Юрія Бойка див. Бойко Юрій Анатолійович.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойко.
Бойко Олег Вікторович
Народився 28 вересня 1964(1964-09-28) (59 років)
Москва, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність підприємець, інвестор, виробник
Alma mater Московський авіаційний інститут

Бойко Олег Вікторович (28 вересня 1964(1964-09-28), Москва) — російський олігарх, підприємець, інвестор, засновник і голова наглядової ради інвестиційної групи Finstar Financial Group[1][2], продюсер.[3]

Створена Бойком група Finstar Financial Group включає активи у 30 країнах у сфері фінансових технологій, цифрових послуг та онлайн-кредитування. Серед непрофільних активів Бойка: Рів Гош та Ritzio International. Бойко — співвласник Fashion TV[4]. Засновник Фонду підтримки паралімпійського спорту Параспорт[5].

№ 68 серед російських мільярдерів за версією Forbes 2022 року зі статками $1,3 млрд[6].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 28 вересня 1964 року в Москві[1].

1996 року Бойко отримав травму хребта, станом на 2016 пересувався за допомогою електроскутера[7].

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив школу фізико-математичного профілю[8]. Має чорний пояс із карате[9].

1981 року[1] вступив до Московського авіаційного інституту за спеціальністю радіоелектроніка. З 1982 по 1986[1] працював у обчислювальному центрі Московського університету ім. Ломоносова[10]. 2006 року закінчив РАНХіГС[11].

Підприємнитство[ред. | ред. код]

Логотип Finstar Financial Group

Перші гроші Бойко заробив у школі, організувавши секцію з карате[9]. 1988 року створив кооператив з торгівлі ПЕОМ та розробки та реалізації математичних програм для ЕОМ[2].

1990—1993 — створив мережу магазинів об'єднаних у ЗАТ «Концерн „ОЛБІ“» («Олег Бойко Інвестмент») та мережу OLBI-Diplomat, які торгують за дебетовими валютними картками. 1994 року АТВТ «ОЛБІ-Дипломат» (входить до концерну ОЛБІ) випустила акції, та на руки видавалися не вони, а «Свідоцтва про депонування однієї звичайної акції», доходу за ними не гарантували, а розмір дивідендів мали визначати щорічні збори акціонерів[12]. 1995 року в компанії виникли проблеми через банк «Національний кредит», які виникли на тлі загальної кризи у банківській сфері [13] [14]. Збори про рішення виплати дивідендів не проводилися, виплати з акцій було припинено[15]. Одночасно в офісах компанії «ОЛБІ-Дипломат» та банку «Національний кредит» було припинено викуп акцій. У листопаді 2002 р. Арбітражний суд Москви виніс рішення про визнання АТВТ «Олбі-Дипломат» банкрутом[16].

Володів часткою у виданні Известия. З 1994 входив до ради директорів ГРТ і наглядової ради Сбєрбанку[10]. 1990—1995 — власник банку «Національний кредит», який згодом продав[15][7].

1996 року Бойко з партнерами заснував інвестиційну групу Finstar Financial Group[17]. Серед найбільш значущих активів у різний час значилися Євразхолдінг, латвійський банк Baltic Trust Bank, міжнародна розважальна мережа Ritzio Entertainment Group і парфумерно-косметична мережа Рів Гош[18][19][20].

В 1999 разом з Олександром Абрамовим створив[21] ВАТ Євразхолдінг і до березня 2004 був там головою ради директорів. В 2004 Бойко продав свою частку (25 %) за 600 млн доларів[15].

2002 року[21] з партнерами створив Ritzio Entertainment Group[2] на базі московської мережі ігрових салонів «Вулкан», 2006 року став президентом компанії. Ritzio Entertainment перетворилася на найбільший гральний холдинг Східноїх Європи, вона володіє гральними залами в Німеччині, Румунії та Хорватії.

2007 року купив 75 % акцій мережі Рів Гош. Із 71 регіональної філії 48 були розташовані в Санкт-Петербурзі[22]. Протягом п'яти років мережа «Рів Гош» стала другим за величиною рітейлером на ринку парфумерії та косметики Росії із 190 магазинами середньою площею 200—300 м², розташованих у 40 містах Росії. У 2012 році підприємець продав 51 % акцій Августу Мейєру та Дмитру Костигіну. Учасники ринку оцінили операцію на суму близько 300 млн доларів[23][24].

2009—2010 — Finstar Financial Group інвестував у лотерейний бізнес. 2010 року Спортлото, кінцевий бенефіціар якого — Бойко, отримало держконтракт на проведення двох тиражних та 10 безтиражних лотерей на підтримку Олімпійських та Паралімпійських зимових ігор у Сочі 2014 року. Згодом Бойко продав Спортлото Сбєрбанку, що належав йому[25].

У 2014 році компанія «Спортбет», що володіє букмекерською ліцензією № 1 в Росії, змінила власників на групу європейських інвесторів, що розвивають розважальний сектор, у тому числі і букмекерський. До початку 2014 року Бойко продав усі лотерейні та букмекерські активи в Росії та за кордоном[26].

У 2012 році структури Бойка інвестували в латвійську компанію 4finance і придбали 75 %[27]. Траст, підконтрольний сім'ї Бойка, на початку 2015 року знизив свою частку в 4finance з 75 % до 49 %[15][17].

2015 року компанія Finstar вклала 15 млн євро в фінську компанію Euroloan Group. У 2016 році Finstar спільно з Holtzbrinck Ventures інвестували 31,5 млн євро в німецьку онлайн-платформу кредитування Spotcap, що надає кредитні послуги малому та середньому бізнесу.

У квітні 2017 року Бойко заявив про намір інвестувати у фінтех-бізнеси та R&D напрямок портфельних компаній групи $150 млн протягом наступних 5 років[28]. Працюватиме з фінансовими стартапами Finstar через дочірню компанію FinstarLabs, яка є R&D-центром. На початку 2017 року офіс FinstarLabs відкрився у Берліні. У компанію вже вкладено $30 млн[29].

Займався розвитком фінансово-інвестиційного напряму бізнесу, переважно у галузі фінансових послуг та технологій[30].

2013 року Finstar купила частку в Fashion TV, що керує 13 локальними телеканалами в різних країнах[4].

Продюсер фільму Місто гріхів 2: Жінка, заради якої варто вбивати[3] та режисерського дебюту Скарлетт Йоханссон — фільму за романом Трумена Капоте Літній круїз.

Санкції[ред. | ред. код]

У листопаді 2023 року Канада зняла санкції проти Бойка, не назвавши причин[31][32].

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Бойко заснував Фонд підтримки паралімпійського спорту «Параспорт»[5][33][34]. Керує Комісією з розвитку паралімпійського руху Росії при Російському паралімпійському комітеті. У 2022 році фонд став офіційним партнером російської команди на XIII Паралімпійських зимових іграх у Пекіні[35][36][37].

2014 — директор ток-шоу «Герої нашого часу»[38], яке знімали на XI зимових паралімпійських іграх у Сочі, шоу вели російський тележурналіст Олександр Любимов та білоруський шоумен із Comedy Club Вадим Галигін. 1 жовтня 2015 року Бойко увійшов до Комітету з розвитку Міжнародної спортивної федерації ампутантів та колясочників IWAS. Федерація IWAS є співзасновником Міжнародного паралімпійського комітету та співзасновником паралімпійських ігор. Про це призначення оголосив президент спортивної федерації Пол де Пас напередодні засідання Генеральної асамблеї[39].

Під час пандемії COVID-19 2020 року Бойко надав допомогу понад 2000 спортсменам національних збірних з 28 видів паралімпійського спорту з більш ніж 35 суб'єктів Російської Федерації[40]. Цього ж року Бойко взяв участь у саміті філантропів Форбс 400[41].

2021 був головою комітету з розвитку паралімпійського руху при Паралімпійському комітеті Росії[42].

Суд проти Google[ред. | ред. код]

2019 року, за словами адвоката Олега Бойка Вадима Прохорова, бізнесмен звернувся до суду, коли в інтернеті з'явився «мінімум один анонімізований сайт», зареєстрований за межами Росії, який начебто містив недостовірну інформацію про Бойка. Суд визнав, що 11 фрагментів з сайту неправдивими[43].

За словами юриста, після цього до Google відправили звернення з проханням припинити видачу посилання на цей сайт, посилаючись на закон РФ «Про інформацію, інформаційні технології та захист інформації», згідно з яким пошуковик зобов'язаний припинити видачу інформації, яка є недостовірною або неактуальною. Результатів це не принесло[43].

У лютому 2021 року Гагарінський суд Москви відхилив позов Бойка до Google. Суд визнав, що Google.ru не може відповідати за інформацію, розміщену в інтернеті третіми особами, а сам поширенням інформації не займається. У позові Бойко вимагав припинити видачу посилань, в обґрунтуванні вимог Бойко вказував, що суд уже визнав цю інформацію такою, що не відповідає дійсності[44][45].

У серпні Бойко подав скаргу на рішення відхилити його позов до Другого касаційного суду. В результаті в жовтні рішення скасували та відправили на новий розгляд[44][45]. У грудні 2021 року Олег Бойко через суд домігся від Google видалення з пошукової видачі сайту, де, як він стверджує, міститься недостовірна інформація про нього[43]. Пізніше Google подав апеляційну скаргу на це рішення. Однак у серпні 2022 року Московський міський суд після розгляду скарги визнав обґрунтованою вимогу до Google LLC видалити з результатів пошуку на прізвище та ім'я позивача посилання на сайти, визнані судом недостовірними[46][47].

Статки[ред. | ред. код]

З 2005 року входить до рейтингу 100 найбагатших бізнесменів Росії за версією Forbes з місцями з 31-го по 78-е (№ 78 2014 року)[1] та статком 550—1500 млн доларів ($1,35 млрд 2014 року[1]). У лютому 2019 посідав 1561 місце в списку найбагатших людей світу за версією Forbes з особистим статком у 1400 млн доларів. На 2022 рік статки бізнесмена оцінюються в 1300 мільйонів доларів[1].

Родина[ред. | ред. код]

Розлучений, дітей немає[2][21].

Батько — Бойко Віктор Денисович, генеральний директор НВО «Зліт». Мати — Дочар Віра Павлівна, старший науковий співробітник Інституту лікарських рослин РАН.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж Бойко Олег Викторович (англ.). Forbes.ru. 15 квітня 2011. Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
  2. ↑ а б в г Олег Бойко в журнале Эксперт
  3. ↑ а б И. Просветов, А. Зеркалева (21 серпня 2014). Олег Бойко: «Кино — вещь до конца не просчитываемая». Forbes (рос.). forbes.ru. Архів оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  4. ↑ а б Ксения Болецкая (22 жовтня 2013). Олег Бойко покажет Fashion. Ведомости. Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
  5. ↑ а б 33 российских паралимпийцы собрали больше медалей, чем 175 олимпийцев. Forbes. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 11 квітня 2013.
  6. ↑ 88 российских миллиардеров. Рейтинг Forbes — 2022. Forbes.ru. 2022. Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 25 травня 2022.
  7. ↑ а б Кто есть кто: Олег Бойко (рос.). Rusbase. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 31 березня 2022.
  8. ↑ Миллиардер Олег Бойко в программе «Бизнес-секреты с Олегом Тиньковым» (17.04.2011).
  9. ↑ а б «Многие упускают один момент: нельзя слепо подражать кому-то» (англ.). Forbes.ru. 17 березня 2011. Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
  10. ↑ а б Олег Бойко [Архівовано 2013-12-03 у Wayback Machine.] в Справочнике персон Ведомости.
  11. ↑ РАНХиГС вошла в рейтинг вузов по числу выпускников-миллиардеров. Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 16 квітня 2019.
  12. ↑ Известные российские пирамиды. Gazeta.ru. 4 лютого 2003. Архів оригіналу за 30 січня 2007. Процитовано 25 травня 2022.
  13. ↑ Ханин, 2011, с. 118.
  14. ↑ Матовников, 2000.
  15. ↑ а б в г Ключевая ставка: миллиардер Олег Бойко мечтает создать глобального финтех-лидера | Миллиардеры (англ.). Forbes.ru. 13 лютого 2018. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 6 лютого 2019.
  16. ↑ АООТ "Олби-Дипломат". fedfond.ru. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
  17. ↑ а б Анастасия Ляликова. Миллиардер Олег Бойко инвестирует в финтех $150 млн [Архівовано 2023-04-14 у Wayback Machine.] // forbes
  18. ↑ «Евразхолдинг» лишился основателя. Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 16 квітня 2019.
  19. ↑ Baltic Trust Bank продан. Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 16 квітня 2019.
  20. ↑ Russian gaming billionaire eyes expansion plans. Архів оригіналу за 9 січня 2020. Процитовано 16 квітня 2019.
  21. ↑ а б в Олег Бойко [Архівовано 2013-02-06 у Wayback Machine.] в версии 2010 года Forbes.
  22. ↑ 30 богатейших женщин России [Архівовано 2023-04-18 у Wayback Machine.]. Forbes
  23. ↑ Олег Бойко остался без косметики. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 16 квітня 2019.
  24. ↑ Олег Бойко продал 51 % сети «Рив Гош» экс-совладельцам «Ленты» [Архівовано 2023-04-14 у Wayback Machine.] // forbes.ru
  25. ↑ Бойко продал «Спортлото». Архів оригіналу за 6 жовтня 2015. Процитовано 15 вересня 2015.
  26. ↑ Тотализатор на Центральном московском ипподроме перешел под контроль государства. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 15 вересня 2015.
  27. ↑ Дмитрий Яковенко, Антон Вержбицкий (13 лютого 2018). Ключевая ставка: миллиардер Олег Бойко мечтает создать глобального финтех-лидера. Forbes.ru. Архів оригіналу за 8 березня 2019. Процитовано 31 березня 2022.
  28. ↑ Albert Khabibrakhimov (25 квітня 2017). Экс-владелец сети казино «Вулкан» Олег Бойко решил дополнительно инвестировать в финтех-стартапы $150 млн. vc.ru. Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
  29. ↑ Finstar Олега Бойко вложит в финтех-стартапы $150 млн. Firrma.ru. Архів оригіналу за 26 червня 2017. Процитовано 1 червня 2017.
  30. ↑ Почему российские игорные зоны так и не заработали за 10 лет. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 20 лютого 2019.
  31. ↑ Canada, Global Affairs (5 жовтня 2023). Regulations Amending the Special Economic Measures (Russia) Regulations. GAC. Процитовано 20 листопада 2023.
  32. ↑ Канада зняла санкції з російського олігарха Бойка. РБК-Украина (укр.). Процитовано 20 листопада 2023.
  33. ↑ Официальный сайт Фонда «Параспорт». Архів оригіналу за 27 листопада 2013. Процитовано 11 квітня 2013.
  34. ↑ С прицелом на Лондон [Архівовано 2013-12-02 у Wayback Machine.], Российская газета, 8.12.2012 г.
  35. ↑ Фонд "Параспорт" стал партнером команды ПКР на Играх в Пекине. РИА Новости Спорт. 9 лютого 2022. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  36. ↑ Валерий Спиридонов (9 лютого 2022). Официальный партнер. Фонд «Параспорт» поддержит наших спортсменов на Играх. Аргументы и Факты. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  37. ↑ Павел Чернышов (9 лютого 2022). Фонд Олега Бойко «Параспорт» предусмотрел денежные призы российским паралимпийцам, которые займут 4-5 места. Комсомольская Правда. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  38. ↑ Телеканал РБК открывает Паралимпийские игры новым ток-шоу. 7 квітня 2014. Архів оригіналу за 9 березня 2014. Процитовано 24 червня 2014.
  39. ↑ Олег Бойко вошел в состав Комитета по развитию Международной спортивной федерации ампутантов и колясочников IWAS. paralymp.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 жовтня 2015.
  40. ↑ ПКР передаст медицинские маски российским паралимпийцам [Архівовано 2020-11-29 у Wayback Machine.], ria.ru
  41. ↑ Why Social Responsibility in Business Matters Now More Than Ever [Архівовано 2020-11-30 у Wayback Machine.], ibtimes.com
  42. ↑ Владислав Гордеев (20 серпня 2021). Миллиардер Олег Бойко продал яхту и самолет. РБК. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  43. ↑ а б в Миллиардер Олег Бойко выиграл иск против Google. РБК. 15 грудня 2021. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 1 квітня 2022.
  44. ↑ а б Кассационное производство. Суд РФ. 2021. Процитовано 1 квітня 2022.
  45. ↑ а б Суд отклонил иск бизнесмена Бойко к Google, просившего удалить сведения о его связи с ОПГ. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021. // ТАСС
  46. ↑ Суд принял сторону бизнесмена Олега Бойко в споре с Google. Lenta.RU (рос.). Архів оригіналу за 2 листопада 2022. Процитовано 2 листопада 2022.
  47. ↑ Информация по делу № 33-27498/2022. mos-gorsud.ru. Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 2 січня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойко_Олег_Вікторович&oldid=41376072