Радіоелектроніка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Радіоелектро́ніка — галузь науки і техніки, яка охоплює теорію, методи створення та використання пристроїв для передавання, приймання та перетворення інформації за допомогою електромагнітної енергії.

Термін «радіоелектроніка» з'явився в 50-х роках 20 століття і є до певної міри умовним. Радіоелектроніка охоплює радіотехніку і електроніку, в т. ч. напівпровідникову електроніку, мікроелектроніку, квантову електроніку, ІЧ техніку, хемотроніку, оптоелектроніку, акустоелектроніку, кріоелектроніку та ін Р. тісно пов'язана, з одного боку, з радіофізикою, фізикою твердого тіла, оптикою і механікою, а з іншого - з електротехнікою, автоматикою, телемеханікою і обчислювальною технікою.[1]

Методи та засоби радіоелектроніки знаходять широке застосування у радіозв'язку, космічній техніці, системах дистанційного керування, радіонавігації, автоматиці, обчислювальній техніці, радіолокації, військовій техніці, в побутовій техніці тощо. Продукцією радіоелектроніки є радіоелектронна апаратура.

Сфера використання радіоелектроніки безперервно розширюється, проникаючи в економіку, промислове виробництво, сільське господарство, медицину, транспорт та в інші області людської діяльності.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Основи радіоелектроніки : Навч. посіб. для студ. вищ. техн. навч. закл. / Ю. Я. Бобало, Р. І. Желяк, М. Д. Кіселичник, Б. А. Мандзій, В. М. Якубенко; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - Л., 2002. - 456 c.