Большаков Костянтин Аристархович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Большаков Костянтин Аристархович
Konstantin Bolshakov.gif
Народився 26 травня (7 червня) 1895
Москва, Російська імперія
Помер 21 квітня 1938(1938-04-21) (42 роки)
Розстрільний полігон «Комунарка», Ленінський район, Московська область, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, СРСР
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність поет
Alma mater Миколаївське кавалерійське училище[d]
Володіє мовами російська

Костянти́н Ариста́рхович Большако́в (* 26 травня 1895, Москва— † 21 квітня 1938) — російський поет, прозаїк.

Народився в сім'ї аптекаря. 1913 року закінчив 7-у московську гімназію, але, ще будучи гімназистом, дебютував збіркою віршів і прози «Мозаїка» (1911), ще дуже наслідувальною. Вступив до юридичного факультету Московського університету, тоді ж опублікував літографовану поетичну збірку «Le futur», яку було конфісковано за звинуваченням у аморальності (причиною були не так самі вірші, як художнє оформлення, зроблене Н. Гончаровою та М. Ларіоновим, з якими він, до речі, приятелював і навіть сам займався живописом у їхньому стилі). Ще одна збірка Большакова того ж, 1913 року — «Серце в рукавичці». Вона вийшла у видавництві «Мезонін поезії» і знаменувала вже остаточний перехід автора до поетики футуризму, але своєрідного: не так спрямованого в майбутнє, як зосередженого на естетизації сучасності, в першу чергу — аксесуарів модерного міського побуту; тут позначився вплив уже не Бальмонта (як у першій збірці), а радше Кузміна з його підвищеною увагою до «чарівних дрібниць». Проте в метафорах, рітмиці вірша, неологізмах цей напрямок був цілком футуристичним (аналіз вірша Большакова, зроблений визначним дослідником поетики Михайлом Гаспаровим, довів його близькість до вірша Маяковського; британський дослідник російського футуризму В. Марков назвав цей напрямок «футуристичним дендизмом»).

Большаков послідовно був близьким до кількох футуристичних угруповань: «Мезонін поезії», «Гілея», «Центрифуга».

Восени 1914 року Большаков облишив навчання в університеті та вступив до військового училища. Від 1915 року на фронті. Військовий досвід відобразився у його творах періоду Першої світової війни: «Сонце наприкінці льоту», «Королева Мод» і особливо — в антивоєнній «Поемі подій» (1916; значні цензурні купюри в цьому виданні відновлено автором лише в рукопису; повний текст читацькому загалу невідомий).

Після Лютневої революції працював у часописі «Путь освобождения» (орган Московської ради солдатських депутатів). Від 1918 командир у Червоній армії; воював. Наприкінці Громадянської війни був військовим комендантом Севастополя.

Пізніше виступав переважно як прозаїк. Автор збірки оповідань «Путь прокажённых» (1927), романів «Сго́ночь» (1927), «Бегство пленных, или История страданий и гибели поручика Тенгинского пехотного полка Михаила Лермонтова» (1929), «Маршал сто пятого дня» (1936; вийшла тільки перша книга — «Построение фаланги»).

15 вересня 1937 року[1] Большакова заарештували, а 21 квітня 1938 року розстріляли.

10 листопада 1956 року Військова колегія Верховного суду СРСР реабілітувала Большакова[1], а 10 грудня того ж року його посмертно відновили в Спілці письменників СРСР[джерело?].

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ю. М. Гельперин. Большаков Константин Аристархович // Русские писатели. 1800—1917. Москва: Наука, 1990, т. 1, с. 308–309.
  • Н. А. Богомолов. Большаков, Константин Аристархович // Краткая литературная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1978, т. 9, стлб. 138.

Примітки[ред. | ред. код]