Борисо-Глібський жіночий монастир (Водяне)
| Борисо-Глібський жіночий монастир УПЦ (МП) | |
|---|---|
.JPG) Борисо-Глібський жіночий монастир УПЦ (МП) | |
| 49°47′16″ пн. ш. 36°20′57″ сх. д. / 49.78778° пн. ш. 36.34917° сх. д.Координати: 49°47′16″ пн. ш. 36°20′57″ сх. д. / 49.78778° пн. ш. 36.34917° сх. д. | |
| Тип споруди | церква і жіночий монастир |
| Розташування |
 Україна, с. Водяне (Зміївський район) |
| Початок будівництва | 1997 |
| Належність | Українська православна церква (Московський патріархат), Ізюмська єпархія, Зміївський благочинний округ |
| Єпархія | Ізюмська єпархія УПЦ МП |
| Епонім | Борис і Гліб |
  Борисо-Глібський жіночий монастир (Водяне) (Україна) | |
 | |
 Борисо-Глібський жіночий монастир у Вікісховищі | |
.jpg){kind=spacer}
Борисо-Глібський жіночий монастир УПЦ (МП) — православний монастир Ізюмської єпархії УПЦ МП. Розташований в селі Водяне, Зміївський район, Харківська область; в заплаві річки Уда, на її правому березі.
Заснування монастирю[ред. | ред. код]
Затверджений рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви 15 квітня 1997 року . Першою настоятелькою новоутвореного монастирю стала монахиня Серафима (Санталова) [1], духовним пастирем став ігумен Севатіан (Щербаков). Керівництво монастирем Серафими було нетривалим, вона звільнила посаду внаслідок хвороби. 30 грудня того ж року новою настоятелькою призначена монахиня Марія Магдалина (Кашкіна).
У травні 1997 р. в монастирі почало відправлятись богослужіння.
20 липня 1997 під час Божественної Літургії в храмі обителі чудесним чином оновилася ікона Спаса Нерукотворного. 28 жовтня 1997 Священний Синод УПЦ ухвалив вважати цю ікону Спаса Нерукотворного чудотворною.
У 2012 році Монастир відійшов від Харківської і Богодухівської єпархії до новоутвореної Ізюмської єпархії Української православної церкви (МП).
Храми[ред. | ред. код]
Храм в ім'я страстотерпців Бориса і Гліба[ред. | ред. код]
Існуючий в наш час храм, було побудовано в 1905 р. на місці старої дерев'яної церкви побудованої в 1700 (1711) році. У 1932 р. храм був закритий. Під час Німецько-радянської війни деякий час був діючим (1942—1943 рр.). У 1991 році зроблено спробу відновлення храму. У 1995—1996 р. настоятелем храму ієромонахом Севастіаном (Щербаковим) проводились відновлювальні та реставраційні роботи. Храм був знову відкритий.
Храм Преображення Господнього[ред. | ред. код]
11 квітня 2010 вікарієм Харківської єпархії архієпископом Ізюмським Онуфрієм (Легким) освячено місце під будівництво храму на честь Преображення Господнього.
Настоятельниці монастирю[ред. | ред. код]
- 15.04.1997-30.12.1997 Серафима (Санталова) – Монахиня.
- 30.12.1997-3.03.2002 Марія Магдалина (Кашкіна) – Монахиня. В 1999 році їй надано сан ігумені.
- 3.03.2002-29.06.2004 Серафима (Мерлан) – Монахиня.
- 29.06.2004-30.06.2013 знову Марія Магдалина (Кашкіна) – Ігуменя.
- з 30.06.2013 Ангеліна (Нечаїва)
Духовний пастир, настоятель Борисо-Глібського храму[ред. | ред. код]
- 13.05.1997 Севастіан (Щербаков). Ієромонах.
Адміністративне підпорядкування[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Православная Энциклопедия. Борисоглебский в честь Покрова Пресвятой Богородицы Женский Монастырь [Архівовано 14 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Торжество в Борисо-Глебской обители [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Змиевский Свято-Борисо-Глебский женский монастырь [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Свято-Борисо-Глібський жіночий монастир, офіційний сайт
Джерела[ред. | ред. код]
- Плигун О. Свято-Борисо-Глібський жіночий монастир. 2007. — 64 с.
- Парамонов А.Ф. Православні храми та монастирі Харківської губернії. Альбом-каталог — Харків «Харківський приватний музей міських маєтків», 2007 — 350 с. — ISBN 978-966-8246-73-9
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Журнал №3 засідання Св. Синоду УПЦ від 15.04.97
|
Це незавершена стаття про православ'я. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |