Будинок немовлят (Запоріжжя)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександрівська, 7

Буди́нок немовля́т (Будинок малятка) у Запоріжжі — будинок дитини, в якому під час Голодомору 1932—1933 років померло понад 700 дітей.

Знаходиться за адресою: вулиця Олександрівська, 7 (до Другої світової війни — вулиця Рози Люксембург). Нині в будинку — держказначейство Олександрівського району і ветеринарна лікарня. Будинок — особняк 19 століття, пам'ятка архітектури місцевого значення.

У 1993 році в місцевій газеті «Наше місто» директор обласного держархіву Олександр Тедеєв опублікував статтю, в якій зазначено: «У Будинку малюків, який містився по вулиці Рози Люксембург, 7, протягом двох тижнів, з 5 по 15 травня 1933 року, від виснаження померло 35 діточок віком від 3 місяців до 3 років»[1]

Краєзнавець на громадських засадах Анатолій Пеньок протягом двох років виписував із книги реєстрації актів цивільного стану населення Сталінського району довідки про смерть немовлят зі вказівкою одного й того ж місця: "Будинок малятка на вул. Рози Люксембург, 7" або "Будинок малятка" без адреси, але з тими самими прізвищами лікарів, які тут працюють[2]. Акти, підписані одними і тими ж двома прізвищами без посад та ініціалів «медпрацівників Будинку немовлят» — Холодна і Фількова. Усього з травня 1932 по листопад 1933 (включно) загинуло 788 дітей. Пік припав на кінець весни — початок літа 1933: у травні — умирає 108 дітей, у червні — 119, липні — 112.[1]

Протягом багатьох років Анатолій Пеньок і Валентина Земляченко добивалися відкриття меморіальної дошки на будинку. 20 листопада 2014 року на клопотання Запорізької обласної організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода» виконавчий комітет Запорізької міської ради приймає рішення «Про встановлення меморіальної дошки з метою увічнення пам'яті дітей, померлих під час Голодомору 1932—1933 років». Напис на дошці — «На цьому місці у Будинку немовлят за адресою: вул. Рози Люксембург, 7/26 під час Голодомору 1932—1933 років померло понад 700 дітей»[3]

Свідок Голодомору - Анна Нужна[ред. | ред. код]

Зафіксовані свідчення Анни Нужної (1928 р.н.) яка перебувала у Будинку немовляти і змогла вижити.[4]

«Батька посадили в тюрьму, їх розкулачили, а мама привезла їх сюди у Запоріжжя до дядьків, а сама десь поїхала. Дядько взяв їх, привів на базар, залишив їх двох – Ніну і Марію, і сказав, щоб нікому не казали свої прізвище», – переповідає спогади своєї тітки Анна Нужна.

На жаль, до наших днів не дійшло жодних документів, які б зафіксували життя малюків у запорізькому будинку немовляти, не має і свідків тих подій, тому на сьогодні для істориків спогади родини Нужних чи не єдине свідчення про те, що коїлося у стінах установи.

«Діти були голі, вимазані зеленкою…Ніна – меншенька, їй було два роки, там захворіла. Тьотя казала: «Я не відходила від неї, поки вона не вмерла». Я її запитала: «А на чому лежала Ніна? Ліжко, ковдра, подушка? Що було?». А вона каже: «На дошках, голих дошках». Не було нічого, ні подушки, ні простирадла. Каже: «Голі дошки». Коли запитала, чим їх годували, вона опустила голову, а потім подивилась на мне і каже: «Це було таке, що його не можна було назвати їжею», – розоповідає Анна Нужна.

Жінка додає: «Коли діти вмирали, вони всі підходили до вікна і дивились. Вона казала, що перед дитячим будинком був виритий (чи він там і був) дуже глибокий рівчак. І каже: кидали мертвих дітей туди і зверху присипали землею».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Микола Нечипоренко (10 квітня 2009 року). Будинок немовлят — конвеєр смерті. «Сільські вісті». 
  2. Ольга Боглевська (28 січня 2009). Леся Українка померла... двічі. Будинок смерті на Рози Люксембург, 7. "День". 
  3. Про встановлення меморіальної дошки з метою увічнення пам’яті дітей, померлих під час Голодомору 1932-1933 років (№ 445). Запорізька міська рада, виконавчий комітет. 2014-11-20. Архів оригіналу за 2016-11-25. Процитовано 2015-11-29. 
  4. У роки Голодомору в запорізькому будинку немовляти померло понад 700 дітей. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-11-25.