Державна казначейська служба України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Державна казначейська служба України
(ДКС України)
Загальна інформація
Країна  Україна
Попередні відомства Державне казначейство України
Штаб-квартира 01601 м.Київ; вул. Бастіонна, 6
Річний бюджет 4 635 501 900 ₴[1]
Відповідальний міністр Міністр фінансів України
Голова ДКСУ Тетяна Слюз
Код ЄДРПОУ 37567646
treasury.gov.ua
Мапа

Державна казначейська служба України (до 28.03.2011 р. — Державне казначейство України) — центральний орган виконавчої влади України, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

Діяльність служби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Історія[ред. | ред. код]

Указом Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 р. № 335 зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента від 27 січня 1999 р. № 70/99 та від 15 лютого 1999 р. № 173/99, з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті України було створено Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 346 «Про ліквідацію урядових органів» Державне казначейство України було ліквідовано. Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011 «Про Положення про Державну казначейську службу України», було затверджено відповідне Положення та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України — урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

6 грудня 2016 року хакерська атака на урядові сайти (Держказначейства України, Пенсійного фонду, мінфіну[2] та інших) і на внутрішні мережі держорганів призвела до масштабних затримок бюджетних виплат.[3][4] 7 грудня Кабмін виділив 80 млн гривень для захисту від хакерів.[4][5] 40 млн — для закупки мережевого обладнання Мінфіну і ще 40 — для Держказначейства.[5]

Керівник[ред. | ред. код]

Слюз Тетяна Ярославівна з 16 квітня 2014 р.[6]

Структура[ред. | ред. код]

  • Адміністративно-господарський відділ
  • Відділ державних закупівель
  • Відділ забезпечення діяльності Голови
  • Відділ координації роботи органів Державного казначейства України
  • Відділ мережі та зведених показників бюджету
  • Департамент бухгалтерського обліку операцій державного бюджету
  • Департамент видатків державного бюджету
  • Департамент інформаційних технологій
  • Департамент консолідованої фінансової звітності
  • Департамент методології з обслуговування бюджетів, бухгалтерського обліку та звітності
  • Департамент міжбюджетних відносин
  • Департамент обслуговування кошторисів головних розпорядників коштів та інших клієнтів
  • Планово-фінансове управління
  • Сектор режимно-секретної роботи
  • Управління бюджетних надходжень
  • Управління внутрішнього фінансового контролю і аудиту
  • Управління захисту інформації
  • Управління обслуговування боргових зобов'язань держави
  • Управління організації діловодства та контролю виконавської дисципліни
  • Управління персоналу
  • Управління платіжної системи
  • Управління фінансових ресурсів
  • Юридичне управління
  • Регіональні управління

Завдання[ред. | ред. код]

Основними завданнями Казначейства України є:

  1. внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів
  2. реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів

Правова основа[ред. | ред. код]

Казначейство в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, зокрема Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011 «Про Положення про Державну казначейську службу України» [1], декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також наказами Міністерства фінансів України.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://zakon.rada.gov.ua/laws/file/text/110/f530966n246.xlsx
  2. Хакеры взломали сайт Госказначейства. Архів оригіналу за 9 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016. 
  3. Щодо роботи інформаційно-телекомунікаційної системи Казначейства. Урядовий портал. 6 грудня 2016. Архів оригіналу за 10 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016. 
  4. а б Україна програє кібервійну. Хакери атакують державні фінанси. Економічна правда. 9 грудня 2016. Архів оригіналу за 10 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016. 
  5. а б Минфин и Госказначейство получат 80 миллионов на защиту от хакеров [Архівовано 9 грудня 2016 у Wayback Machine.], 7 грудня 2016
  6. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2014 року № 360-р «Про призначення Слюз Т.Я. Головою Державної казначейської служби України».
  7. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року № 1102-р «Про призначення Дуди В.П. першим заступником Голови Державної казначейської служби України».
  8. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2020 року № 1444-р «Про призначення Стародубцевої Л.В. заступником Голови Державної казначейської служби України».
  9. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2020 року № 1273-р «Про призначення Кузнєцова В.С. заступником Голови Державної казначейської служби України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації».
  10. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2021 року № 1544-р «Про звільнення Кузнєцова В. С. з посади заступника Голови Державної казначейської служби України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Основи казначейської справи: Навч. посіб. / І. В. Форкун, Н. Л. Фролова. — Л. : Новий Світ — 2000, 2011. — 477 c.

Посилання[ред. | ред. код]