Будлянський Михайло Власович
Михайло Власович Будлянський (пом. 1790) — малоросійський шляхтич другої половини XVIII століття, син бунчукового товариша Власа Климовича Будлянського й Агафії Григорівни Розумовської, гетьманський небіж. Сестри, Марина і Марфа, пошлюбили Данила Апостола (1761) і Григорія Солонину (1 липня 1772) відповідно[1].
Своїм рангом Влас Будлянський сповна завдячував шурину, єлизаветинському фавориту Олексію Розумовському, який забрав сина Михайла до Санкт-Петербурга і поселив у домі разом з іншими племінниками та племінницями. Гувернерами до них приставили такого собі п. Носке й мадам Шмідт, яку також називали Йоганною[2]. 1756 р. юнак мешкав в Аничковому палаці.
5 вересня 1751 М. Будлянський був пожалуваний в камер-юнкери до великого князя Петра Федоровича, 10 лютого 1758 дістав чин камергера, а в 1768 — таємного радника; генерал-майор (з 28 грудня 1761). Після палацового перевороту 1762 р. Михайло за дорученням К. Розумовського повіз до України кількатисячний наклад маніфесту Катерини Олексіївни про сходження на престол. Документ було зачитано в глухівській церкві св. Миколая, а згодом всі присутні — генеральна старшина, урядники та духовенство — зложили присягу[3][4].
Будлянський час від часу подибується на сторінках камер-фур'єрських журналів, як-от 29 вересня 1773 р., коли на урочистостях з нагоди весілля цесаревича Павла Петровича з Наталією Олексіївною ніс кінець шлейфу імператрициної мантії[5]. За довголітню службу він сподобився ордена св. Анни[6], 1783 р. вийшов у відставку[7].
У 1758 одружився з єдиною донькою генерального осавула Петра Валькевича Софією, яка принесла з собою значний посаг. Чималою була і батьківська спадщина. В справі про дворянство Михайла міститься список його (крім жінчиних) маєтностей, на яких жило 3339 селян чоловічої статі й 3273 жіночої, найперш у Прилуцькім полку[8]. Будлянському, зокрема, належали села Чемер, Жилин Млин, частина Козар й Срібного[9], останнє ж завдяки вирощуванню тютюну, названого на честь власника «камергеркою», стало центром тютюнової промисловості Малоросії. З-поміж іншого, колишній сановник утримував кріпацький оркестр, капельмейстером якого був італієць Бабі. Залишив по собі синів Олексія й Петра[10].
- ↑ Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. — Київ : «Стилос», 2009. — С. 49, 349. — ISBN 978-966-8009-84-6.
- ↑ Васильчиков, 1880, с. 72-73.
- ↑ Васильчиков, 1880, с. 299.
- ↑ Путро О.І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення XVIII ст.). Частина 1. — Київ : М-во культури і туризму України, Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв, 2008. — С. 91-92. — ISBN 978-966-8683-99-2.
- ↑ Описание торжества высокобрачнаго сочетания его императорскаго высочества благовернаго государя цесаревича и великаго князя Павла Петровича с ея императорским высочеством благоверною государынею великою княгинею Наталиею Алексеевною, счастливо совершившегося 1773 года, сентября в 29 день. — СПб, 1773. — С. 6.
- ↑ Письма и записки императрицы Екатерины Второй к графу Никите Ивановичу Панину / Екатерина II. — Москва : В Унив. тип, 1863. — С. 69.
- ↑ Камер-фурьерский церемониальный журнал 1783 года. — Санкт-Петербург, 1882. — С. 585.
- ↑ Лазаревский А. М. Очерки старейших дворянских родов Черниговской губернии // Записки Черниговского губернского статистического комитета. — 1868. — С. 145.
- ↑ Описи Київського намісництва 70—80-х років XVIII cт.: Описово-статистичні джерела / АН УРСР. Археогр. комісія та ін.: Упоряд. Г. В. Болотовата ін.; Редкол.: Н. С. Сохань (відп. ред.) та ін. — Київ : Наук. думка, 1989. — С. 249, 253. — ISBN 5-12-000656-6.
- ↑ Васильчиков, 1880, с. 192.
- Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. — Киев, 1908. — Т. 1: А–Д. — С. 116-117.
- Васильчиков А.А. Семейство Разумовских. Том 1. — СПб : Типография М. М. Стасюлевича, 1880. — Т. 1. — 486 с.