Василенко Володимир Харитонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Харитонович Василенко
Народився 25 травня (7 червня) 1897(1897-06-07)
Російська імперія Київ, Російська імперія
Помер 19 грудня 1987(1987-12-19) (90 років)
Москва, СРСР СРСР
Поховання Кунцевське кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Національність Українець
Alma mater Київський медичний інститут
Галузь наукових інтересів медицина, терапія
Заклад Перший московський державний медичний університет імені І. М. Сеченова
Вчене звання професор, академік
Науковий ступінь доктор медичних наук
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня

Володимир Харитонович Василенко (25 травня (7 червня) 1897(18970607), Київ19 грудня 1987, Москва) — радянський терапевт, академік Академії медичних наук СРСР (1957), член Президії АМН СРСР (1957—1960), академік-секретар відділення клінічної медицини АМН СРСР (1960—1966), Герой Соціалістичної Праці (1967).

Біографія[ред.ред. код]

Володимир Харитонович Василенко народився 25 травня (7 червня) 1897(18970607) в Києві. У 1917 році закінчив гімназію. Вступив до Київського медичного інституту, який закінчив у 1922 році. Протягом 12 років працював і формувався як клініцист, під керівництвом Феофіла Яновського і Миколи Стражеско. У факультетській терапевтичній клініці Київського медичного інституту Василенко працював асистентом і доцентом. У 1935 році Василенко був обраний завідувачем кафедри терапії Київського інституту удосконалення лікарів, одночасно продовжував працювати в Інституті клінічної медицини під керівництвом Миколи Стражеско. У 1940 році захистив докторську дисертацію «Материалы об обмене веществ при хронической недостаточности кровообращения».

Перші роки німецько-радянської війни Василенко провів в Уфі в евакуації, де працював доцентом в Башкирському медичному інституті і консультантом в евакогоспіталях. З травня 1943 року Василенка перебував у діючій армії на фронтах німецько-радянської війни. З цього ж часу він — головний терапевт Північно-Кавказького, потім I-го Українського фронтів.

У 19451947 роках головний терапевт Львівського військового округу та Прикарпатського військового округу.

З 5 березня 1948 по 1987 рік завідував кафедрою пропедевтики внутрішніх хвороб I-го Московського медичного інституту ім. І. М. Сєченова. Головний терапевт IV-го управління Міністерства охорони здоров'я СРСР (19481957). У листопаді 1952 року — головний терапевт Кремлівської лікарні — Василенко був заарештований у зв'язку з «Справою лікарів». Він був одним з небагатьох, хто не підписав інкримінованих йому звинувачень. Після смерті Йосипа Сталіна, Василенко повернувся на роботу в клініку.

З 1952 року — редактор журналу «Клінічна медицина». У 1950-х роках Василенко ставить ще одне завдання — відродити радянську гастроентерологію. З 1957 року — член президії Академії медичних наук СРСР. У 1961 році він створює лабораторію гастроентерології, на базі якої в 1967 році виник Всесоюзний науково-дослідний інститут гастроентерології, об'єднаний з кафедрою і клінікою пропедевтики внутрішніх хвороб. У 19671974 роках Володимир Харитонович Василенко директор, створеного ним, Всесоюзного НДІ гастроентерології Міністерства охорони здоров'я СРСР.

Жив у Москві на Новослобідський вулиці, 57/65. Похований на Кунцевському кладовищі.

Наукова робота[ред.ред. код]

Автор понад 200 наукових праць, в тому числі монографій і підручників. Науковий напрямок багатогранний, але особливе місце в ньому займали проблеми кардіології. Разом з академіком Стражеско запропонував класифікацію недостатності кровообігу, прийняту XII Всеоюзним з'їздом терапевтів (1935). Розвинув вчення про міокардіодістрофії та пороки серця. Вніс значний внесок в актуальні проблеми гастроентерології, патології нирок, легеневої системи. Виховав велику групу клініцистів.

Твори[ред.ред. код]

  • «Клиническое значение определения ароматических соединений крови и мочи при заболеваниях почек», // «Терапевтический архив», 1927, т. 5, вып. 1
  • «Непосредственная аускультапия диастолической фазы сердца», // «Врачебное дело», 1934, № 9
  • «Метод клінічного діагнозу», // «Медичний журнал», 1934, т. 4, № 2
  • «Азотистий обмін при хронічній недостатності кровообігу», Київ, 1941
  • «Принципы организации терапевтической помощи в условиях фронта», 1944
  • «Крупозное воспаление легких», Киев. 1947
  • «Внутренние болезни» (совм. с др.), 7-е изд. М., 1954, 504 с.;
  • «Болезнь пищевода», 1971
  • «Приобретенные пороки сердца», Киев, 1972, 304 с.;
  • «Ахалазия кардии», М., 1976, 280 с. (соавт.: Суворова Т. А., Гребнев А. Л.);
  • «Болезни желудка и двенадцатиперстной кишки», М., 1981, 342 с.;
  • «Введение в клинику внутренних болезней», М., 1985, 255 с.

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ст., медалями.

Посилання[ред.ред. код]