Стражеско Микола Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Дмитрович Стражеско
Стражеско Микола.JPG
Народився 17 (29) грудня 1876(1876-12-29)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 27 червня 1952(1952-06-27) (75 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
гострий інфаркт міокарда
Поховання
Могила Стражеска М. Д.JPG :
Лук'янівське кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Alma mater Київський університет святого Володимира
Галузь наукових інтересів терапія
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медичних наук
Науковий керівник Василь Образцов
Відомі учні Олександр Айзенберг
Анатолій Міхньов
Володимир Ельберг
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1947
Орден Леніна — 1943 Орден Леніна — 1947 Орден Трудового Червоного Прапора — 1944
Орден Трудового Червоного Прапора — 1945 Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Орден Святої Анни 2 ступеня
2 ст.
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
2 ст.
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
3 ст.

Страже́ско Мико́ла Дми́трович (17 [29] грудня 1876(18761229), Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — 27 червня 1952, Київ, Українська РСР, СРСР) — український терапевт, доктор медицини (з 1904 року), професор1907 року), заслужений діяч науки УРСР (з 27 травня 1934 року)[1], академік АН УРСР1934 року), академік АН СРСР1943 року), дійсний член АМН СРСР1944 року), Герой Соціалістичної Праці1947 року). Батько біохіміка Дмитра Миколайовича Стражеска.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1876 року в Одесі (нині Одеська область, Україна) у родині юриста. Середню освіту здобув у Одеській гімназії. У 1899 році з відзнакою закінчив медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Працював у Київській міській і Олександрівській лікарнях.

З 1902 року — у Військово-медичній академії в Санкт-Петербурзі. Тут під керівництвом академіка Івана Павлова провів експериментальні дослідження в галузі фізіології кишок, викладені в докторській дисертації в 1904 році.

З 1904 року — старший ординатор у терапевтичній клініці Київського університету Св. Володимира (тепер бульвар Тараса Шевченка, 17).

В 19071919 роках — професор Київського жіночого медичного інституту. Водночас у 19081919 роках — приват-доцент Київського університету Св. Володимира і в 19171919 роках — завідувач терапевтичного відділення Київської міської лікарні. У 19191922 роках — завідувач кафедри Новоросійського університету, з 1922 року — Київського медичного інституту. Керував клінічним відділенням Інституту експериментальної біології та патології, з 1934 року — Інституту клінічної фізіології АН УРСР.

В 19361941 роках — директор створеного ним Українського науково-дослідного інституту клінічної медицини. У роки німецько-радянської війни — консультант евакуаційних госпіталів, керував дослідженнями в Центральному госпіталі Радянської армії, вивчав проблему сепсису ран, розробляв нові засоби боротьби з ним.

Жив у Києві на Великій Підвальній вулиці, 5 (тепер Ярославів Вал), у 19431952 роках — на Володимирській вулиці, 48а[2].

Надгробок Миколи Стражеска
Меморіальна дошка видатним хірургам і терапевтам Київського медичного інституту. Встановлена на будинку факультетських клінік Київського медичного інституту (Київ, бульвар Тараса Шевченка, 17). Викрадена 2016 року.

Помер 27 червня 1952 року. Похований у Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 13-1, ряд 3, місце 13). Надгробок з білого мармуру у вигляді стели до якої прикріплена дошка з сірого граніту з барельєфом Миколи Стражеска. Напис «Н. Стражеско». З тилу напис: «Академик Н. Д. Стражеско. 1876–1952». Автори надгробка архітектор Авраам Мілецький і скульптор Іван Кавалерідзе; встановлений у 1953 році[3]. Поруч поховання дочки вченого та його дружини.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

1909 року спільно з Василем Образцовим уперше у світі поставив прижиттєвий діагноз тромбозу судин серця.

Особливу увагу приділяв клінічно-експериментальному вивченню патології органів кровообігу, розробив вчення про функціональну недостатність кровообігу, спільно з В. Василенком створив класифікацію недостатності кровообігу.

Автор більш ніж 100 наукових праць, присвячених різноманітним питанням клініки й лікування внутрішніх хвороб. В опублікованій ним спільно з Василем Образцовим статті «Симптомологія та діагностика тромбозу вінцевих артерій серця» (1910), уперше у світі було дано розгорнутий опис різних клінічних форм інфаркту міокарда та виявлено його основну патогенетичну ланку, що принесло йому світове визнання.

Монографії:

  • «Основи фізіологічної діагностики захворювань черевної порожнини» (1924);
  • «Основи фізичної діагностики захворювань порожнини шлунка» (1924) та інші.

Пам'ять[ред.ред. код]

пам'ятник
меморіальна дошка на Саксаганського
меморіальна дошка на Володимирській

Його ім'я носить Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска» в Києві. У його приміщенні на вулиці Народного ополчення, 5 міститься меморіальний музей вченого. Поруч із інститутом у 1977 році встановлено пам'ятник академіку (бронза, лабрадорит; скульптор Іван Шаповал, архітектор Ірфан Шемседінов)[4].

У 1961 році в Жовтневому (тепер Солом'янському) районі міста Києва на честь Миколи Стражеска названо вулицю (колишня Любецька).

У Києві академіку встановлено дві меморіальні дошки:

З 1991 року НАН України щорічно присвоює Премію НАН України імені М. Д. Стражеска за видатні наукові роботи в галузі лікування внутрішніх хвороб, кардіології. Існує Медаль М. Д. Стражеска «За заслуги в охороні здоров'я».

Класифікація серцевої недостатності названа на честь її розробників Миколи Стражеска та Володимира Василенка. Стетоскоп Стражеска виставлено в Національному музеї історії України

2006 року Національний банк України викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету на честь Миколи Стражеска номіналом 2 гривні.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сайт Національної академії наук України
  2. «Вулиці Києва. Довідник». УЕ, Київ-1995
  3. Пантеон зодчих Лук'янівського некрополю. Біографічний довідник. — К. : «З-Медіа», 2008. — С. 98. — ISBN 96696-254-2-4.
  4. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  5. Захопливий Київ
  6. Захопливий Київ

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]