Угринчук Василь Миколайович

Угринчук Василь Миколайович
Василь Угринчук у віці 53 роки
Народився	25 березня 1899(1899-03-25) Мамаївці, Кіцманський повіт, Герцогство Буковина, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер	21 квітня 1983(1983-04-21) (84 роки) Лужани
Країна	Долитавщина  ЗУНР  УНР  Румунія  СРСР
Діяльність	військовослужбовець, діяч культури, фотограф, хорист
Alma mater	Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Членство	Союз

Угринчук Василь Миколайович (25 березня 1899, Мамаївці — 21 квітня 1983, Лужани) — громадсько-культурний діяч, стрілець УГА, організатор військового спротиву румунській окупації Буковини за часів ЗУНР.

Дитинство

Народився в селі Нові Мамаївці повіт Кіцмань на Буковині (тепер с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької обл.) в селянській сім'ї Миколи Угринчука та Марії, уродженої Кравчук.

З 1910/1911 навчального року навчався в 2-ій українсько-німецькій державній гімназії в Чернівцях. В листопаді 1918 року будучи учнем 8-го класу гімназії, долучився до загону українських добровольців (командир четар Василь Кавуля).

Військова служба та полон

У 1918 році був комендантом нафтоскладу на Жучці (тепер район Чернівців), де під його командою перебувало 6-7 військових. Брав участь у Буковинському Віче, де голосував за приєднання до України.

13 листопада 1918 року організовував збройну відсіч передовим загонам румунської армії біля залізничної станції в селі Лужани на Кіцманщині. Потрапив в полон після припинення 14 листопада 1918 року збройного опору румунам за наказом галицької військової команди та від'їздом основної частини загону в Галичину. Протягом тижня разом з вісьмома українськими добровольцями утримувався в поліційному арешті, згодом на 2-му поверсі гарнізонного арешту в Чернівцях. Зумів втекти з-під арешту та перебратися до Снятина, де вступив до лав УГА. Румунським військовим трибуналом заочно був засуджений до страти. Виконував гарнізонну службу в Снятині, згодом воював на протипольському фронті біля Дрогобича. В боях біля міста Гвоздець потрапив в польський полон. Після втечі з полону повернувся в 1919 році на Буковину, де був поновно заарештований румунською жандармерією. Потрапив під амністію, яку було проголошено для всіх засуджених за збройну боротьбу проти Румунії в листопаді 1918 року.

Звільнений в'язниці навесні 1920 року, в липні 1920 року закінчив з відзнакою українську державну гімназію у Чернівцях та вступив на юридичний факультет Чернівецького університету. Член українського академічного товариства «Союз». Після закриття румунською владою УАТ «Союз» наприкінці 1921 року був арештований. Проти багатомісячного ув'язнення безвинного студента Угринчука в 1922 році протестувала віденська та харківська преса. Не зумів завершити вищі студії через брак коштів.

Громадська діяльність

Мешкав в Нових Мамаївцях, працюючи фотографом. Організатор хорів у буковинських селах, актор самодіяльних українських театральних гуртків в довколишніх з Мамаївцями селах Лужани, Шипинці, Шубранець, Ревна-Стрілецький Кут і Ленківці, куди доїжджав велосипедом. Один з організаторів «Свята Героїв» в с. Стрілецький Кут 20 липня 1928 рокую В селі Нові Мамаївці керував не лише заснованим ним в 1929 році чоловічим хором, але й церковним хором та драматичним гуртком. Як диригент чоловічого хору в Нових Мамаївцях 20 травня 1934 року отримав 3-ю премію на конкурсі селянських хорів товариства «Буковинський Кобзар».

В еміграції

В середині 1920-х років виїхав до міста Пятра-Нямц в Румунії, де в липні 1926 року переслідувався за листування з комуністичним діячем з Мамаївців І. Клевчуком. З 1932 року перебував під наглядом румунської сиґуранци. У 1937 році заарештований і засуджений на 20 років ув'язнення за звинуваченням у шпигунстві на користь СРСР. Після звільнення з в'язниці восени 1944 року, повернувся на Буковину.

Останні роки

В післявоєнний час був внесений за № 1273 до списку борців-антифашистів Румунії в 1917—1944 рр.

Помер у селі Лужани 21 квітня 1983 року, похований там же на сільському цвинтарі.

Див. також

• Буковинське віче
• Анексія Буковини Румунією
• Бій на станції Лужани

Джерела

• Тв.:Угринчук В. Спогад січового стрільця з Лужан. / О. Добржанський, В. Старик. Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914—1921 рр.). Одеса, 2008. — С. 949—955.

• Володимир Старик. Енциклопедія ЗУНР. Т.4. — С.138-139

Література

• Румунське пекло. // «Вісті ВУЦВК». — 1922. — 29 липня.; Свято героїв в Стрілецькім-Куті. // «Рідний Край». — 1928. — 5 серпня.;

• Управитель хорів. // «Час». — 1930. — 19 жовтня.; К. Рік 1918 на Буковині: Уривок зі споминів. // «Літопис Червоної Калини». — 1933. — Ч.  12. — Грудень. — С. 3-4.;

• Буковина, її минуле і сучасне. Париж-Філадельфія-Детройт, 1956. — С. 319, 880.;  

• О. Добржанський, В. Старик. Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914—1921 рр.). Одеса, 2008. — С. 23, 297—298, 941—943.

• Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 11 від листопада 1938 року. Ст.12-13 [Архівовано 20 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч.12 від грудня 1933 р. Ст.3-4 [Архівовано 20 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Старик В., Добржанський О. Бажаємо до України! — Одеса: Маяк, 2008. — 1168 с. ISBN 978-966-587-166-8
• Старик, Володимир (2009). Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921. Чернівці: Прут. с. 168+184. ISBN 978-966-560-389-4.
• Preutu, Cristina & Bogdan, Ceobanuș Prezența armatei române în Bucovina la sfârșitul anului 1918 și începutul anului 1919 [Архівовано 7 березня 2022 у Wayback Machine.]; Annals of the Academy of Romanian Scientists Series on History and Archaeology Volume 11, Number 1/2019; pp. 52-82