Угринчук Василь Миколайович
| Угринчук Василь Миколайович | |
|---|---|
 Василь Угринчук у віці 53 роки | |
| Народився | 25 березня 1899 Мамаївці, Кіцманський повіт, Герцогство Буковина, Долитавщина, Австро-Угорщина |
| Помер | 21 квітня 1983 (84 роки) Лужани |
| Країна |  Долитавщина ЗУНР УНР.svg){kind=small} Румунія СРСР |
| Діяльність | військовослужбовець, діяч культури, фотограф, хорист |
| Alma mater | Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича |
| Членство | Союз |
Угринчук Василь Миколайович (25 березня 1899, Мамаївці — 21 квітня 1983, Лужани) — громадсько-культурний діяч, стрілець УГА, організатор військового спротиву румунській окупації Буковини за часів ЗУНР.
Народився в селі Нові Мамаївці повіт Кіцмань на Буковині (тепер с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької обл.) в селянській сім'ї Миколи Угринчука та Марії, уродженої Кравчук.
З 1910/1911 навчального року навчався в 2-ій українсько-німецькій державній гімназії в Чернівцях. В листопаді 1918 року будучи учнем 8-го класу гімназії, долучився до загону українських добровольців (командир четар Василь Кавуля).
У 1918 році був комендантом нафтоскладу на Жучці (тепер район Чернівців), де під його командою перебувало 6-7 військових. Брав участь у Буковинському Віче, де голосував за приєднання до України.
13 листопада 1918 року організовував збройну відсіч передовим загонам румунської армії біля залізничної станції в селі Лужани на Кіцманщині. Потрапив в полон після припинення 14 листопада 1918 року збройного опору румунам за наказом галицької військової команди та від'їздом основної частини загону в Галичину. Протягом тижня разом з вісьмома українськими добровольцями утримувався в поліційному арешті, згодом на 2-му поверсі гарнізонного арешту в Чернівцях. Зумів втекти з-під арешту та перебратися до Снятина, де вступив до лав УГА. Румунським військовим трибуналом заочно був засуджений до страти. Виконував гарнізонну службу в Снятині, згодом воював на протипольському фронті біля Дрогобича. В боях біля міста Гвоздець потрапив в польський полон. Після втечі з полону повернувся в 1919 році на Буковину, де був поновно заарештований румунською жандармерією. Потрапив під амністію, яку було проголошено для всіх засуджених за збройну боротьбу проти Румунії в листопаді 1918 року.
Звільнений в'язниці навесні 1920 року, в липні 1920 року закінчив з відзнакою українську державну гімназію у Чернівцях та вступив на юридичний факультет Чернівецького університету. Член українського академічного товариства «Союз». Після закриття румунською владою УАТ «Союз» наприкінці 1921 року був арештований. Проти багатомісячного ув'язнення безвинного студента Угринчука в 1922 році протестувала віденська та харківська преса. Не зумів завершити вищі студії через брак коштів.
Мешкав в Нових Мамаївцях, працюючи фотографом. Організатор хорів у буковинських селах, актор самодіяльних українських театральних гуртків в довколишніх з Мамаївцями селах Лужани, Шипинці, Шубранець, Ревна-Стрілецький Кут і Ленківці, куди доїжджав велосипедом. Один з організаторів «Свята Героїв» в с. Стрілецький Кут 20 липня 1928 рокую В селі Нові Мамаївці керував не лише заснованим ним в 1929 році чоловічим хором, але й церковним хором та драматичним гуртком. Як диригент чоловічого хору в Нових Мамаївцях 20 травня 1934 року отримав 3-ю премію на конкурсі селянських хорів товариства «Буковинський Кобзар».
В середині 1920-х років виїхав до міста Пятра-Нямц в Румунії, де в липні 1926 року переслідувався за листування з комуністичним діячем з Мамаївців І. Клевчуком. З 1932 року перебував під наглядом румунської сиґуранци. У 1937 році заарештований і засуджений на 20 років ув'язнення за звинуваченням у шпигунстві на користь СРСР. Після звільнення з в'язниці восени 1944 року, повернувся на Буковину.
В післявоєнний час був внесений за № 1273 до списку борців-антифашистів Румунії в 1917—1944 рр.
Помер у селі Лужани 21 квітня 1983 року, похований там же на сільському цвинтарі.
- Тв.:Угринчук В. Спогад січового стрільця з Лужан. / О. Добржанський, В. Старик. Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914—1921 рр.). Одеса, 2008. — С. 949—955.
- Володимир Старик. Енциклопедія ЗУНР. Т.4. — С.138-139
- Румунське пекло. // «Вісті ВУЦВК». — 1922. — 29 липня.; Свято героїв в Стрілецькім-Куті. // «Рідний Край». — 1928. — 5 серпня.;
- Управитель хорів. // «Час». — 1930. — 19 жовтня.; К. Рік 1918 на Буковині: Уривок зі споминів. // «Літопис Червоної Калини». — 1933. — Ч. 12. — Грудень. — С. 3-4.;
- Буковина, її минуле і сучасне. Париж-Філадельфія-Детройт, 1956. — С. 319, 880.;
- О. Добржанський, В. Старик. Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914—1921 рр.). Одеса, 2008. — С. 23, 297—298, 941—943.
- Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 11 від листопада 1938 року. Ст.12-13 [Архівовано 20 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч.12 від грудня 1933 р. Ст.3-4 [Архівовано 20 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Старик В., Добржанський О. Бажаємо до України! — Одеса: Маяк, 2008. — 1168 с. ISBN 978-966-587-166-8
- Старик, Володимир (2009). Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921. Чернівці: Прут. с. 168+184. ISBN 978-966-560-389-4.
- Preutu, Cristina & Bogdan, Ceobanuș Prezența armatei române în Bucovina la sfârșitul anului 1918 și începutul anului 1919 [Архівовано 7 березня 2022 у Wayback Machine.]; Annals of the Academy of Romanian Scientists Series on History and Archaeology Volume 11, Number 1/2019; pp. 52-82
|
Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |