Верхньосалтівський археологічний комплекс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Верхньосалтівський археологічний комплекс
Городище в с. Верхній Салтів
Статус пам'ятка археології національного значення
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область, Чугуївський район
Населений пункт Верхній Салтів
Тип городище, катакомбний могильник
Історія
Датування середина VIII – середина XVIII ст. н. е.
Верхньосалтівський археологічний комплекс. Карта розташування: Україна
Верхньосалтівський археологічний комплекс
Верхньосалтівський археологічний комплекс

Верхньосалтівський археологічний комплекс — городище і катакомбний могильник, пам'ятка археології національного значення, охоронний № 200017-Н, взятий під охорону держави Постановою КМУ № 928 від 03.09.2009.

Датування[ред. | ред. код]

Середина VIII — середина XVIII ст. н. е.

Площа[ред. | ред. код]

Загальна площа городища ≈4,0 га, єдиного дворища ≈0,6 га. Територія могильників не визначена.

Розташування[ред. | ред. код]

Комплекс розташований на високому правому березі Сіверського Донця в селі Верхній Салтів Чугуївського району Харківської області. Городище розміщується у східній частині села, могильник — на північних околицях села.

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Городище згадується в писемних джерелах ще в середині 16 ст. Початок дослідженням поклали роботи Миколи Макаренка[1] (1905 р.) та Василя Бабенко[2] (1906). В середині 20 ст. (1947—1948 рр.) їх відновив Семен Семенов-Зусер[3]. Масштабні роботи проводилися загоном Р. І. Ветштейн, яка працювала в складі експедиції ІА УРСР на чолі з Дмитром Березовцем[4]. У 1997—2002 роботи на городищі проводила Н. В. Чернігова[5] (1997 р. — в складі Середньовічної експедиції Харківського педуниверситету ім. Г. С. Сковороди під загальним керівництвом В. В. Колоди[6], а з 1998 — самостійна експедиція ХНУ ім. В. Н. Каразіна). У 2004 р. невеликі роботи провів Г. Є. Свистун[7], який керував окремим дослідницьким загоном Середньовічної експедиції Харківського педуніверситету (загальний керівник — В. В. Колода). На початку нашого століття проводилися ґрунтознавчі дослідження (В. В. Колода, Ф. М. Лисецький, Ю. Г. Чендєв).

Опис[ред. | ред. код]

Археологічний комплекс в с. Верхній Салтів складається із городища та катакомбного могильника. Городище має в плані вид сегменту, обмеженого зі сходу лінію берега Печенізького водосховища, а із західного за північного боків — глибоким яром. Із півночі на південь дугою йдуть три захисні лінії ранньосередньовічного укріплення, створеного за системою «рів — ґрунтовий вал». Два зовнішні вали були суто ґрунтовими, поверх яких створювалася в закладній техніці дерев'яна стіна. Внутрішня лінія оборони — цитадель — мала кам'яно-ґрунтову основу валу, поверх якого була дерев'яна конструкція, яка мала додаткове глиняне обмазування.  Захисна лінія фортеці нового часу (17 століття) із частоколом та дерев'яними вежами була поставлена на середню лінію ранньосередньовічної оборони. Додаткова зовнішня захисна лінія збереглась лише рештками рову у своїй північній частині.

На теперішній час на городищі досліджено ≈1500 м2, рештки оборонних споруд, виявлено 6 жител та ряд господарчих ям, що відносяться до періоду салтівської археологічної культури (середина VIII — середина X ст.)

Потужність культурного шару на різних ділянках дворища сягає 80 см, він слабо насичений артефактами салтівської культури та слобожанського часу. Рештки захисних споруд збереглися фрагментарно (головним чином у північній частині). Вали зараз мають висоту 1-1,5 м, рови збереглися на глибину до 1 м.

В катакомбному могильнику територіально виділено (локалізовано чотири частини (могильник-I — могильник-IV). Зараз найбільш доступним для дослідження є так званий Могильник-V, який розташований практично на північній околиці с. Верхній Салтів (вздовж східного борту Нетечинського яру) за 700 м на захід від городища[4].

Сучасне використання[ред. | ред. код]

З XIX ст. східні схили яру, що відрізав узвишшя з городищем від плато, починають забудовуватися приватними садибами, а з кінця XX ст. приватна забудова починається і на самому дворищі городища (на цитаделі).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Макаренко Н. Е. Отчёт об археологических исследованиях в Харьковской и Воронежской губерниях в 1905 г. / Н. Е. Макаренко // Известия археологической комиссии. — 1906. — Вып. 19.
  2. ↑ Бабенко А. В. Раскопки катакомбного могильника в Верхнем Салтове, Волчанского уезда, Харьковской губ. / В. А. Бабенко // Труды Харьковской комиссии по устройству XIII Археологического съезда в г. Екатеринославе. — Харьков: Печатное дело, 1905. — С. 547—577.
  3. ↑ Семенов-Зусер С. А. Дослідження Салтівського могильника / С. А. Семенов-Зусер // Археогічні пам'ятки УРСР. — 1952. — Т. 3. — С. 271—284.
  4. ↑ а б Колода В. В. Паспорт об'єкта культурної спадщини. Верхньосалтівський археологічний комплекс: городище, могильник катакомбний / ОКЗ «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини». — 2016.
  5. ↑ Чернигова Н. В. Исследование Верхнесалтовского городища / Н. В. Чернигова // АВУ 2000—2001. — Київ: ІА НАН України, 2002. — С. 254—256.
  6. ↑ Колода В. В. Исследование раннесредневековых катакомбных погребений близ с. Верхний Салтов в 1996 г. / В. В. Колода //  Хазарский альманах. — Киев–Харьков, 2004. — Т. 3. — С. 213—241.
  7. ↑ Свистун Г. Е. Фортификация городища Верхний Салтов / Г. Е. Свистун // Степи Европы в эпоху средневековья. — Хазарское время. — Сборник научных работ. — Донецк: ИА НАН України–ДонНУ, 2009. — Т. 7. — С.459–478.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  1. Аксёнов В. С. Обряд обезвреживания погребённых в Верхнесалтовском и Рубежанском могильниках Салтово-маяцкой культуры / В. С. Аксёнов // Российская археология. — 2002а. — № 3. — С. 98–104.
  2. Аксёнов В. С. К вопросу о количестве катакомбных могильников у с. Верхний Салтов / В. С. Аксёнов // Проблемы археологии Восточной Европы. К 85-летию Бориса Андреевича Шрамко. — Харьков: Курсор, 2008. — С. 19–27.
  3. Горбаненко С. А., Колода В. В. Сільське господарство на слов'яно-хозарському порубіжжі. — К.: Інститут археології НАН України, 2013. — С. 19–21, 49–68, 75–116, 184—188.
  4. Заселение черкасами Салтовского и Чугуевского уездов в 1660—1667 годах. — Харьков: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2011. — 87 с.
  5. Іченська (Пархоменко) О. В. Цитадель Салтівського городища / О. В. Іченська (Пархоменко) // Археологія. — 1980. — № 34. — С. 101—109.
  6. Колода В. В. Житло раннього середньовіччя у Верхньому Салтові  / В. В. Колода // Археологія. — 2000. — № 4. — С. 40–54.
  7. Колода В. В., Горбаненко С. А. Сельское хозяйство носителей салтовской культуры в лесостепной зоне. — К.: Институт археологии НАН Украины, 2010. — С. 14–16, 45–76, 108—158.
  8. Колода В. В. Так починався Верхній Салтів / В. В. Колода // Харьковский исторический альманах 2007—2009. — Харьков: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2010а. — С. 4–11.
  9. Покровский А. М. Верхне-Салтовский могильник / А. М. Покровский // Труды XII АС. — М., 1905. — Т. I. — С. 465—491.
  10. Хоружая М. В. Катакомбные запхоронения Верхнесалтовского могильника (раскопа 1984 года) / М. В. Хоружая // Степи Европы в эпоху средневековья. — Т. 7. — Хазарское время. — Сборник научных работ. — Донецк: ИА НАН України–ДонНУ, 2009. — С.259–294.
  11. Хоружая М. В. Детские погребения из катакомб Верхнее-Салтовского археологического комплекса (попытка половозрастной и социальной интерпретации) / М. В. Хоружая // Древности 2014—2015. — Вып. 13. — Харьков: ХИАО; ООО «НТМТ», 2015. — С. 257—274.
  12. Чернігова Н. В. Бабенко В. О. та дослідження археологічного комплексу в с. Верхній Салтів / Н. В. Чернігова // Археологія. — 2000. — № 4. — С. 116—120.
  13. Шрамко Б. А. Древности Северского Донца. — Харьков: Издательство Харьковского университета, 1962. — С. 265—271, 273, 276, 289, 290, 309.
  14. Шрамко Б. А., Михеев В. К., Грубник-Буйнова Л. П. Справочник по археологии Украины. Харьковская область. — К.: Наукова думка, 1977. — С. 66.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Верхньосалтівський_археологічний_комплекс&oldid=36584657