Городище
| Городище | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
Городи́ще — місце, де збереглися рештки укріпленого поселення, або знайдені сліди під час розкопок[1], де колись був го́род, городо́к (від прасл. *gorditi — «зводити укріплення довкола»)[2] — у часи давніх слов'ян — постійні укріплені поселення, де часто відбувався й міжобщинний обмін[3]; оборонний комплекс[4]. Ворота — один з найважливіших елементів дерев'яних оборонних укріплень.[5] Обгороджені (укріплені) території поступово перетворювалися на оборонні, адміністративні та торговельно-ремісничі центри племінних об'єднань.[3]
Виникнення городів пов'язане з добою патріархально общинного ладу, коли суспільство переходить від мисливства і рибальства до землеробства і скотарства та з розвитком торгових шляхів.
Етимологія[ред. | ред. код]
За походженням це слово пов'язане з прасл. *gordъ («огороджене місце», «огорожа»), *gorditi («зводити укріплення довкола») і вважається спорідненим з лит. gardas («сад»), лат. hortus («сад»), прагерм. *gardaz («огорожа», «двір», «сад») і гот. gards («двір»): всі вони виводяться з пра-і.є. *ghordhos < *gher- («огороджувати»)[2]. Східнослов'янською повноголосною формою є «город» (дав.-рус. городъ), південнослов'янською неповноголосною — «град» (староцерк.-слов. градъ), звідси елемент «-город», «-град» у багатьох слов'янських назвах міст[2].
Обгороджені «городи» поєднували функції центру міжобщинного обміну і торгівлі, в цих місцях або поряд починали селитись ремісники. Саме з поняттям «місце», «селище», «базарна площа» (прасл. *město, дав.-рус. мѣсто, пол. miasto) пов'язана й сучасна українське позначення великого населеного пункту — «місто». Зсув значення від «місце» до «великий населений пункт» (через проміжне «базарна площа, ринок»[6]), відбувся, очевидно, під впливом польської мови[7].
Загальний опис[ред. | ред. код]
«Городки», «городи», обведені високим валом, а часом і не одним, щоб було де оборонитися од ворожого нападу, і досі можна бачити на Вкраїні[8].
Великі міста вміщували в собі по кілька городів (укріплень). Наприклад, Київ на початок XII ст. мав 4 городи: городок Кия, город Володимира, город Ярослава і город Святополка.[9]
В російській мові терміном «город» початково також позначали не поселення, а укріплення. В XVI столітті, коли Москва оперізується ще трьома лініями укріплень, і кам'яні стіни зводяться навколо прилеглого до Кремля Большого, або Великого, посаду, останній отримує в ту пору іншу назву — Китай-город.
«Внутрішнім городом» (внутрішнім укріпленням) називався князівський палац.[10]
Городи, першочерговою функцією яких був контроль над торговельними та сполучними магістралями, відомі на Розточчі[11] та Західних Карпатах.[12] Я. Полєський, ведучи мову про «каштелянські гроди» на теренах польської частини Західних Карпат, вказує, що більшість з них розташовувалась вздовж Вісли, яка була важливим водним шляхом; ще чотири городи такого типу знаходились на схід та північний схід від Вісли (Люблін, Войнич, Беч та Санч (Сонч)) і слугували сторожовими прикордонними пунктами між Польщею, Київською Руссю та Угорщиною.[13]
Першим і єдиним[14] джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є «Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»).[15][16]
У скіфів[ред. | ред. код]
У скіфів, на території городів (з'явились у них в кінці V ст. до н. е.[17]) розміщувалось додаткове укріплення — цитадель, останній притулок у випадку нападу ворогів;[17] разом з тим цитадель була і найбагатшою частиною города: тут жила скіфська знать.[17] Наприклад, скіфське городище розташовується на лівому березі Дніпра на землях сучасних сіл Кам'янки і Великої Знам'янки Запорізької області, і займає площу близько 12 кв.км.[17]
В археології[ред. | ред. код]
Городи́ще — залишки стародавніх городів, укріплених поселень. Вони поширені в усіх країнах і належать до різних історичних епох. Укріпленнями є земляні вали навколо поселень, викопані рови і обнесення жител общинних поселень стіною з дубових городень або дерев'яним тином.[18]
Найдавніші городища на території України належать до кінця бронзової доби (поч. 1-го тис. до н. е.).
Відомі великі, так звані «скіфські» городища 6—5 ст. до н. е. (Немирівське, Кам'янське, Більське та ін.), що їх збудували осілі землеробські племена, в тому числі предки слов'ян.
Найдавніші давньоруські городища належать до 2-ї пол. 1-го тис. н. е. (наприклад, Київське, 6 ст.).
Городища, що датуються 9 століттям, відомі на всій території Русі.
Більшість давньоруських городищ 9—13 ст. — це залишки феодальних градів з садами (дитинцями) і посадами (городища на місці давніх Білгорода (див.: Білокам'яне будівництво), Галича тощо) або феодальних замків (городище на Княжій горі).
Досить часто гради споруджувались з деревини (Дитинець Чернігова, Переяславський дитинець, Львівська Замкова гора), а з ХІІ століття поширюється білокам'яне будівництво.
Археологічні дослідження городищ мають велике значення для відтворення історії суспільних формацій.
Топонім[ред. | ред. код]
Біля городищ (залишків давніх городів) іноді виникали села, через чого останні могли отримати назву Городище, Городок, Городець тощо. На територіях України, Білорусі, Росії налічують кілька десятків міст, сіл і селищ з назвою Городище і понад сотню населених пунктів з назвою Городок.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Городище |
Найвідоміші городища[ред. | ред. код]
В Україні[ред. | ред. код]
- Білгород Київський — городище біля села Білогородка Києво-Святошинського району
- Заріччя — городище біля села Заріччя Васильківського району
- Біля села Городниця на Житомирщині науковці та історики збираються почати досліджувати городище часів Київської Русі.[19]
У Росії[ред. | ред. код]
- Стара Рязань — городище біля села Стара Рязань
Галерея[ред. | ред. код]
Вид на городище Х-ХІст. в Заріччі
Місце, де були в'їзні ворота фортеці поблизу сучасного села Заріччя
Залишки земляних укріплень літописного Василева
Залишки городища ХІ-ХІІІ ст. в селі Віта-Поштова
Вихід з дитинця на території городища літописного Тумаща
Вал дитинця літописного Тумаща
Вали Білгорода Київського
_14.jpg)
.jpg)
,_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D1%96%D0%B4_%D0%B7_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%8F.jpg)
,_%D0%B2%D0%B0%D0%BB_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%8F_6.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
- Фортеця
- Урочище
- Городовий отаман
- Замок (споруда)
- Шато
- Гардаріки
- Палісад
- Посадник
- Ґражда
- Культура городищ
- Дворище
- Китай-город (Москва)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Городище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б в Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с. — С. 581
- ↑ а б Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
- ↑ Щур Р.; Коханець М./ Тустань (Державний історико-культурний заповідник). Історія. Фолкльор / Роман Щур; Сколівські Бескиди (Національний природний парк) / Михайло Коханець.—Львів: Новий час.2002.—72с.:іл. ISBN 966-95279-2-9
- ↑ Берест Р. Я. Нові археологічні матеріали з околиць літописного Звенигорода // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матер. Міжнар. ювілейної наук. конф. — Івано-Франківськ-Галич, 1998. — С. 56-60 (с.: 58)
- ↑ Місто // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9. — С. 484
- ↑ М. Аркас — Історія України-Русі.1908 (том 1)
- ↑ Толочко П. П. Стародавній Київ — К.: Наукова думка, 1966. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2019.
- ↑ Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:219)
- ↑ Gurba J. Roztocze w średniowieczu // Archeologia Roztocza. Krajobraz przyrodniczo-kulturowy. — Lublin, 2005. — S. 118—126; Ляска В. Розвиток поселенської структури Равського Розточчя у ІХ — ХІІІ ст. // Археологічні дослідження Львівського університету. — Вип. 11. — Львів, 2008. — С. 91-92.
- ↑ Poleski J. Wczesnośredniowieczne grody plemienne i państwowe w polskiej części Karpat Zachodnich // Wczesne średniowiecze w Karpatach polskich. — Krosno, 2006. — S. 216—210
- ↑ Ibid. — S. 217—218.
- ↑ Правда, початком ІХ ст. ще датуються «Каролінгські аннали» (Annales regni Francorum), де перераховано послів слов'ян, розміщених на схід від Франкської імперії, які прийшли до Людовика І Благочестивого (814—840 рр.). А саме: «ободритів, вільців, богемів, морав'ян, преденецентів і аварів, які живуть у Паннонії»
- ↑ Цей невеликий, на двох сторінках (с. 149—150), рукописний твір уміщений у збірник античних праць з астрології і геометрії, який належав швабському монастирю Райхенау на Бадензеї. Нині зберігається в Мюнхенській державній бібліотеці.
- ↑ Томенчук Б. Баварський Географ і річкові шляхи та гради в геополітиці середньовічної Європи[недоступне посилання з травня 2019] // Карпати: людина, етнос, цивілізація. Науковий журнал[недоступне посилання з травня 2019]. — 2009, № 1[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ а б в г Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:69-70)
- ↑ Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:215)
- ↑ На Житомирщині науковці досліджують стародавнє городище - izhytomyryanyn.com. izhytomyryanyn.com (укр.). Архів оригіналу за 14 листопада 2020. Процитовано 17 листопада 2020.
Джерела[ред. | ред. код]
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
- Дараган М. Н. Городища-гиганты скифской эпохи в Украинской Лесостепи (особенности расположения и фортификации). 2015. [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — 551, [1] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 117.
- Кучера М. П. Городища [Архівовано 1 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 170.
- Кучера М. П.. Городища [Архівовано 1 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
.png)