Городище (укріплення)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Город давніх слов'ян — реконструкція.
Празький город у давнину.

Городи́ще[1], го́род, городо́к (від прасл. *gorditi — «зводити укріплення довкола»)[2] — у часи давніх слов'ян — постійні укріплені поселення, де відбувався міжобщинний обмін[3]; оборонний комплекс[4]. Ворота — один з найбільш важливих елементів дерев'яних оборонних укріплень.[5] Обгороджені (укріплені) території поступово перетворювалися на оборонні, адміністративні та торговельно-ремісничі центри племінних об'єднань.[3]
Виникнення городищ пов'язане з добою патріархально общинного ладу, коли суспільство переходить від мисливства і рибальства до землеробства і скотарства та з розвитком торгових шляхів.

Городищами також називають місця, де збереглися рештки укріпленого поселення[1].

Етимологія[ред.ред. код]

За походженням це слово пов'язане з прасл. *gordъ («огороджене місце», «огорожа»), *gorditi («зводити укріплення довкола») і вважається спорідненим з лит. gardas («сад»), лат. hortus («сад»), прагерм. *gardaz («огорожа», «двір», «сад») і гот. gards («двір»): всі вони виводяться з пра-і.е. *ghordhos < *gher- («огороджувати»)[2]. Східнослов'янською повноголосною формою є «город» (давньорус. городъ), південнослов'янською неповноголосною — «град» (стцерк.-слов. градъ), звідси елемент «-город», «-град» у багатьох слов'янських назвах міст[2].

Обгороджені місця в поселеннях ставали центрами міжобщинного обміну і торгівлі, в цих місцях починали селитись ремісники. Саме з поняттям «місце», «селище», «базарна площа» (прасл. *město, давньорус. мѣсто, пол. miasto) пов'язана й сучасна українське позначення великого населеного пункту — «місто». Зсув значення від «місце» до «великий населений пункт» (через проміжне «базарна площа, ринок»), відбувся, очевидно, під впливом польської мови[6].

Загальний опис[ред.ред. код]

«Городки», «городища», обведені високим валом, а часом і не одним, щоб було де оборонитися од ворожого нападу, і досі можна бачити на Вкраїні[7].

В XVI столітті, коли Москва опоясується ще трьома лініями укріплень, і кам'яні стіни зводяться навколо примикаючого до Кремля Большого, або Великого, посаду, останній отримує в ту пору іншу назву — Китай-город.

«Внутрішнім городом» називався князівський палац.[8]

Городища, першочерговою функцією яких був контроль над торговельними та сполучними магістралями, відомі на Розточчі[9] та Західних Карпатах.[10] Я. Полєський, ведучи мову про «каштелянські гроди» на теренах польської частини Західних Карпат, вказує, що більшість з них розташовувалась вздовж Вісли, яка була важливим водним шляхом; ще чотири городища такого типу знаходились на схід та північний схід від Вісли (Люблін, Войніч, Бєч та Сонч) і слугували сторожовими прикордонними пунктами між Польщею, Київською Русю та Угорщиною.[11]

Першим і єдиним[12] джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є «Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»).[13][14]

У скіфів[ред.ред. код]

У скіфів, на території городищ (з'явились у них в кінці V ст. до н. е.[15]) розміщувалось додаткове укріплення — цитадель, останній притулок у випадку нападу ворогів;[15] разом з тим цитадель була і найбільш багатою частиною городища: тут жила скіфська знать.[15] Наприклад, таке городище розташовувалось на лівому березі Дніпра на землях сучасних сіл Кам'янки і Великої Знам'янки Запорізької області, і займало площу близько 12 кв.км.[15]

В археології[ред.ред. код]

Біскупинське городище в Польщі. Реконструкція.

Городи́ще — залишки стародавніх городів, укріплених поселень. Вони поширені в усіх країнах і належать до різних історичних епох. Укріпленнями є земляні вали навколо поселень, викопані рови і обнесення жилищ общинних поселень дерев'яним тином.[16]

Найдавніші городища на території України належать до кінця бронзової доби (поч. 1-го тис. до н. е.).

Відомі великі, так звані «скіфські» городища 6—5 ст. до н. е. (Немирівське, Кам'янське, Більське та ін.), що їх збудували осілі землеробські племена, в тому числі предки слов'ян.

Найдавніші давньоруські городища належать до 2-ї пол. 1-го тис. н. е. (наприклад, Київське, 6 ст.).

Городища, що датуються 9 століттям, відомі на всій території Русі.

Більшість давньоруських городищ 9—13 ст. — це залишки феодальних градів з садами (кремлями) і посадами (городища на місці давніх Білгорода (див.: Білокам'яне будівництво), Галича тощо) або феодальних замків (городище на Княжій горі).

Досить часто гради споруджувались з деревини (Дитинець Чернігова, Переяславський дитинець, Львівська Замкова гора), а з ХІІ століття поширюється білокам'яне будівництво.

Археологічні дослідження городищ мають велике значення для відтворення історії суспільних формацій.

Топонім[ред.ред. код]

Біля давніх городищ іноді виникали села, через чого останні могли отримати назву Городище, Городок, Городець тощо. На теріторіях України, Білорусі, Росії в загальній складності налічують кілька десятків міст, сіл і селищ з назвою Городище і понад сотню населених пунктів з назвою Городок.

Найвідоміші городища[ред.ред. код]

В Україні[ред.ред. код]

У Росії[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Городище // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с. — С. 581
  3. а б Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
  4. Щур Р.; Коханець М./ Тустань (Державний історико-культурний заповідник). Історія. Фолькльор / Роман Щур; Сколівські Бескиди (Національний природний парк) / Михайло Коханець.—Львів: Новий час.2002.—72с.:іл. ISBN 966-95279-2-9
  5. Берест Р. Я. Нові археологічні матеріали з околиць літописного Звенигорода // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матер. Міжнар. ювілейної наук. конф. — Івано-Франківськ-Галич, 1998. — С. 56-60 (с.: 58)
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9. — С. 484
  7. М. Аркас — Історія України-Русі.1908 (том 1)
  8. Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:219)
  9. Gurba J. Roztocze w średniowieczu // Archeologia Roztocza. Krajobraz przyrodniczo-kulturowy. — Lublin, 2005. — S. 118—126; Ляска В. Розвиток поселенської структури Равського Розточчя у ІХ — ХІІІ ст. // Археологічні дослідження Львівського університету. — Вип. 11. — Львів, 2008. — С. 91-92.
  10. Poleski J. Wczesnośredniowieczne grody plemienne i państwowe w polskiej części Karpat Zachodnich // Wczesne średniowiecze w Karpatach polskich. — Krosno, 2006. — S. 216—210
  11. Ibid. — S. 217—218.
  12. Правда, початком ІХ ст. ще датуються «Каролінгські аннали» (Annales regni Francorum), де перераховано послів слов'ян, розміщених на схід від Франкської імперії, які прийшли до Людовика І Благочестивого (814—840 рр.). А саме: «ободритів, вільців, богемів, морав'ян, преденецентів і аварів, які живуть у Паннонії»
  13. Цей невеликий, на двох сторінках (с. 149—150), рукописний твір уміщений у збірник античних праць з астрології і геометрії, який належав швабському монастирю Райхенау на Бадензеї. Нині зберігається в Мюнхенській державній бібліотеці.
  14. Томенчук Б. Баварський Географ і річкові шляхи та гради в геополітиці середньовічної Європи // Карпати: людина, етнос, цивілізація. Науковий журнал. — 2009, № 1
  15. а б в г Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:69-70)
  16. Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:215)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]