Виноградник Теофіл Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Теофіл Виноградник
Народився2 березня 1932(1932-03-02)
Снятинський район, Івано-Франківська область
Помер7 жовтня 2010(2010-10-07) (78 років)
Alma materНаціональний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Теофіл Ількович Виноградник ( нар. 2 березня 1932  — пом. 7 жовтня 2010)  — український педагог, юрист, краєзнавець, журналіст за покликанням, просвітянин, громадський діяч.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 2 березня 1932 року в селі Русові Снятинського району Івано-Франківської області в сім’ї Іллі та Євдокії Виноградник. Батько працював стельмахом, а мати була домогосподаркою. У 1944 році закінчив місцеву школу, де його першим вчителем був Іван Федорак, народний учитель, талановитий письменник. Продовжив навчання в сусідніх Красноставській та Стецівській школах.

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]

У 1951 році після закінчення педагогічних курсів працює вчителем у Русівську школу.

З 1951 по 1953 роки проходив військову службу, навчався в офіцерській школі міста Буйнакськ. Отримав військове звання лейтенант.

Після звільнення в запас працював учителем у Красноставській школі, інструктором Снятинського райкому комсомолу, учителем Підвисоцької школи.

У 1956 році вступив на навчання до Харківського юридичного інституту, який закінчив 1960 року.

Після закінчення вищого навчального закладу працював слідчим в Івано-Франківському міському відділі внутрішніх справ. Протягом чотирьох років був інструктором з політико-виховної роботи, начальником відділу кадрів.

З 1969 року займав посаду заступника начальника міського відділу, а з 1970-го його призначають начальником Івано-Франківського (тепер Тисменицького) районного відділу міліції. Район був складний, об’єднував 55 сіл навколо обласного центру. Там працював впродовж дванадцяти років.

1980 року очолював збірний загін з охорони громадського порядку під час проведення «Олімпіади-80».

У травні – червні 1986 року брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

1982 року його переводять в обласне управління внутрішніх справ заступником начальника відділу, а згодом начальником відділу охорони громадського порядку. Йому присвоєно звання полковника міліції.

У 1988 році вийшов на заслужений відпочинок.

Громадська робота

[ред. | ред. код]

Теофіл Виноградник був обраний головою обласного товариства по боротьбі за тверезість. З його ініціативи відновлюються Хрести тверезості, зокрема в селах Устя Снятинського, Залуква Галицького районів. На базі Хреста, який поставлений 1875 року в с. Ясень Рожнятівськго району, Київська студія хронікально-документальних фільмів зняла кінофільм.

На базі Івано-Франківщини був проведений Всесоюзний семінар «За здоровий спосіб життя». Т. Виноградника обрали членом Міжнародної Ліги тверезості, він брав участь у Міжнародному форумі «Європа проти алкоголізму і наркоманії», який проходив в Данії.

Обирався депутатом Івано-Франківської районної ради п’яти скликань.

1990 року ветерани управління внутрішніх справ обрали Теофіла Ілліча головою обласної Асоціації «Справедливість».

У вересні 2006 року здійснив перепоховання останків свого першого учителя, письменника Івана Федорака (псевд. Іван Садовий) із Караганди, куди його вивезли 1947 року на спецпоселення, на Україну – в рідне село Русів.

Був членом Всеукраїнської спілки краєзнавців України (1991), Національної спілки журналістів України (2003), ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка (2005), Наукового товариства ім. Т. Шевченка (2008).

Відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений урядовими і відомчими нагородами, почесними знаками, грамотами:

Йому присвоєно звання генерал-майора Українського реєстрового козацтва.

За невтомну культурологічну і народознавчу діяльність нагороджений почесними знаками «Звитяга» та «За подвижництво культури на Прикарпатті».

Удостоєний звання лауреата краєзнавчих премій ім. Івана Вагилевича (1999), ім. академіка Івана Крип’якевича (2000) та літературно-мистецької премії ім. Марка Черемшини (2001).

Сім’я

[ред. | ред. код]

Дружина Ірена (до шлюбу Туркевич) *1938 – закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут (фізмат) та Київський інститут народного господарства. Тривалий час працювала на заводі "Промприлад", в Облсільгосптехніці.

Дочка Люба *1962 – закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника. Практичний психолог.

Син Тарас *1964 – закінчив Львівське пожежно-технічне училище, Тернопільський економічний університет. Директор ТзОВ "Маодот І" в м. Івано-Франківську

Друковані праці

[ред. | ред. код]

Книжкові видання

[ред. | ред. код]

Окремі творчі публікації

[ред. | ред. код]
  • Стефаникова приятельська любов / Західний кур’єр. – 1991. – 23 травня.
  • А з віч, як з свічки, скапує сльоза / Прикарпатська парвда. – 1994. – 7 травня.
  • Юрист. Педагог. Письменник / Голос Покуття. – 1994. – 18 травня.
  • Хрести тверезості. Пам’ятники і реальність / Галичина. – 1995. – 27 вересня.
  • Людину таланту і сумної долі / Рідна земля. – 2000. – травень.
  • Хай квітне місто над Прутом / Голос Покуття. – 2000. – 20 жовтня.
  • Кирило Стефаник – знавець і охоронець батьківської спадщини / Голос Покуття. – 2001. – 6 квітня.
  • Громадсько-політична діяльність Івана Вагмлевича / Голос Покуття. – 2001. – 31 серпня.
  • Освітлена сім’я Гамораків / Голос Покуття. – 2001. – 12 жовтня.
  • Освітянин і письменник з Покуття / Західний кур’єр. – 2004. – 25 листопада.
  • З когорти великих педагогів / Голос Покуття. – 2007. – 19–258 жовтня.
  • Василь Стефаник та Михайло Павлик: До 155-річчя від дня народження М. Павлика / Вечірній Івано-Франківськ. – 2008. – 12 квітня.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Творці високої духовності: Вони влилися в родину Марка Черемшини. – Снятин: ПрутПринт, 2004. – 104 с.
  • Міліція України: Історичний нарис, портрети, події. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2002.