Федоров Володимир Анатолійович
| Федоров Володимир Анатолійович | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Владимир Анатольевич Фёдоров | ||||
| Ім'я при народженні | Фёдоров Владимир Анатольевич | |||
| Народився | 19 лютого 1939 (85 років) Москва, СРСР | |||
| Помер | 18 травня 2021 (82 роки) Москва, Росія | |||
| Поховання | Хованський цвинтар | |||
| Громадянство |  СРСР Росія | |||
| Діяльність | кіноактор, фізик, актор театру, актор, телеведучий, поет, прозаїк | |||
| Alma mater | Національний дослідницький ядерний університет «МІФІ» (1964) | |||
| Вчителі | Курчатов Ігор Васильович | |||
| Заклад | Q4193226? | |||
| Дружина | Віра[1] | |||
| Провідні ролі | Чорномор («Руслан і Людмила»), злодій-карлик («12 стільців») | |||
| IMDb | nm0299525 | |||
|
| ||||
Володимир Федоров, «Правила життя»
Федоров Володимир Анатолійович (рос. Фёдоров Владимир Анатольевич; 19 лютого 1939, Москва, СРСР[3] — 18 травня 2021) — російський актор, продюсер, поет. Фізик-ядерник за освітою.
Федоров Володимир Анатолійович народився 19 лютого 1939 року у місті Москва. У нього двоє молодших братів[4]. Він із дитинства любив математику[2].
1964 року закінчив Московський інженерно-фізичний інститут, а працювати пішов до НДІ «Курчатовський інститут»[5]. Володимир Федоров був студентом Ігора Курчатова. Він є автором більше 50 наукових праць та винаходів[5].
В 1986 році у нього під час обшуку квартири знайшли відеокасети з фільмами «Одного разу в Америці» та «Жінка французького лейтенанта», які визнали порнографічними і проти нього розпочали карну справу[4]. Завдяки свідченням Микити Михалкова справу було закрито[4].
Був одружений чотири рази[1]. Любить сучасний джаз[6].
1967 року знявся в епізоді фільму «Женя, Женечка і „Катюша“»[5].
Дебютна роль Чорномора у фільмі «Руслан і Людмила» Олександра Птушка[1]. На цю роль також пробувався Ролан Биков, але він не був карликом[7]. Там Володимир познайомився із акторкою Марією Капніст, яка грала у фільмі роль відьми Наїни[1].
З інших відомих ролей: «Кін-дза-дза!» (інопланетянин у жовтих штанах), «12 стільців» (злодій-карлик), «Крізь терни до зірок» (Туранчокс) та інші[3].
З 1991 року став грати у театрі за сприяння Валентини Тализіної[6]. Спершу це був театр ім. Є. Вахтангова[6]. З 1992 року став актором театру «Біля Микитських воріт»[8]. Серед його театральних робіт: аптекар у «Ромео і Джульєтта», Гарстер — «Невидимка», Добсон — «Два Набокови» та інші[8]. З 2004 року також грав у Московському Художньому театрі імені А. П. Чехова[6].
1992 року став продюсером фільму «Казино»[5]
- 1972 — «Руслан і Людмила» — Чорномор
- 1973 — «Багато галасу з нічого» — карлик[б]
- 1975 — «Горя боятися — щастя не бачити» — слуга
- 1976 — «Легенда про Тіля» — блазень
- 1976 — «12 стільців» — злодій-карлик
- 1977 — «Кільця Альманзора» — пірат
- 1977 — «Ніс» — карлик[б]
- 1979 — «Дике полювання короля Стаха» — Базиль
- 1980 — «Крізь терни до зірок» — Туранчокс
- 1980 — «На початку славних справ» — карлик
- 1980 — «Юність Петра» — блазень
- 1981 — «Лісова пісня. Мавка» — Злидень
- 1981 — «Не ставте Лісовику пастки…»[5]
- 1982 — «Дім, який збудував Свіфт» — людина з рушницею
- 1983 — «Комічний коханець, або Любовні витівки сера Джона Фальстафа» — Жан-Клод
- 1983 — «Вечори на хуторі біля Диканьки» — карлик
- 1985 — «Чорна стріла» — карлик
- 1985 — «Після дощика в четвер» — перевертень
- 1986 — «Кін-дза-дза!» — інопланетянин у жовтих штанях
- 1986 — «Подорожі пана Ляпки» — міністр інформації
- 1986 — «Михайло Ломоносов» — карлик
- 1986 — «Прорив»[5]
- 1987 — «Кінець вічності» — карлик
- 1988 — «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» — карлик
- 1988 — «Раз, два — горе не біда!» — Сулейманчик
- 1988 — «Біла кістка» — художник
- 1988 — «Собаче серце» — істота
- 1989 — «Сувенір для прокурора» — карлик[б]
- 1989 — «Ваня, ти як тут?»
- 1989 — «Але не зрозуміли сказаних їм слів»
- 1991 — «Дім під зоряним небом»
- 1991 — «Сім днів з російською красунею» — бізнесмен
- 1992 — «Божевільний рейс» — буркотливий дідусь
- 1993 — «Заложники „Дьявола“» — Синчук
- 1994 — «Простодушний» — ув'язнений
- 1994 — «Хагі-Траггер» — кіллер
- 1997 — «Все те, про що ми так довго мріяли» — карлик у німецькій в'язниці
- 1999 — «Два Набокових» — Фредерік Добсон
- 1999 — «Китайскій сервизъ»[5]
- 2002 — «Дім дурнів» — Карлуша
- 2002 — «Злочин і кара» — карлик[5]
- 2008 — 2-Асса-2
- 2008 — «Спадок» — власник картинної галереї
- 2008 — «Петрівка, 38. Команда Петровського» — Деєв
- 2008 — «Плюс один»
- 2009 — «Анна Кареніна»
- 2011 — «Жила-була одна баба» — юродивий
- 2013 — «Бомбіла. Продовження» — копач могил Велетень
- ↑ а б в г Алексей Генералов. Фёдоров Владимир Анатольевич (рос.) . rusactors.ru. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ а б в Анна Львова. Правила жизни. Владимир Федоров. Актер, ученый, 77 лет, Москва (рос.) . esquire.ru. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ а б Владимир Федоров (рос.) . www.vokrug.tv. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ а б в Владимир Федоров (рос.) . kinoafisha.ua. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ а б в г д е ж и к Владимир Федоров (рос.) . www.kinopoisk.ru. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ а б в г Володя Черномор (рос.) . www.proza.ru. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ Марина Характерова. ВЛАДИМИР ФЕДОРОВ, актер: ЛЕГКО ЛИ БЫТЬ МАЛЕНЬКИМ? (рос.) . www.timetolive.ru. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ а б Фёдоров Владимир Анатольевич (рос.) . m.kino-teatr.ru. Процитовано 11 квітня 2016.
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
«Человек в кадре». Владимир Федоров |
- Володя Черномор. «Соблазнение Евы» (рос.)
- Володя Черномор. Стихи (рос.)
|
