Вольфганг Завалліш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вольфганг Завалліш
нім. Wolfgang Sawallisch
Основна інформація
Дата народження26 серпня 1923(1923-08-26)[1][2][…]
Місце народженняМюнхен, Веймарська республіка, Німецький Райх[1]
Дата смерті22 лютого 2013(2013-02-22)[1][2][…] (89 років)
Місце смертіГрассау, Траунштайн, Верхня Баварія, Баварія, Німеччина[1]
Роки активностіз 1947
ГромадянствоНімеччина
Професіїдиригент, класичний піаніст
ОсвітаГамбурзька вища школа музики і театру і Richard-Strauss-Konservatorium Münchend
ВчителіJoseph Haasd, Маркевич Ігор Борисович і Hans Rosbaudd
Інструментифортепіано
Жанрикласична музика
ЗакладTheater Aachend
ЛейблиEMI Classicsd
Нагороди
Автограф
CMNS: Файли у Вікісховищі

Во́льфганг Зава́лліш (нім. Wolfgang Sawallisch; нар. 26 серпня 1923(19230826), Мюнхен, Веймарська республіка — пом. 22 лютого 2013, Грассау, Німеччина[4]) — німецький диригент та піаніст.

Біографія

[ред. | ред. код]

Завалліш народився в Мюнхені. Тут у віці п'яти років він почав навчатися гри на фортепіано. По завершенню війни, в 1946 році продовжив навчання в Мюнхенській вищій школі музики і склав випускний екзамен з диригування. Почав свою кар'єру в оперному театрі в Аусбурзі в 1947 році[5]. У 1952—1953 роках він був особистим помічником Ігоря Маркевича в Міжнародній літній академії Моцартеум в Зальцбурзі.

У 1953 році почав диригувати в оркестрі Берлінської Філармонії. З вдалим дебютом виступив в 1957 році в Байройтському театрі диригуючи вагнерівською оперою «Трістан та Ізольда» і став наймолодшим диригентом, що коли-небудь виступав на цій сцені.

У 1960—1970 роках був головним диригентом Віденського симфонічного оркестру, надалі, з 1971 по 1992 рік, — генеральним директором Баварської державної опери (виконуючи також з 1983 року протягом декількох років обов'язки її генерального директора).

У 1993—2003 роках обіймав посаду музичного директора Філадельфійського оркестру. В одному з інтерв'ю Завалліш розповів, що вважає співпрацю з цим колективом вершиною своєї кар'єри: «Я 22 роки очолював Мюнхенську оперу, і це був дуже важливий період мого музичного життя, але пост керівника Філадельфійського оркестру — вершина моєї кар'єри. Бо це — неабиякий музичний інструмент»[6].

Репертуар

[ред. | ред. код]

Як диригент, Вольфганг Завалліш є визначним інтерпретатором музики Ріхарда Штрауса[7][8][9], а також відомим виконавцем симфоній Антона Брукнера[10]. Один з його заключних концертів і проектів запису з Філадельфійським оркестром були зосереджені на музиці Роберта Шумана[11].

Однак його репертуар величезний, і скрізь він демонструє незвичайну легкість — чи то музика Моцарта чи Брамса. Завалліш ніколи не прагне приголомшити публіку, він — суворий служитель старої школи на вівтарі музики.

Кар'єра піаніста

[ред. | ред. код]

Як піаніст він акомпанував багатьом видатним співакам, серед яких Дитрих Фішер-Діскау, Пласідо Домінго, Герман Прай, Елізабет Шварцкопф[6] та Маргарет Прайс.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Почесний член Товариства Роберта Шумана, лауреат Премії Роберта Шумана (1994).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #11860595X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Помер диригент Вольфганг Завалліш (нім.) . «Die Welt». Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 24 лютого 2013.
  5. Stephen Moss (19 May 2000). Old school titan. The Guardian. UK. Архів оригіналу за 10 листопада 2012. Процитовано 8 August 2007.
  6. а б Максим Рейдер. Вольфганг Заваллиш: «Музыку понимают все». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 квітня 2012.
  7. Edward Rothstein (17 May 1995). A Cheery, Old-World 'Ariadne'. New York Times. Процитовано 8 August 2007.
  8. Anne Midgette (5 August 2001). Music: A Musical Capital Looks to America. New York Times. Процитовано 8 August 2007.
  9. Paul Horsley (1 April 2003). A Hero's Tenure. Playbill Arts. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 11 January 2008.
  10. Anthony Tommasini (15 January 2004). Channeling Bruckner, Maestro Illuminates Elusive Score. New York Times. Процитовано 11 January 2008.
  11. Allan Kozinn (19 October 2002). Back to Schumann, With Care and Passion. The New York Times. Процитовано 8 August 2007.

Посилання

[ред. | ред. код]