Веймарська республіка

Deutsches Reich Німецька Держава 1919 – 1933 ↓ Прапор Герб (1919—1928) Девіз Einigkeit und Recht und Freiheit («Єдність, і право, і свобода») Гімн «Deutschlandlied» («Пісня Німеччини») Німецька Держава: історичні кордони на карті Веймарська республіка в 1930 році Столиця Берлін Мови Німецька (офіційна) Форма правління федеральна напівпрезидентська республіка (1919–1930) федеральна авторитарна президентська республіка (1930–1933) de facto Президент  - 1918–1925 Фрідріх Еберт (перший)  - 1925–1933 Пауль фон Гінденбург (останній) Канцлер  - 1919 Філіпп Шайдеман (перший)  - 1933 Курт фон Шлейхер (останній) Історія  - Засновано 1919  - Ліквідовано 1933 Площа  - 1925 468 787 км2 Населення  - 1925 62 411 000 осіб      Густота 133,1 осіб/км²  Валюта Паперова марка (1919—1923) Рейхсмарка (1924—1933) Попередник Наступник Німецька імперія Третій рейх Саар (Ліга Націй) Сьогодні є частиною  Німеччина  Польща  Росія  Бельгія  Нідерланди Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Веймарська республіка

Ве́ймарська Респу́бліка, Ва́ймарська Респу́бліка (нім. Weimarer Republik, [ˈvaɪmaʁɐ ʁepuˈbliːk] ( прослухати)) — історична назва німецької держави, пов'язана з конституційним Національним зібранням, що засідало у Ваймарі. Офіційно держава, як і її попередниця, продовжувала називатися Німецькою Імперією (нім. Deutsches Reich). Також використовували назви Німецька народна держава (нім. Deutscher Volksstaat) або просто Німецька республіка (нім. Deutsche Republik).

Виникла у 1919 році внаслідок Листопадової революції. У перші роки її політичне життя визначала парламентська більшість, що складалася з соціал-демократів, Німецької демократичної партії та Партії центру. СДПН уже відійшла від своїх колишніх революційних ідей. Демократія функціонувала. Спроби повалення державного ладу з метою встановлення соціалізму було придушено. Приватна власність залишилася недоторканною.

Але вже у 1920-ті стало видно, наскільки крихка республіканська база серед населення. Економічна криза, інфляція, окупація Руру та спроби нацистського перевороту чітко показали в 1923 році, що у Ваймарській республіці демократи перебувають у меншості.

З висновком Локарнських угод у 1925 році Ліги Націй у 1926 році переможена Німеччина повернула собі політичне рівноправ'я на міжнародній арені. Цим пояснюється, що частина населення сприймала ті роки як «золоті двадцяті роки». Але період розквіту був коротким. З новою економічною кризою 1929 року почалося падіння республіки.

Конституція Веймарської республіки була за своєю суттю достатньо авторитарною та надавала президентові (обраному прямим голосуванням на сім років) дуже широкі повноваження. Президент міг будь-коли розпускати Рейхстаг, навіть у першу секунду першої сесії. Президент міг як і коли завгодно призначати та звільняти з посади рейхсканцлера та кабінет (ст. 53 і 54). Райхстаг міг оголосити вотум недовіри канцлерові та уряду, але не мав права це робити у разі розпуску президентом.

У разі небезпеки державі президент міг скасовувати будь-які цивільні свободи на будь-який термін (ст. 48). Райхстаг міг скасувати ці заходи, але можливість розпуску знову ж таки нейтралізовувала парламент.

Ці серйозні обмеження демократії зробили можливою фактичну самоліквідацію демократичного ладу після призначення президентом Гінденбургом на пост райхсканцлера Адольфа Гітлера в січні 1933 року.

З цієї миті зазвичай вважається, що Ваймарська республіка припинила існування та почався нацистський період — Третій Рейх. Політичні структури Третього Рейху виникли, проте, не з нуля, а шляхом модифікації та підлаштування під однопартійну диктатуру нацистів наявних структур Веймарської республіки.

До 1945 формально зберігався Рейхстаг, органи управління земель (як-от Пруссія), органи місцевого самоврядування нижчого рівня.

Посилання

• http://scepsis.ru/library/id_456.html [Архівовано 7 червня 2008 у Wayback Machine.] scepsis.ru