Вулиця Плитниця
| Вулиця Плитниця Україна | |
|---|---|
.JPG) | |
| Населений пункт | Луцьк |
| Район | Старе місто |
| Історичні відомості | |
| Колишні назви | Замкова, Нижньозамкова, Гвардійська, Любарта, Ріхарда Зорге |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 0,2 км |
| Координати початку | 50°44′19″ пн. ш. 25°19′18″ сх. д. / 50.7385° пн. ш. 25.3218° сх. д. |
| Координати | 50°44′16″ пн. ш. 25°19′23″ сх. д. / 50.7378° пн. ш. 25.3230° сх. д. |
| Координати кінця | 50°44′17″ пн. ш. 25°19′27″ сх. д. / 50.7380° пн. ш. 25.3242° сх. д. |
| Транспорт | |
| Покриття | бруківка |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r2909163 ·R |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Плитниця у Вікісховищі | |
Вулиця Плитниця — вулиця Луцька в центрі історико-культурного заповідника, що починається біля входу в замок Любарта на вулиці Кафедральній і огинає його з півдня до Замкової вулиці паралельно до річки Стир. На ній збереглися рештки оборонного рову замку та ряд будинків XVIII—XIX століття.
Історія[ред. | ред. код]
Назва, за найпоширенішою версією, походить від майданчика, де складалася плінфа — цегла у вигляді плиток. Вперше ця назва, як помилково вважається, фігурує в тексті ревізії Луцького замку 1552 року. Насправді ж вона відома лише з 1876.[1] В давнину вулиця простягалась уздовж наповненого водою оборонного рову, що відділяв Верхній замок від Нижнього (Окольного).[2] На її початку знаходилась човнова пристань.[3]
Також мала назву Замкової до того, як наприкінці XIX століття виникла нова вулиця та забрала цю назву. Після цього стала називатися Нижньозамковою, а з 1916 — Гвардійською. Після ліквідації укріплень та осушення рову навколо замку Нижньозамкова з'єдналася з Замковою так званим Козлиним спуском, з 1916 відомими і як Садовий спуск.
З 1921 вона відома як вулиця Любарта, а з 1957 — Ріхарда Зорге. З 1991 отримала назву Плитниця.[2]
У 2016 році Плитницю було реконструйовано, покладено бруківку замість асфальту[4] та облаштовано сквер.[5]
Питання існування стародавньої Плитниці[ред. | ред. код]
_P1070924.jpg)
Згідно луцької дослідниці-історика Олени Бірюліної, назва вулиці була дана міською владою хибно.
По-перше, майданчик для складання цегли міг розташовуватись як на території Окольного замку (навпроти західної стіни Верхнього замку понад його оборонним ровом — ця версія і лежить в основі нинішньої назви вулиці Плитинці), так і за межами обох луцьких замків, на пониженому майданчику поблизу південно-східної стіни Верхнього замку.
По-друге, слово «плитниця» з'являється не в ревізії 1552 року в так званій Книзі переписів Литовської Метрики № 563, а в книзі польського історика Тадеуша Стецького «Łuck starożytny i dziesiejszy» 1876 року, що містить виписки з ревізії. В оригіналі 1552 року руською мовою вказується точка відліку при вимірі замкового пагорба — «от отплічниці». Редактори «Архива Юго-Западной России» 1886 року, які користувались пізньою копією ревізії, цей вислів прочитали як «od odplitniey», а в Стецького друге слово фігурує у спотвореній формі як власна назва — «Płytnica».
Ревізор Луцького замку вказує: «А з другої сторони, від ріки Стира, тобто від отплічниці, — [гори] 14 сажнів, там рову немає». З тодішнього розташування оборонних споруд слідує, що «отплічниця» — це муроване прясло («плече»), котре сполучало Стирову вежу Верхнього замку із Архімандричою вежею Нижнього замку. До сучасності зберігся фрагмент цього прясла, що примикає до Стирової вежі.[1]
Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]
По території сучасної Плитниці пролягав мур та вал Окольного замку. Припускається, що там був розташований мурований колодязь.[6]
На початку вулиці, під №1, стоїть реконструйований будинок XIX століття, в якому знаходиться ресторан «Корона Вітовта». З 1985 там зберігалися скульптури митця-примітивіста Станіслава Серцевича, а в 1990-і базувався історико-археологічний клуб «Ентузіаст». У 2002 споруду було передано римо-католикам, які обміняли її на приміщення колишнього монастиря шариток.[7]
Також на Плитниці розташовані залишки кількох житлових будинків XIX (№ 2-Б, 4) та один XVIII (№7) століть.[7] Під ними, імовірно, знаходяться давніші фундаменти.[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Чи була у Луцьку Плитниця?. Хроніки Любарта. 14 липня 2016. Архів оригіналу за 4 листопада 2019. Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ а б Пясецький, В. Е.; Мандзюк, Ф. Г. (2005). Вулиці і майдани Луцька: іст.-краєзн. довід. Луцьк: Волин. обл. друк. с. 39, 53.
- ↑ Луцьк – портове місто: історія судноплавства на річці Стир. ФОТО. ВолиньPost (англ.). Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ Показали, як ремонтують вулиці Луцька та "підпирають" Замок Любарта. konkurent.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 4 листопада 2019. Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ Міський голова Микола Романюк оглянув хід виконання ремонтних робіт вулиць та прибудинкових територій. www.lutskrada.gov.ua. Архів оригіналу за 4 листопада 2019. Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ У Луцьку розповіли приховану історію будинків у Старому місті. ФОТО. Волинські новини. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 5 листопада 2019.
- ↑ а б Знищена історія вулиці Плитниці :: ТЕМА ДНЯ :: Газета "Волинь-Таймс". volyntimes.com.ua. Архів оригіналу за 4 листопада 2019. Процитовано 4 листопада 2019.
- ↑ Приватизована культурна пам′ятка біля Луцького замку доводиться до знищення через бездіяльність чиновників – Інститут Розвитку Регіональної Преси (ІРРП) (укр.). Процитовано 4 листопада 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Пясецький В. Е., Мандзюк Ф. Г. Вулиці і майдани Луцька: іст.-краєзн. довід. — Луцьк: Волин. обл. друк, 2005. — 400 с. — 3000 прим. — ISBN 966-361-050-6.