Руська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Бивлия руска, видана Ф. Скориною

Руська мова — самоназва мови русинів з XII—XVII століття. Офіційна мова Великого князівства Литовського, нею видано головні збірники законів, відомі як Литовські Статути. Руська мова була офіційною в литовській частині Речі Посполитої аж до 1696 року. Найдовше терміни «русини» та «руська мова» для етнічної та мовної самоідентифікації вживали українці Галичини та Закарпаття (аж до кінця XIX — початку XX ст.). Зовнішня назва — «рутенська мова».

Руська мова є наступницею давньоруської та попередницею сучасних української та білоруської мов.

Термін[ред.ред. код]

Значення терміна «руська мова» може значно різнитися у межах як всіх східнослов'янських мов, так і в самій українській. Різний сенс схожих лексем у споріднених мовах приводить до міжмовної омонімії («фальшивих друзів перекладача»). Аналогічний випадок з терміном «словенщина», «словенчина»: словац. slovenčina означає «словацька мова», а співзвучне йому словен. slovenščina — не «словацька», а «словенська мова».

Українська мова

  • Руська мова — те ж саме, що й давньоруська, давньоукраїнська. Пов'язана з топонімом і етнонімом «Русь»[1]. На думку Ю. Шевельова, саме звідси йде й пізніша суперечність між українською назвою руський («український») та російською русский («російський»). Він стверджує, що оскільки Київ був ядром, а сучасні російські землі — одною з провінцій, вони надалі перейняли («перебрали») назву метрополії. Науковець у зв'язку з цим проводить паралель між Росією і Румунією, вказуючи на те, що остання продовжує вживати назву Стародавнього Риму (România означає «Римська земля»). Багатозначність посилював широкий сенс терміна ıазыкъ, ѧзыкъ, що міг значити і «мова», і «земля», і «народ»[2].
  • Руська мова (також західноруська) — те ж саме, що староукраїнська (старобілоруська) мова. Термін руський (інколи славеноруський і т. ін.) переважав до середини XVII ст., але він був не зовсім точним, бо вживався не тільки щодо української, а щодо мови всіх православних слов'ян Польщі, тобто він міг означати й старобілоруську мову. На землях, що належали Угорщині та Молдові (Закарпаття і Буковина), такої неоднозначності не існувало.
  • На українських землях, що входили до складу Австрійської імперії, «руська мова» (також «русинська») означало «українська мова»[1].

З огляду на те, що відоме вживання деякими україномовними авторами слова «руський» в сенсі «російський»[1], «руською мовою» могли звати і російську. Таке вживання терміна могло бути звичайним в українських землях у складі Російської імперії, де українців прийнято було звати «малоросіянами», а українську мову — «малоросійським наріччям». Очевидно, що саме ця міжмовна омонімія і призвела до подужання назви «український»[2].

Білоруська мова
У білоруській мові основне значення терміна «руська мова» (біл. руская мова) — «російська мова». Інші, менш поширені — «староукраїнська (старобілоруська) мова», «білоруська мова» (останнє в поезії).

Російська мова
У сучасній російській мові термін «руський» (рос. русский) може вживатися у двох значеннях: «російський» і «давньоруський». Слід мати на увазі. що ці значення нечітко розмежевані, що може спричинити складнощі при перекладі («Русская церковь», «мать городов русских», «Русская земля»). Це також призводить до хибного розуміння українського тексту російськомовними: «Очень интересное пояснение — „русский язык, то есть староукраинский“».

Українська мова та її історичні видозміни[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Руський // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови / Переклад з англійського видання Сергія Вакуленка та Андрія Даниленка (Shevelov G.Y. A Historical Phonology of the Ukrainian Language. Heidelberg, 1979). — Харків : «Акта», 2002.
  3. be-tarask:Старабеларуская мова (біл.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Яременко Василь, Сліпушко Оксана. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. — Київ: Аконіт, 2000. — 4 том (Р — Я). — С. 123. — ISBN 966-7173-02-X.
  • Андрусяк М. Терміни «Руський», «Роський», «Російський» і «Білоруський» в публікаціях XVI—XIX століть // Збірник на пошану Івана Мірчука. — Мюнхен; Нью-Йорк; Париж; Вінніпег, 1974.
  • Репетька Є. Чи є російська мова руською: Збірник статей. — Київ, 2008. — 132 с.
  • Ростов В. Не русский русский язык // Чи є російська мова руською: Збірник статей. — Київ, 2008. — 132 с.
  • Русини та москалі: Збірка статей і оповідань. — Чернівці: Руська Рада, 1911.
  • Цегельський Л. Звідки взялися і що значать назви «Русь» і «Україна». — Львів, 1907.
  • Томашівський С. Притча про двох сусідів, що мали одне ім'я. — Львів, 1909.

Посилання[ред.ред. код]