Віктор Марі д'Естре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Марі д'Естре
фр. Victor Marie d'Estrées
Nicolas de Largillière - portrait of Victor Marie d'Estrées, Duke of Estrées in 1710.jpg
Народився 30 листопада 1660(1660-11-30)[1][2][…]
Париж, Королівство Франція[1]
Помер 27 грудня 1737(1737-12-27)[1][2][…] (77 років)
Париж, Королівство Франція
Громадянство
(підданство)
Royal Standard of the King of France.svg Франція
Діяльність військовослужбовець
Знання мов французька[2]
Учасник Війна Аугсбурзької ліги
Членство Французька академія, Французька академія наук і Академія надписів та красного письменства
Посада seat 9 of the Académie françaised і президент[4]
Військове звання Адмірал
Батько Жан д'Естре[5]
Брати, сестри  • Jean d'Estréesd
Нагороди

Віктор Марі д'Естре (фр. Victor Marie d'Estrées; 30 листопада 1660 — 27 грудня 1737) — військовий та державний діяч Французького королівства, 5-й герцог д'Естре, маршал Франції, віцеадмірал.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з аристократичного роду д'Естре з Булонне. Його дід Франсуа Аннібал д'Естре був маршалом Франції. Старший син Жана II д'Естре, маршала та адмірала, й Марії Маргарити Морін. Народився 1660 року.

Розпочав службу під час Голландської війни, вступивши 1676 року до Пікардійського пікінерського полку. Воював у Фландрії до 1677 року, після чого перейшов до королівського флоту. Тут воював під орудою свого батька. Брав участь у битві біля о. Тобаго в Карибському басейні. Після цього перевівся до Левантійського флоту.

1682 року увійшов до флоту під командуванням Авраама Дюкена. Брав участь у двох походах 1682—1683 років проти алжирських піратів. 1684 року під час Війни за об'єднання звитяжив у ході облоги Люксембургу. Невдовзі стає віцеадміралом. З початком війни Аугсбурзької ліги діяв в Рейнській армії. Зазнав поранення в битві біля Філіппсбурга.

1690 року перейшов до флоту, під оруду Анн Іларіона де Турвіля. На лінійному кораблі «Ла Гранд», керуючи ескадрою в 20 кораблів, відзначився у битві біля Бічі-Хеда, де завдано поразки англо-голландському флотові. Потім знищив низку англійських суден біля Тейнмуту. У березні 1691 року повернувся до Середземного моря, де на чолі ескадри сприяв захопленню Ніцци, бомбардував Онелью в Генуезькій республіці. В липні того ж року бомбардував Барселону та Аліканте. 1692 року через несприятливу погоду не зміг вчасно привести свій флот на допомогу де Турвілю, через що той зазнав поразки у битві біля Ла-Хог. 1693 року брав участь в облозі Розеса, а потім спільно з де Турвілем захопив біля португальського мису Лагуш англо-голландській конвой з Ізміру. 1697 року сприяв облозі та захопленню Барселони, діючи спільно з маршалом де Вандомом. 1698 року оженився з представницею аристократичного роду де Ноайль.

У 1700 року ще до початку війни за іспанську спадщину переведений до Левантійського флоту. У квітні 1702 року сприяв іспанському королю Філіппу V Бурбону в переході до Неаполя, де той коронувався королем Обох Сицилій. Потім допомагав останньому повернутися до Іспанії. Потім доєднався до франко-іспанського флоту біля Кадіса. 1703 року стає маршалом Франції.

1704 року призначено наставником Людовика де Бурбона, графа Тулузи. Невдовзі на чолі з останнім брав участь у битві біля Малаги проти англо-голландського флоту. За успіх в битві отримав почесне звання генерала морів Іспанії та став кавалером ордена Золотого руна. 1705 року стає кавалером ордена Святого Духа. Того ж року намагався блокувати Барселону, де отаборилися вірні австрійським Габсбургам війська.

1707 року призначено губернатором Нанта, генерал-лейтенантом Бретані та віцекоролем Нової Франції. В тому ж році стає членом Французької академії наук. 1715 року стає президентом Ради військово-морського флоту та членом Регентської ради Франції. Також стає співдиректором Французької Ост-Індської компанії. Крім того, обирається членом Французької академії. Зумів накопити величезний статок завдяки системі Лоу. Ці гроші використав для придбання колекцій мистецтва та книг, які він накопичив у своєму палаці в Парижі. 1717 року під час перебуванні в Парижі його відвідав російський імператор Петро I.

1723 року після смерті свого небожа стає герцогом д'Естре. Людовик XV надав йому повне право власності на острів Сент-Люсія в Вест-Індії. 1726 року стає членом Академії надписів та красного письменства 1727 року призначено державним міністром Франції.

1731 року пішов з більшості посад. Помер у Парижі 1737 року. Оскільки не мав дітей, його рід перервався.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Michel Vergé-Franceschi, Les Officiers généraux de la Marine royale : 1715—1774, Librairie de l'Inde, 1990
  • Jean de Viguerie, Histoire et dictionnaire du temps des Lumières. 1715—1789, Paris, éditions Robert Laffont, coll. " Bouquins ", 2003 (ISBN 2221048105)