Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗБРОЯ

ЗБРОЯ — узагальнююча назва знарядь, які використовуються в процесі ведення збройної боротьби з метою нанесення ушкоджень, матеріальних втрат супротивникові, його ліквідації, поразки.

У науках істор. циклу — військ. історії, археології, зброєзнавстві, історії мист-ва —  З. розглядають як речове джерело історичне й характеризують як спеціалізований інструмент ведення бою, призначений для нападу або захисту.

Як продукт сусп. вир-ва, що втілює останні тех. досягнення, предмет обміну й торгівлі, пам’ятник матеріальної к-ри та мист-ва З. є носієм істор. інформації, необхідної при вивченні рівня розвитку сусп-ва, його матеріальної та духовної к-ри, соціально-екон., політ. відносин тощо.

У наук. літ. розроблена чимала кількість схем класифікації З. за різними критеріями. За найбільш заг. принципом використання виділяють ручну З. та військ. техніку.

Осн. увага в істор. зброєзнавчих дослідженнях приділяється ручній З.,  яку за характером бойових завдань поділяють на наступальну та захисну.

До наступальних зараховують знаряддя, призначені в першу чергу для ураження супротивника: луки, мечі, шаблі, рушниці тощо.

Під захисними розуміють засоби пасивної протидії, не призначені для ураження супротивника або такі, де ураження становить другорядну функцію. Це покриття, що захищають тіло, щити тощо. Ефективність таких засобів виявляється при активних діях ворога — безпосередньому контакті з його  З.

Іноді також виділяють активно-захисну  З., до якої зараховують пристрої, конструкція яких передбачає ведення як захисних, так і наступальних дій. Такі властивості характерні насамперед для деяких комбінованих типів давньої З.

Залежно від заг. принципу дії наступальну та активно-захисну З. поділяють на холодну, вогнепальну, метальну, комбіновану. Холодною називається З., призначена для ведення рукопашного або дистанційного бою й дія якої забезпечується виключно м’язовими зусиллями воїна, а бойове застосування не пов’язане з використанням вибухових речовин. Вогнепальною вважають З., де використовується сила тиску газів, що утворюються при згорянні пороху або ін. вибухових речовин. Метальною називають З., призначену для ведення дистанційного бою, дія якої базується  на використанні енергії напруженої дуги тощо. Комбінованою вважають  З., що конструктивно сполучає кілька різних за принципом дії різновидів.

На нижчих класифікаційних рівнях схеми систематизації зброї істотно відрізняються в залежності від особливостей обраного дослідником хронологічного періоду, поставленої ним мети, типів З., що вивчаються, та ін.

 Як пристрій, спеціально пристосований для ведення бойових дій,  З. розвинулася із засобів для полювання — підручних предметів, які піддавали примітивній обробці. Перші види З. належать до раннього палеоліту. Це дрюк (палиця), дерев’яний спис, каміння. Функціонально це більше знаряддя, ніж З., хоча чіткої межі між цими поняттями тоді не існувало. Осн. зразки можна виявити в палеоліті пізньому, коли вдосконалення З. збіглося з прогресом у галузі обробки каменя. Сюди зараховують списи та дротики з кам’яними чи кістяними вістрями, кам’яні ножі.

У мезоліті було зроблене одне з найвизначніших відкриттів в історії З. — лук та стріли. Вперше З. стала складним пристроєм, спроєктованим людським мисленням і створеним за цим проєктом людськими руками. Поява лука також поклала початок техніці володіння З., тобто професійним навичкам індивідуального ведення бою.

У неоліті з’явилися види З., які стали базовими для всього подальшого її розвитку: кам’яна сокира, булава з кам’яною голівкою, кинджал з каменю та кістки. В цей же час започатковано захисний напрям у розвитку З.

З відкриттям міді (див. Мідний вік) та винайденням бронзи (див. Бронзовий вік) почався новий етап розвитку З., який збігся зі становленням багатьох держав (див. Держава як цивілізаційний феномен). З’явилися військ. види ручної холодної З. (мечі, чекани, списи тощо) та військ. техніка (метальна артилерія, облогова техніка тощо). Їх виготовлення набуло масового характеру. Осн. матеріалами бойових частин були мідь і бронза, а від 12—10 ст. до н. е. — залізо (див. Залізний вік). Вперше виготовлення З. набуло характеру складного технологічного процесу, пов’язаного з ін. тех. галузями людської діяльності — добуванням металів, металообробною справою та ін.

Подальший розвиток З. характеризується ускладненням й удосконаленням існуючих форм та технологічних процесів, спеціалізацією відповідно до появи нових військових груп або родів військ. У професійних арміях рабовласницьких держав уперше відбувся поділ холодної З. на піх. і кавалерійс. Поступово в збройній рукопашній боротьбі провідну роль почав відігравати меч.

Із 7—8 ст. чергова зміна військ.-істор. умов на теренах України привела до формування нового комплексу легкого озброєння кінного воїна та появи нового різновиду холодної клинкової З. — шаблі.

Від 9—13 ст. складається важкий комплекс озброєння дружинника в Київській Русі. Рус. воїни користувалися мечами, шаблями, кинджалами, ножами, сокирами, списами, сулицями, рогатинами, дубинами, палицями, булавами, обушками (кистенями), бойовими молотами, самострілами, луками й стрілами. До захисних засобів належали щити, кольчуги, обладунки різних типів, шоломи тощо. Активно застосовувалися метальні пристрої різноманітної конструкції. В армії спостерігався розподіл за родами військ та зброї.

Новий епохальний етап розвитку З. пов’язаний з відкриттям у 12 ст. метальних властивостей димного пороху й конструюванням пристроїв для їх використання.

У Зх. Європі та на укр. землях вогнепальна З. відома з 14 ст. З 15 ст. вона виділилася в окремий вид: виникла стрілец. З. (призначена для стрільби кулями чи ін. вражаючими елементами), а арсенал військ. техніки збагатився гарматами. В 15 ст. створено перші рушниці, на Україні — ручні пищалі. Тех. недосконалість деякий час перешкоджала стрілец. вогнепальній З. на рівних конкурувати з холодною, проте з винайденням колісного й ударно-кремінного замкового механізму, які прийшли на зміну ґнотовому, ситуація кардинально змінюється. Від 16 ст. перевага вогнепальної З. стає незаперечною. Тому роль холодної З. від цього часу постійно знижується, звужується сфера її використання.

Протягом 15—16 ст. спостерігається бурхливий розвиток артилерії: з’являються гармати з чавунними стволами, ядра зі свинцю та чавуну.

Від 17 ст. різко збільшується кількість стрілец. З., артилерії, відбувається становлення й розвиток регулярної армії, нової військ. організації та військ. мист-ва, що приводить до глобальних змін характеру ведення війн. У військах масово вводиться паперовий патрон, патронташі, зменшується калібр мушкетів, в результаті чого підвищується швидкість і влучність стрільби. Польова артилерія поділяється на важку і легку, нововведення (металеві ядра, гранульований порох, горизонтальний підйомний гвинт, трубка для запалу тощо) сприяють підвищенню ефективності стрільби. В нових умовах продовжується розвиток холодної зброї: з’явився багнет, кардинально знизилася роль захисного обладунку. Деякі різновиди (меч) остаточно застаріли й вийшли з ужитку, інші (булава) набули виключно церемоніального значення. Шабля та палаш поступово стали осн. зброєю ближнього бою кінноти, а шпага — рукопашної піхоти.

У 17 ст. отримав подальший розвиток комплекс озброєння укр. козаків.

Якщо проводити аналогії з різновидами регулярних військ, козаки відповідали драгунам. За необхідності ведення розгорнутих бойових дій у складі підрозділу козак, як правило, спішувався. Бій зав’язувала та завершувала кіннота, але найважливіші бойові функції були покладені на піхоту. Основна фаза битви завжди розгорталася в пішому строю під прикриттям табору (див. Ваґенбург) або шанців, з використанням інтенсивного вогневого бою. Сильний вогонь піхоти та артилерії звичайно вирішував долю битви.

Бойова тактика кінноти зводилася до наступу «лавою» та герців. Звичайно при цьому активно використовували всі ефективні засоби кінного бою, зокрема спис та шаблю. Кіннота також завжди завершувала бій, коли було необхідно довершити розгром ворога або організувати переслідування. Самостійного значення укр. кіннота набула тільки з 2-ї пол. 17 ст.

У бойових діях козаки активно використовували саперні роботи, враховували ландшафт місцевості, залучали прийоми військової хитрості. Військ. тактика відзначалася високою маневреністю.

Одним з найважливіших елементів наступального озброєння козака була стрілец. З. При розкопках на місці Берестецької битви 1651 виявлені майже всі види й типи ручної вогнепальної З. 1-ї пол. 17 ст.: мушкети, аркебузи, карабіни, бандолети, пістолі; знайдено також рештки сагайдака зі стрілами. Відомо, що в 17 ст. складний лук ще був досить поширений і активно конкурував зі стрілец. З. В невеликій кількості лучники ще перебували у козац. війську Б.Хмельницького. На Запорожжі лук протримався до серед. 18 ст.

З холодної  З. козаки використовували ніж, кинджал, шаблю, келеп (клівець), чекан, рогатину, спис та піку, булаву й пернач.

Традиційне захисне спорядження (шоломи, обладунки, щити) у козац. війську не знайшло широкого вжитку. Ним іноді користувалися представники козацької старшини.

Видатне значення у веденні бойових дій відводилося артилерії, що була неодмінним атрибутом козац. війська. Обрання гетьмана вважалося легітимним лише тоді, коли воно було проведене при «арматі» Війська Запорозького.

У цілому істор. джерела свідчать про те, що укр. козац. військо у розвитку військ. справи не відставало від інших європ. країн і було озброєне найпередовішими для свого часу зразками холодної та вогнепальної З.

Нові етапи в розвитку стрілец. З., артилерії та зброярського вир-ва були пов’язані з винайденням нарізних стволів (16 ст.), унітарного патрона з металевою гільзою, капсуля (поч. 19), казнозарядної зброї (серед. 19), автоматичної й магазинної зброї (19—20 ст.). Всі ці удосконалення дали змогу радикально підвищити влучність та інтенсивність стрільби.

У 20 ст. виникло багато принципово нових типів високотехнологічної військ. техніки (міни, бомби, вогнемети тощо), а поява ракетно-ядерної З. (перші ракети й торпеди розробили ще в 19 ст.) повністю змінила традиційні уявлення про війни та способи їх ведення.

У бойовій техніці 2-ї пол. 20 ст. нерозривно поєднані засоби безпосередньо вражаючої дії, пристрої їх транспортування та системи націлювання й керування (комплекси озброєнь). За класифікаційні ознаки сучасної З. приймають масштаби вражаючої дії (зброя масового знищення — ядерна, хім., бактеріологічна — та звичайна, що включає всі ін. види), характер завдань, що вирішуються з її допомогою (стратегічна, оперативно-тактична, тактична), цільове призначення (одноцільова, багатоцільова, універсальна) та ін.

У наш час стрімкий розвиток науки, поява нових технологій, процеси глобалізації приводять до прискореної модернізації та заміни З., в результаті чого доджерельний етап існування даного істор. джерела постійно скорочується (діюча зброя швидко виходить з ужитку й перетворюється на істор. джерело).

Література

• Нилус А.А. История материальной части артиллерии, т. 1–2. СПб., 1904;
• Крип’якевич І., Гнатевич Б. Історія Українського війська, т. 1–2. Львів, 1936;
• Федоров В.Г. Эволюция стрелкового оружия, ч. 1–2. М., 1938–39;
• Четвертухин Г.Н. История развития корабельной и береговой артиллерии, ч. 1. М.–Л., 1942;
• Блаватский В.Д. Очерки военного дела в античных государствах Северного Причерноморья. М., 1954;
• Смирнов К.Ф. Вооружение савроматов. М., 1961;
• Мелюкова А.И. Вооружение скифов. М., 1964;
• Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие, кн. 1–3. М.–Л., 1966–71;
• Болотин Д.Н. Советское стрелковое оружие за 50 лет. Л., 1967;
• Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. К., 1968;
• Латухин А.Н. Боевые управляемые ракеты. М., 1968;
• Сидоренко В.О. Козацька піхота та її озброєння під час Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. В кн.: Історичні джерела та їх використання, вип. 7. К., 1972; Вооружение скифов и сарматов: Сборник статей. К., 1984;
• Яворницький Д.І. Історія Запорізьких козаків, т. 1. К., 1990;
• Свєшников І.К. Битва під Берестечком. Львів, 1993;
• Бережинський В.Г. Зброя Київської Русі. К., 2000.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: Д.В. Тоїчкін.; url: http://history.org.ua/?termin=Zbroya; том: 3