Вільям Гей (автор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Вільям Гей.
Вільям Гей
Народився27 жовтня 1941(1941-10-27)[2]
Гоенвалд, Теннессі, США
Помер23 лютого 2012(2012-02-23)[1][2][3] (70 років)
Гоенвалд, Теннессі, США[4]
·інфаркт міокарда
Країна США
Діяльністьпрозаїк-романіст, музичний журналіст
Знання мованглійська[5]
Учасниквійна у В'єтнамі
Нагороди
IMDbID 2793287

Вільям Елберт Гей (англ. William Elbert Gay, 27 жовтня 1941 – 23 лютого 2012) — американський прозаїк, автор оповідань та розповідей.

Раннє життя

[ред. | ред. код]

Гей народився в Хоенвальді, Теннессі. Після закінчення середньої школи Вільям Гей приєднався до військово-морського флоту Сполучених Штатів і служив під час війни у В'єтнамі. Після повернення до Штатів він жив у Нью-Йорку та Чикаго, а потім повернувся до округу Льюїс, штат Теннессі, де жив із 1978 року до своєї смерті.

Попри те, що він писав з п'ятнадцяти років, Гей нічого не публікував до 1998 року, коли два його оповідання були прийняті літературними журналами. До цього Вільям заробляв на життя майстром та маляром.[6]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1999 році Гей опублікував свій перший роман The Long Home. Поет був визнаний і названий як «справжня річ», новий Ларрі Браун.[7]

Роман отримав Меморіальну премію Джеймса А. Міченера 1999 року і продемонстрував хороші продажі, що призвело до активних торгів за його другий роман. Книга «Провінції ночі» вийшла наприкінці 2000 року і підтвердила талант Гея до оповідання. Вона стала основою незалежного фільму 2010 року «Bloodworth». У 2002 році Гей випустив збірку оповідань «I Hate to See That Evening Sun Go Down», а у 2006 році з'явився його третій роман «Сутінки». Ця історія про дивного гроваря, який наймає вбивцю для усунення допитливого підлітка, робить «Сутінки» найпростішим південно-готичним романом Гея.

Історії Гея були багато антологізовані, і, окрім своїх художніх творів, Гей часто публікував есе про музику для таких журналів, як Paste та Oxford American.

Втрачені роботи

[ред. | ред. код]

У 2015 році було оголошено про знаходження двох втрачених романів, які планували опублікувати: «Смерть молодшої сестрички» вийшла восени 2015 року, а «Загублена країна» — наприкінці 2016 року. У червні 2017 року роман «Каменера» випустило видавництво Anomolaic Press. 30 червня 2021 року роман «Втікачі серця» був опублікований видавництвом Livingston Press. 17 липня 2022 року Dzanc Books випустило останню книгу з архіву Вільяма Гея «Історії з горища».[8]

Теми

[ред. | ред. код]

Дія романів Гея майже завжди відбувається в сільській місцевості Півдня в 1940-х і 50-х роках. Це надає їм старомодної автентичності, нагадуючи атмосферу творів Вільяма Фолкнера та Фланнері О'Коннор. Південь, описаний Геєм, такий же похмурий і бідний, як в Ерскіна Колдвелла чи О'Коннор. Романи Гея часто мають форму історій про дорослішання. У його трьох романах зображені молоді ідеалісти, які стають чоловіками через низку насильницьких зіткнень, де їм доводиться приймати складні моральні рішення, щоб протистояти злу. Ще одна повторювана тема в його творчості — захоплення «простими людьми», такими як теслі та контрабандисти, які часто є родичами молодих людей, що досягають повноліття. Крім того, у «Провінціях ночі» порушується ще одна важлива проблема Верхнього Півдня того часу — заперечення приватної власності на будівництво нової дамби адміністрацією долини Теннессі.

Смерть

[ред. | ред. код]

Гей помер 23 лютого 2012 року, імовірно, від серцевого нападу.[9][10] Йому було 70.

Праці

[ред. | ред. код]
  • 1999: Довгий дім – (MacMurray & Beck).
  • 2000: Провінції ночі – (Подвійний день).
  • 2002: Я ненавиджу бачити, що вечірнє сонце заходить – (Вільна преса).
  • 2006: Лоліта Вітгенштейна/Крижана людина: оповідання Вільяма Гея – (Wild Dog Press).
    • Ця маленька збірка також містить післямову Дж. М. Уайта, яка містить найточнішу біографічну інформацію про Гея, доступну на сьогодні.
  • 2006: Сутінки – (МакАдам/Кейдж).
  • 2010: Відпрацьованого часу вже не буде: зібрання прози – (Wild Dog Press).
  • 2015: Смерть молодшої сестрички – опубліковано посмертно – (Книги Dzanc).
  • 2018: Stoneburner – опубліковано посмертно – (Anomolaic Press).
  • 2018: Загублена країна – опубліковано посмертно – (Книги Dzanc).
  • 2021: Втікачі серця – опубліковано посмертно – (Livingston Press).
  • 2022: Історії з горища – опубліковано посмертно – (Книги Dzanc).

Екранізація фільму «Довгий дім».

[ред. | ред. код]

6 квітня 2015 року було оголошено, що Джеймс Франко стане режисером, продюсером — через Rabbit Bandini Productions — і зіграє головну роль в екранізації фільму «Довгий дім».[11] Джош Хатчерсон був офіційно обраний на головну роль, Натан Вінер 1 травня 2015 року.[12] Тім Блейк Нельсон також був офіційно обраний 1 травня 2015 року.[13] Фільм був завершений і спочатку був запланований до виходу в прокат у 2017 році, але досі не був випущений у будь-якій формі станом на 2024

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б William Gay Dies at 70; Writer Tied to Tennessee
  2. ↑ а б в Babelio — 2007.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Freebase Data Dumps — Google.
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ J.M. White, "Afterword, " Wittgenstein's Lolita/The Iceman.
  7. ↑ See, for instance Tony Earley's review "Mephisto Tennessee Waltz, " The New York Times (November 21, 1999): Sec. 7, p. 12.
  8. ↑ Stories from the Attic by William Gay. Dzanc Books (амер.). Процитовано 17 липня 2024.
  9. ↑ Weber, Bruce (29 February 2012). William Gay, Novelist Rooted in Tennessee, Dies at 70. The New York Times. Процитовано 6 November 2017.
  10. ↑ Shapiro, T. Rees (1 March 2012). Author William Gay dies at 70. The Washington Post.
  11. ↑ Jennifer Maas (7 квітня 2015). James Franco to direct and produce Tennessee drama The Long Home. Entertainment Weekly. Процитовано 4 травня 2015.
  12. ↑ Will Robinson (1 травня 2015). <Casting Net: Josh Hutcherson leads James Franco-directed The Long Home. Entertainment Weekly. Процитовано 4 травня 2015.
  13. ↑ Rebecca Ford (1 травня 2015). Tim Blake Nelson Joins Ang Lee's 'Billy Lynn' and James Franco's 'The Long Home' (Exclusive). The Hollywood Reporter. Процитовано 4 травня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Вільям_Гей_(автор)