Вітко Костянтин Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костянтин Миколайович Вітко
 Підполковник
Загальна інформація
Народження 6 грудня 1890(1890-12-06)
Турія, Чигиринський повіт
Смерть
невідомо
Громадянство Російська імперія Російська імперія
 УНР
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181921
Приналежність Російська імперія Російська імперія
 УНР
Вид ЗС  Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Формування Українська Народна Республіка 8-й гарматний полк УД
Українська Народна Республіка 1-ша Північна дивізія
Українська Народна Республіка 2-а Волинська дивізія
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
(Перший зимовий похід)
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Орден «Залізний хрест» (УНР)

Вітко Костянтин Миколайович (нар. 6 грудня 1890, Турія — пом. невідомо) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР. Лицар Залізного хреста УНР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Костянтин Вітко народився 6 грудня 1890 року в селі Турія Чигиринського повіту.

До 1917 року Вітко служив в Російській імператорській армії. Учасник Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1918 році Костянтин Вітко вступив до 8-го гарматного полку 3-ї гарматної бригади Збройних сил Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З грудня 1918 року — командир 1-ї батареї цього полку. На цій посаді особливо відзначився 26 березня 1919 року у бою під Коростенем[1], а також при захопленні та знищенні під станцією Бородянка ворожого панцерного потягу. Одержав важке кульове поранення в ногу. З травня 1919 року військовик служив у складі 1-ї гарматної бригади 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З грудня 1919 року — командир збірної батареї Збірної Київської дивізії. На цій посаді брав участь у Першому зимовому поході. У 1920—1921 роках Костянтин Миколайович — старшина 2-ї гарматної бригади Армії УНР. Лицар Залізного Хреста №238.

27 жовтня 1921 року Костянтин Вітко був призначений командиром гарматної бригади 4-ї Київської дивізії, яка мала вирушити у Другий зимовий похід. Проте вже 1 листопада, через вкрай несприятливі умови для початку походу, Вітко, як і більшість артилеристів, відмовився брати участь у поході. 8 листопада він прибув у розпорядження начальника 2-ї Волинської дивізії. Його зарахували до 2-ї гарматної бригади.[2]

Після закінчення Української революції Костянтин Миколайович мешкав у Польщі, перебував у скрутному матеріальному становищі і, як військовий інвалід, клопотав перед Всеукраїнською радою військових інвалідів про безкоштовну операцію по видаленню кулі з ноги. Подальша доля невідома.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Махорін Г. Л. Українська національна революція 1917—1922 рр. та її перебіг на Житомирщині. — Житомир: ФОП Євенок, 2017. — с. 177. Архів оригіналу за 2 травня 2018. Процитовано 15 грудня 2018. 
  2. Лицарі Зимових походів. 1919—1922 рр./ Я.Тинченко. — К.: «Темпора», 2017. — сс. 161-162. ISBN 978-617-569-302-5

Джерела[ред. | ред. код]